Дві яскраві новини, що сколихнули сегмент інформаційного поля авіації. Президент Beijing Skyrizon Aviation Industry Investment Ду Тао в інтерв’ю українському виданню звинуватив Україну у фактичній крадіжці, якою стала націоналізація «Мотор Січі». А вже наступної доби рішення РНБО про націоналізацію було введено в дію. Дуже хочеться залишити поза дужками всі політичні підтексти, внутрішні перипетії та можливі міжнародні наслідки цих подій. Оскільки кожна зі сторін переслідувала власну мету. І саме тому дуже складно оцінити всі ймовірні наслідки.
Але спробуємо розібратись. Почнемо з України.
«Мотор Січ» - стратегічне підприємство, що має відігравати одну з найважливіших ролей у розбудові українського авіавиробництва. Ця аксіома мала би бути основоположною ще до того, як приймалось рішення про продаж акцій підприємства. Чому цього не стало – питання наразі вже другорядне.
Звісно, що втрачати стратегічне підприємство – то найбезглуздіше, що може бути з точки зору державництва. І саме тому було рішення про націоналізацію. Чому це відбулося саме таким шляхом, вже після заключення договорів з інвесторами та перемовин, що передували цьому – знову ж таки питання, яке вже не є важливим з огляду на розвиток подій.
І що ми маємо? А маємо, як завжди: правильний крок після того, як обрано хибний шлях, а потім намагання відмитися. І те, що китайські інвестори подали позови з величезною компенсацією – це лише невелика частка того, від чого треба буде відбиватися.
А що ж з іншого боку? І чому Китай себе так поводить? Адже вони – не абсолютне зло.
У тому ж таки інтерв’ю Ду Тао відзначив, що ринок цивільної авіації Китаю - єдиний на сьогодні зростаючий у світі. А обсяг китайського ринку значно перевищує виробничі потужності і продукція компанії "Мотор Січ" конкурентоспроможна на китайському ринку. Саме тому інвестори хотіли модернізувати підприємство, розширювати виробництво, дати доступ на величезний китайський ринок, платити гідні зарплати і впроваджувати нові технології на потужностях в Україні.
Звісно, слова інвестора можна ставити під сумнів, мовляв, все це казочки про наявність інвестицій, стратегії, ринків збуту і модернізації… Але є невеликий нюанс. Слова Ду Тао правдиві вже тому, що ринок цивільної авіації Китаю і справді є лідером у розвитку. А тому купувати авіазавод, щоб зробити з нього фабрику з виробництва іграшок – немає сенсу. І саме тому інвестори готові були вкласти величезні кошти у модернізацію «Мотор Січі».
Як бачимо, ситуація фактично патова.
З одного боку стратегічне підприємство залишилось українським і нібито мінімізовані ризики втратити частину обороноздатності. А з іншого – повна відсутність будь-якого плану у держави, аби не просто декларувати наявність цього підприємства, а й розвивати його. Якщо додати до цього втрачені можливості вивести підприємство на міжнародний рівень завдяки одній з найпотужніших економік світу та виплату компенсацій по позовам – то перспективи виглядають не зовсім веселково.
Що робити в даному випадку – напевно не знає ніхто. Точніше, я припускаю, що якісь плани на майбутнє у наших можновладців стосовно «Мотор Січі» все ж таки є. Хоча б вже тому, що в Україні існує авіаційна система МВС, що потребує гелікоптерів та літаків. І ті машини, що вже є та ще будуть поставлені – це мінімум від потрібного. А решту можна було би забезпечити силами українського авіапрому. І якщо у можновладців ще немає плану стосовно цього – то ось їм і підказка. Принаймні це буде частиною того виходу, який необхідний для того, аби «Мотор січ» не згинула.
Звісно, як викручуватись у міжнародному скандалі та компенсаціях від судових позовів – я не радитиму. Але те, що проводити інновацію підприємства, або принаймні розробити чіткий план у цьому напрямку треба вже негайно – це навіть не потреба, а вже життєва необхідність.
Звісно, потреби України у авіації, можливо, не такі, як Китаю чи інших мега-економік. Але ж не на одному Китаї світ клинцем зійшовся. У світі є чимало країн, які мають «на озброєнні» авіатехніку, комплектуючі до якої випускаються на «Мотор Січі». То чи варто зволікати? Питання риторичне.
