Протягом тривалого часу наша держава робила кроки для того, щоб стати частиною світової спільноти. Попри всі вигуки про те, що колись в СРСР була найкраща наука, освіта чи харчова промисловість, західні партнери не поспішали приймати наших молодих науковців чи наші розробки до своєї когорти. Винятком були одиничні, штучні продукти. І в цьому стратегія розвитку України була дуже вразливою. Адже освіту потрібно було підтверджувати за кордоном, або ж перевчатись, а технологічні спеціальності, що базувалися на використання радянських зразків техніки, взагалі не сприймалися всерйоз за винятком країн, де використовувалась радянська техніка.
Вже два десятиліття українська фахова технічна освіта, а особливо та, що повинна бути передовою та затребуваною та прирівняна до європейської, виборювала своє місце під сонцем. Але коло замикалося на моменті технологій та потреб. Приведу приклад із близької мені авіації. Пілотів навчали літати на літаках «Антонова», чи «Іл», а вертолітники опановували керування «Мі» чи «Ка». А навіщо інше? Адже інших літаків та гелікоптерів «у господарстві» немає. Але два роки тому все змінилося, коли Україна та Франція уклали договір про створення Єдиної системи авіаційної безпеки МВС, на озброєння якої мали поставити сучасні гелікоптери Airbus. І поки таких машин було небагато, можна було і навчання проводити штучне. Але сьогодні…
Ось, наприклад, 22 травня рятувальники ДСНС отримали вже шостий гелікоптер H225 Super Puma, який Україна отримала в рамках створення системи авіаційної безпеки МВС. А до цього – таким гелікоптером поповнився парк Нацгвардії. І вже Єдина авіасистема МВС має півтора десятки таких гелікоптерів та отримає ще 40 (!). То як же навчати пілотів «поштучно»? Звісно, питання риторичне.
Я не даремно почав розмові зі стратегічного розвитку України та питань партнерства. Адже попри всі гучні слова та назви, в цьому твердженні закладено чимало, якщо хочете, техніко-технологічних умов співпраці між державами. Ну не може умовна Європа повноцінно співпрацювати з Україною в питаннях авіабезпеки чи цивільного захисту, якщо наші пілоти не знаються на новітніх зразках гелікоптерів чи літаків. Принаймні на тих, що стоять на озброєннях схожих систем цивільного захисту більшості європейських країн. Не тому, що не хоче. А тому, що рівень освіти та професійності наших пілотів хоч і високий, але НЕ МАВ світової стандартизації. Так, це виглядає, можливо, дещо абсурдно. Але це питання безпеки, де не може бути дрібниць.
Хочу підкреслити ключові слова: саме «НЕ МАВ», адже тепер Кременчуцький льотний коледж отримав, як то кажуть, «останню та найголовнішу» ліцензію міжнародного зразку – Сертифікат затвердженої навчальної організації.
Що це означає? А означає це те, що тепер Кременчуцький льотний коледж має право проводити підготовку пілотів відповідно до всіх міжнародних існуючих вимог щодо організації навчальної роботи: від матеріально-технічного рівня до рівня безпеки польотів.
Забігаючи наперед, зазначу, що хоча цей сертифікат і є світовим відповідником, проте підготовка фахівців у Кременчуцькому льотному коледжі вестиметься в першу чергу для потреб України.
Внесу ясність. Так, Кременчуцький льотний коледж може та вже тепер має право готувати фахівців авіаційної галузі для інших країн. Це дозволяє як викладацький склад, так і нова матеріально-технічна база, що останнім часом активно осучаснюється. Але щоб пропонувати місця для іноземних курсантів, коледж має стати як мінімум академією. Переконаний, що це вже в не такому далекому майбутньому. Проте наразі все ж таки про коледж.
Отже.
Сертифікат затвердженої навчальної організації – це документ, що визнається міжнародними організаціями, які контролюють авіабезпеку. А значить, що випускники коледжу, котрі працюватимуть в Єдиній авіасистемі МВС (і не лише), матимуть відповідні дипломи. Хочу нагадати, що коледж готує не лише пілотів. Як я вже казав, авіація сьогодні – це не стільки, а точніше не лише романтика пілотів. Це надскладні сучасні інженерно-технологічні апарати. І для їх обслуговування мало бути просто механіком. Тому з усією впевненістю можна сказати, що сьогоднішня авіація це в переважній більшості інженерно-технічні спеціальності. Тобто для того, щоб пілот міг підняти у повітря літак чи гелікоптер, подолати певну відстань та безпечно приземлитися – потрібна робота десятків фахівців з механіки, електроніки та авіоніки. І досить часто ці люди чомусь незаслужено відходять на другий план, коли мова йде про якісь здобутки чи героїчну роботу авіації. Тому сьогодні настав час виправити це непорозуміння.
Ще кілька слів про Сертифікат.
Він свідчить про те, що Кременчуцький льотний коледж є навчальною організацією, що відповідає вимогам Part-ORA та має право проводити підготовку згідно до вимог Part-FCL.
Part-ORA – це міжнародні вимоги до організації для льотного екіпажу.
Part-FCL – це Flight Crew Licence, тобто ліцензія, основний європейський документ, що регулює всі типи свідоцтв безпеки польотів.
Не буду вдаватися в деталі цих документів. Але підкреслю, що вони передбачають десятки годин не лише теорії та наземної підготовки до польотів, а й політної практики, включно з інструкторською та викладацькою роботою та дозволами на навчання. А все це, звісно, передбачає наявність у навчальному закладі відповідної матеріально-технічної бази та викладачів.
Повертаючись до початку, тобто до тези про стратегічний розвиток, хочу сказати, що сьогодні в Україні реалізовано реальну можливість підготовки фахових пілотів як для спеціальних підрозділів, так і для цивільної авіації. Просто сьогодні, наприклад, авіація МВС розвивається дещо швидше, аніж національні цивільні авіаперевізники, про які заявлялось владою ще два роки тому. Але національний авіаперевізник – це окрема історія. Про нього якось іншим разом.
На завершення просто скажу, що наявність такого сертифікату у українського коледжа, що ще нещодавно був на межі зникнення, як вид навчального закладу, це неабиякий прорив для України та реальний стрибок до міжнародної співпраці. Звісно, не хотілося би, щоб ставалися якісь надзвичайні ситуації у нас чи в Європі, де б знадобилося масове застосування авіаційних підрозділів системи цивільного захисту. Але нехай краще вони будуть у найвищій готовності 24/7 із фахівцями високого класу у той час, коли їхня допомога не знадобиться, аніж бодай одразу суспільство потребуватиме їхньої допомоги, а їх не буде.
