Британска компанія, що проводить моніторинг якості роботи аеропортів світу, оприлюднила рейтинг. Це рейтинг найкращих аеропортів світу, які були досліджені вже цьогоріч. Але Українських аеропортів в ньому немає. Немає ані в топ-10, ані в топ-100. Зате є в "регіональній категорії".
Але про все по порядку.
Отже, станом на середину 2021 року 10 найкращих аеропортів світу:
- Міжнародний аеропорт Хамад;
- Міжнародний аеропорт Токіо-Ханеда;
- Аеропорт Сінгапур-Чангі;
- Міжнародний аеропорт Сеул-Інчхон;
- Міжнародний аеропорт Токіо-Наріта;
- Аеропорт Мюнхен імені Франца-Йозефа Штрауса;
- Аеропорт Цюрих-Клотен;
- Аеропорт Лондон-Хітроу;
- Міжнародний аеропорт Осака-Кансай;
- Міжнародний аеропорт Гонконгу.
Як вже говорилося, Українські аеропорти не потрапили до ТОП-10.
Ну що ж, скажуть опоненти, мовляв, рік пандемії, збитки, нищення інфраструктури.
Так. Все це об'єктивні причини. Але сумно інше. Адже українські аеропорти, як вже теж згадувалось, не потрапили не лише до ТОП-10, але й навіть до ТОП-100 найкращих аеропортів світу.
Щоб краще усвідомлювалось, повторю: Україна з її принаймні двома міжнародними аеропортами, що були реконструйовані та "відшліфовані" всього 9 років тому під фінал Євро-2012, навіть не увійшла до 100 тих країн, які в принципі могли боротися за звання країни з кращим аеропортом.
Особисто мені дуже прикро про це дізнаватися. Адже у відновлення та реконструкцію аеропортів "Бориспіль" та "Київ" (Жуляни) було вкладено величезні ресурси – як матеріальні, так і людські. І всі ми, ті, кому небайдужа авіація, дуже сподівалися, що відтоді Україна буде знана, зокрема, і як країна з аеропортами належного міжнародного класу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сертифікована безпека: в Україні навчатимуть пілотів за міжнародними стандартами
Справедливості заради зазначу, що аеропорт "Бориспіль" посів п’яте місце в регіональній категорії Східна Європа. Перші чотири рядки в ній зайняли аеропорти Будапешта, Бухареста, Таллінна та Риги. А решта сходинок – аеропорти Тбілісі, Белграда, Братислави, Загреба та Софії.
Але заради тієї ж справедливості підкреслю: порівняйте географічні розміри цих країн з Україною. Бо саме тут розмір має значення, адже є показником кількості населення та потенційного пасажиропотоку.
Але повернемось до рейтингу світового.
Минуло всього 9 років.
Я не буду наразі навішувати ярлики на владу колишню чи нинішню, звинувачуючи її у тому, що за 9 років аеропорти перетворились, а точніше перестали бути навіть об'єктом для їхнього рейтингового дослідження.
Так само я не буду навішувати ярлики і на рейтингове агентство, що проводило це дослідження. Адже аеропорт – це не та структура, яку можна рекламувати за гроші задля перемоги в конкуренції. Бо це не той вид товару. Тобто, якщо вам треба летіти у Лондон, а ви побачили, що аеропорт у Токіо кращий, то ви полетите до Японії замість Великобританії лише тому, що там кращий аеропорт чи навіть два у рейтингу найкращих.
Але резонне питання, чому так сталося, що українські аеропорти, якими пишалися ще 9 років тому, перетворилися на "ніщо" – нікуди не зникає.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Патова ситуація, або Що робити з «Мотор Січчю»
Я вже неодноразово говорив про те, що українська авіація – це галузь, яку не можна сприймати, як якусь сферу, де існують ланки незалежно одна від одної. Тобто не існує аеропорту без обслуговуючого та інженерного персоналу та літаків, не існує літаків без авіавиробництва та ремонту, не існує авіавиробництва без відповідної освіти та не існує такої профільної фахової освіти, якщо немає аеропортів та літаків. Коло замкнулося.
А в нас, на превеликий жаль, дуже часто (навмисне чи від нестачі розуміння проблеми) ця галузь просто розчленовується. І коли говорять про проблеми якогось лоукостера, то говорять про неї, як про таку, яка з'явилася нібито нізвідки. Хоча насправді такі проблеми – це цілий ланцюг причинно-наслідкових дій. Або ж говорять про проблеми відродження аеропортів, як про проблему суто локальну, як випадковість чи непорозуміння або зловмисництво. Хоча насправді – це проблема всієї галузі. Бо навіть банальна застуда ГРВІ – це цілий ланцюг причино-наслідкових подій з конкретною людиною. А відродження чи оновлення аеропорту – це величезний, але суперточний механізм, що вимагає не просто наддетального, а просто надтехнологічного втручання та роботи.
Варто нарешті зрозуміти, що, збудувавши декілька великих приміщень та смугу для злету і посадки лайнерів – це лише мізерна доля того, що називається аеропортом у міжнародному суспільному сенсі слова. То може саме тому українські аеропорти не потрапили до рейтингу? Бо ті, хто цей рейтинг складав, побачили в наших аеропортах лише величезні споруди та злітну смугу, а про зручність для людей, комфорт, атмосферність, якість обслуговування та рівень інфраструктурного комфорту не йшлося взагалі?
Це лише припущення. Але воно не безпідставне.
І тут виникає вже питання іншого порядку: а чи влаштовує це наших державників? Тобто є безліч країн, які мають собі напівпольові аеропорти, куди також літають міжнародні авіалінії. Але ці держави навіть не переймаються ніякими рейтингами.
Але ж Україна – не умовна Уганда (я нікого не хочу образити). Ми – європейська (за сприйняттям, географією та світоглядом) держава. То, може, варто переосмислити орієнтири?
Яким чином? Та принаймні для початку хоча б прийняти ЗАКОН ПРО АЕРОПОРТИ, якого в Україні й досі немає. Уявляєте? 30 років незалежності, відбудовуємо регіональні аеропорти (як швидко та якісно – то інше питання), маємо один із найбільших європейських аеропортів, а закону – немає.
Не знаю, чи враховували міжнародні дослідники цей факт під час своєї роботи. Але як на мене, то ця точка відліку мала б бути сьогодні основною для відродження української авіації. Бо саме закон має прописати ВСЮ роботу летовищ, а не виокремлювати ці об'єкти із авіаційної галузі, роблячи їх просто черговими об'єктами у переліку будівельних компаній.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Доля Ан-225: "Мрія" вже реалізована, давайте мріяти про нове