Відносини Китайської Народної Республіки та Сполучених Штатів можна описати як складні та швидкозмінні крізь десятиліття, як негативних (через підтримку уряду Гоміндану що нині присутній тільки в Тайвані, і є причиною нинішньої політики протистояння, поки не збройного), так і вимушено позитивних (в 1949 році після фактичної поразки уряду Чана Кайши за материковий Китай).
В 1971 році політика змінилась на більш толерантну, після того як КНР було визнано Постійним Представником ООН, де через голосування на підтримку КПК, представники США проголосували ЗА, зрадивши таким чином Тайвань. В подальшому, в 1972 році Ніксон відвідав Пекін, що пізніше призвело до підписання Шанхайського комюніке, де було узгоджено рішення про подальші дружні відносини між державами.
Так у 80-их роках було погоджено науково-технічну, економічну та культурну співпрацю, що навіть дещо повпливало на політику реформ та відкритості у КНР. В той період вирішення питання існування “двох Китаїв” намагались досягти через комюніке та домовленості, допоки в 1989 році “нічого не сталось на площі Тяньаньмень”, що призвело до майже одностороннього розриву відносин між США та КНР. На цьому етапі відносин аж до 2000-их років відносини знову загострились через санкційну політику, інцидент над островом Хайнань призвів до зіткнення винищувача КНР та розвідувального літака США та бомбардування посольства Китаю в Белграді .
Однак після подій 9\11 з Башнями-Близнюками було вирішено взяти курс на співпрацю між Китаєм та Америкою задля “збереження миру”, але проблему Тайваню, Тибету та прав людини на території Китаю було відсунуто на другий план. Адже на той момент Китай було долучено до СОТ, що покращило економічні показники США через передачу дорого оплачуваної роботи спеціалістів Америки “на аутсорс” в Китай, що в свою чергу економимо ресурси американського бізнесу, збільшувало робочі місця в “Піднебесній” та формувало взаємозалежні відносини.
Початок 10-их років знову розвернув відносини між двома гегемонами, на фоні концентрації влади в КНР та зовнішньої політики 45-47 президента США Дональда Трампа.
Через концепт Тайваню, як незалежної від КНР країни, та через порушення Прав людини Китаєм (особливо в Уйгурському Автономному окрузі, Тибеті та інших малозаселених ханцями частинах материкового Китаю), а також через спробу Китаю впливати через soft power на країни Тихого океану, країни Африки та, віднедавна, Європи, політика США по відношенню до КНР є нейтрально-негативною, чого на жаль не скажеш про Китай, який проводить агресивну політику в своєму регіоні та світі загалом.
Як приклад – зіткнення кораблів ВМС НВАК з морськими суднами Філіппін у спірній частині Південно-Китайського моря, проведення навколо берегів Австралії військових навчань, таємна підтримка військової збройної агресії росії (поява у лавах СОБР китайських “добровольців” і поява китайського бізнесу на території ТОТ України) та інші дії, які можна загально охарактеризувати як непряму конфронтацію з союзниками та симпатизаторами США.
В найближчі роки нас очікує збройне протистояння між країнами за умови якщо США не відмовляться від захисту Тайваню та Тихоокеанських союзників, що раніше було стримуючим приводом для представників комуністичного Китаю, адже роль світового поліцейського та світового гегемона ще донедавна була закріплена за США.
Але останні новини та події свідчать про руйнування старого світопорядку, що зі сторони КПК розглядається як слабкість. Також камнем зіткнення двох сил може стати питання впливу на російську федерацію, як приклад – виведення росії з міжнародної ізоляції, надання переваги російській стороні відносно важливості врахування російських умов для укладання миру та російської афіліації команди 47 президента США. Звісно, КНР не може бути осторонь питання росії, адже левова частка технологічного продукту на ринку росії належить виробникам з Китаю, що звісно може змінитись через нову політику Америки.
Данило Єршов
