Україна не лише бореться з Росією на полі бою - вона також доводить свою правоту в суді. Від міжнародних трибуналів до нових правових ініціатив - Київ сповнений рішучості притягнути Росію до відповідальності за її війну. Про це інформує Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Дана версія публікації є перекладом українською мовою.
Повномасштабне вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 року стало критичною точкою в російсько-українському конфлікті, який тривав ще з 2014 року. Незаконна анексія Криму і гібридна війна на Донбасі були лише прелюдією до відкритого нападу, що порушив основоположні принципи міжнародного права. В умовах колосальних людських і матеріальних втрат Київ посилив юридичний тиск на Москву, прагнучи добитися покарання за воєнну агресію через міжнародні суди. Значення судових процесів тут складно переоцінити: це не лише правова оцінка поведінки агресора, а й спосіб зафіксувати історичну правду про масові злочини проти українців.
Хто переслідуватиме Росію? Ключові гравці у боротьбі за справедливість
Важливу роль у доведенні факту агресії відіграє Міжнародний суд ООН. Ще в період до 2022 року Україна зверталася до нього зі скаргами про порушення Конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації та Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. Однак із початком повномасштабного вторгнення акцент змістився на доведення незаконного застосування сили Росією та систематичні атаки на цивільну інфраструктуру. Київ вимагає термінових заходів, щоб суд визнав очевидний факт збройної агресії й зобов’язав РФ припинити порушення.
Міжнародний кримінальний суд у Гаазі розширив свій мандат на події після 24 лютого 2022 року, розслідуючи ймовірні воєнні злочини та злочини проти людяності. Встановлення індивідуальної кримінальної відповідальності російських командирів і високопосадовців посилює тиск на Москву. Навіть якщо Росія формально не визнає юрисдикцію МКС, загроза міжнародних ордерів на арешт — потужний фактор політичного впливу. Також Україна подала низку міждержавних скарг до Європейського суду з прав людини, зосереджуючись на масштабних порушеннях прав цивільного населення та цілеспрямованому знищенні житлових кварталів, лікарень і шкіл.
Національні механізми та спеціальний трибунал
Водночас Україна не обмежується міжнародними майданчиками. У власних судах порушено сотні кримінальних справ проти російських військових і політичних діячів, підозрюваних у плануванні та реалізації агресії, а також у звірствах на окупованих територіях. Хоча більшість із них розглядається заочно, це формує потужну доказову базу, яку можна використовувати й на міжнародних процесах або ділитися матеріалами з іноземними правоохоронцями.
Окремої уваги заслуговує ініціатива створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії, який мав би доповнити роботу МКС. Київ просуває цю ідею серед західних партнерів, доводячи необхідність конкретного механізму для притягнення до відповідальності найвищого російського керівництва. В умовах, коли постійне місце РФ у Раді Безпеки ООН дає їй змогу блокувати важливі рішення, створення окремого трибуналу виглядає найбільш реалістичним шляхом до покарання за агресію.
Виклики на шляху до правосуддя
Агресор свідомо саботує будь-які юридичні процедури, намагаючись дискредитувати рішення міжнародних судів та відмовляючись виконувати їхні вимоги. Затягування процесів і нескінченні клопотання про «непідсудність» — типова тактика. Міжнародні органи ж обмежені в примусових засобах, особливо проти ядерної держави. Проте санкції, замороження активів та політичний тиск можуть змусити Москву до більш зваженого підходу. Робота судів відбувається повільніше за бойові дії, а доказова база тільки зростає: після визволення окупованих територій фіксуються дедалі численніші свідчення злочинів, які Україна ретельно документує.
Геополітичний ефект і майбутнє відшкодування
Попри труднощі, судова боротьба України проти Росії має стратегічне та символічне значення. По-перше, кожен прецедент на міжнародній арені підтверджує, що Москва порушила фундаментальні норми, спровокувавши наймасштабніший збройний конфлікт у Європі за останні десятиліття. По-друге, судові рішення можуть стати основою для системи репарацій і компенсацій, яку рано чи пізно доведеться узгоджувати з метою відбудови зруйнованих українських міст і сіл. Чим масштабнішими будуть судові процеси, тим більшою стане загроза арешту для російських посадовців у країнах, що визнають вердикти МКС.
Судова площина є невіддільною складовою спротиву України повномасштабній агресії. Звернення до Міжнародного суду ООН, МКС, ЄСПЛ і ініціювання власних кримінальних проваджень створюють юридичну рамку, що доповнює військові й дипломатичні зусилля Києва. Попри складнощі, накопичення доказів і офіційні вердикти щодо воєнних злочинів можуть з часом дати відчутний ефект як для Росії, так і для міжнародної спільноти. Якщо світові гравці виявлять згуртованість, рішення судів стануть підґрунтям для реальних репарацій і покарання винних. Саме тому Україна й далі веде наступ на правовому фронті, доводячи, що навіть у найважчих умовах принцип верховенства права лишається сильнішим за погрози держави-агресора.
