22 жовтня російський розвідувальний космічний апарат "Космос-2551" - головний супутник оптичної розвідки нової серії "Розбіг" - зійшов з орбіти, яке залишки згоріли в щільних шарах атмосфери над Північною Америкою (спостерігалися над північним сходом США і Канади). Власне, це був фінал невдалого запуску. Найсучасніший російський супутник був запущений 9 вересня ракетою "Союз-2.1в" з космодрому "Плесецьк", проте після виходу на орбіту не подавав ознак життя, потім сповільнився через гальмування в атмосфері і згорів.
Втрата "Космос-2551" є ще одним чутливим ударом для загального стану російського супутникового угруповання в навколоземному просторі, яке має вкрай важливе стратегічне значення для обороноздатності РФ.
Читайте також: Секретна зброя Кремля: чи є у Москви "мікрохвильова гармата"
Космічний брухт
Справа в тому, що Росія, крім власне розвідувальних функцій, покладає на супутники функції системи раннього попередження про ракетний напад, яка суто теоретично повинна дозволяти відстежувати пуски міжконтинентальних балістичних ракет невдовзі після їхнього старту на розгінній ділянці.
У Радянському Союзі система була більш стійкою за рахунок наявності наземного та морського компонента, проте після розвалу країни більшість наземних об'єктів опинилися за межами Росії, а "космічний флот" був порізаний на метал. Тому для Москви така важлива підтримка досить великого супутникового угруповання.
А ось із цим останніми роками величезні проблеми, що в принципі не дивно на тлі проваленого імпортозаміщення, запущеного після західних санкцій за окупацію Криму у 2014 році. Виявилося, що без західних комплектуючих російські супутники не можуть функціонувати більш менш стабільно. Фактично на сьогодні можна говорити про те, що все російське супутникове угруповання буквально "дихає на ладан".
Від Радянського Союзу Росії дісталися супутники системи раннього попередження "Око" - останній був запущений у грудні 2008 року. Однак до 2019 року вони всі перестали функціонувати.
На заміну їм із середини 1990-х років було реанімовано радянську програму "Око-1". До 2012 року було запущено вісім апаратів, але сьогодні через вироблення ресурсу та низки збоїв вони виведені з бойового чергування. Проблеми виявились настільки масштабними, що російські військові повністю відмовилися від виробництва апаратів цього типу.
Читайте також: "Кузькина мати" Путіна: новітнє озброєння Кремля може виявитися черговим фейком
Нове не означає краще
Тільки в середині "нульових" Міністерство оборони Росії для заміни цієї радянської системи почало розробку та впровадження так званої "Єдиної космічної системи", основою якого мають бути супутники типу "Тундра".
Створені в інших технологічних умовах при використанні західних комплектуючих ці апарати мали стати універсальними – і мали не тільки виявляти інфрачервоне випромінювання пусків як наземних, і морських балістичних ракет, а й розраховувати траєкторію їх польоту. Причому за радянських часів розрахунком займалися наземні комплекси – завдання супутника було виявити пуск ракети. На супутниках цього типу встановлена система бойового управління, тобто через супутник можна віддавати сигнал про завдання удару у відповідь.
До 2020 року росіянам вдалося вивести на високу еліптичну орбіту з апогеєм трохи більше 39 000 км чотири супутники - "Космос-2510", "Космос-2518", "Космос-2541" та "Космос-2546". І це при тому, що до 2020 року планувалося мати аж 10 апаратів.
І це навіть не половина від мінімальних потреб - за розрахунками самих російських військових фахівців для того, щоб забезпечити прийнятний рівень забезпечення безпеки держави, їх має бути як мінімум шість. Така кількість супутників призвела до того, що для ухвалення рішення про ядерний удар у відповідь російському політичному керівництву інформації буде явно недостатньо.
А якщо сюди додати і традиційне відставання радянсько-російської електроніки, то картина виходить взагалі плачевна. Чого варте, наприклад, хибне спрацювання у 1983, 1985 та 1995 роках усієї системи попередження про ядерний удар. І це при тому, що на той момент функціонував парк супутників і практично вся наземна структура. Що вже говорити про нинішній стан?
Читайте також: Гіперзвукові мрії Путіна: що відомо про ракетні комплекси "Кинжал" та "Циркон"
Віджати у цивільних
В умовах Росії нічого не залишається, як спробувати інтегрувати до складу Єдиної космічної системи численні цивільні апарати, які вже є на орбіті і використовуються різними державними структурами для зовсім інших цілей. Наприклад, супутники Міноборони РФ системи "Ліана", завданням яких є навігаційне та зв'язне забезпечення російського флоту у світовому океані, у тому числі чергових стратегічних підводних ракетоносців – носіїв ядерної зброї. Або супутники навігаційної системи "Глонасс-М" чи "Глонасс-К".
Щоправда, наскільки їхня апаратура буде здатна засікти пуск балістичної міжконтинентальної ракети, питання залишається відкритим. Таким чином, можна говорити, що парк супутників російської Єдиної космічної системи навряд чи здатний забезпечувати прийнятний рівень цілодобового спостереження навіть за відомими наземними структурами запуску ракет, не кажучи вже про підводний старт.
Цей недолік росіяни намагаються компенсувати розгортанням станцій радіолокацій наземного ешелону системи нового зразка. Для цього дуже активно використовується територія окупованого Криму. Так, 2021 року в Севастополі розпочалося будівництво радіолокаційної станції "Яхрома".
Однак після того, як умовна лінія протистояння з НАТО присунулася фактично до кордонів РФ і станції опинилися в зоні ураження вогневими засобами, то про раннє попередження ракетного нападу говорити не доводиться.
Читайте також: Вміння воювати: як Туреччина стала "великою безпілотною державою"