Вже цілком очевидно, що безпілотні ударні апарати останніми роками повністю змінили характер ведення бойових дій. До 2015 року лише США, Великобританія та Ізраїль мали змогу завдавати ударів із дронів, але за останні п'ять років до них приєдналися ще десятки країн. Однією з переваг безпілотного літака є той факт, що ця високоточна зброя надзвичайно дешева (щодо інших видів, як то, наприклад, ракета) і не ризикує пілот. Причому, як показала Друга Карабахська війна, ще одним фактором впливу є психологічний надлом особового складу противника.
З'явилося навіть таке визначення як "дронобоязнь", коли ніколи не знаєш вдень чи вночі прилетить ракета, яка точно вразить ціль, що призводить до постійної напруги і як результат помилок у плануванні або веденні бойових дій.
Чому ж Туреччина стала одним із лідерів у виробництві бойових дронів, розбирався Realist.online.
Читайте також: Сучасні "яничари": яке озброєння Туреччина хоче виготовляти за допомогою України
25 років тому
На сьогодні Туреччина є одним із основних виробників ударних дронів у світі. Причому країні вдалося почати серійне виробництво і продаж по всьому світу апаратів, що майже не поступаються за якістю тим, які виробляються в тих же США або Ізраїлі, всього менше ніж за 10 років.
Пильніший погляд на еволюцію турецького БПЛА-будівництва дозволяє Україні отримати деякі уроки, хоча б суто теоретичного плану. Тим паче, що рано чи пізно ми дійдемо необхідності створення власного ударного безпілотника – як мінімум середнього класу, а то й вище.
У 1996 році Туреччина закупила свої перші неозброєні дрони у США. На той момент основною проблемою для країни були курдські повстанці, які воювали на гористому південному сході, тому вважалося, що дрони зможуть реально допомогти у цій антипартизанській операції. Передбачалося, що безпілотники висітимуть годинами над бунтівними територіями і після виявлення активності партизанів наводитимуть винищувачі – бомбардувальники F-16. Проте їхня ефективність виявилася дуже низькою і тоді було прийнято рішення про закупівлю апаратів у провідного на той момент виробника Ізраїлю.
У результаті 2006 року Туреччина замовила 10 неозброєних ізраїльських безпілотників. Однак, по-перше, Ізраїлю знадобилося п'ять років, щоб виконати контракт, а по-друге, ними керував ізраїльський персонал. Майже відразу стало очевидно, що зібрані зображення передаються безпосередньо ізраїльській розвідці.
На цьому тлі Туреччина намагалася купити ударні безпілотники США, але оскільки після "арабської весни" інтереси Туреччини на Близькому Сході дедалі більше стикалися із ізраїльськими, то в американських офіційних осіб виникли побоювання, що ця технологія буде використана проти Ізраїлю. Таким чином, Конгрес США відмовився схвалити продаж ударних дронів Туреччини у 2010 та 2012 роках.
Читайте також: Ударні безпілотники: що може підійти для української армії
Вирішили зробити самі
Туреччині залишалося лише одне: розпочати розробку своєї власної системи безпілотників. На той момент двома основними гравцями в аерокосмічній сфері були компанії Turkish Aerospace Industries (TAI) та Baykar Makina.
Американська компанія General Dynamics надала TAI ліцензію на виробництво винищувачів F-16 для ВПС Туреччини, що означало, що компанія вже мала корисні знання для виробництва ударних дронів. Крім того, ще 2004 року Міністерство оборони Туреччини підписало контракт на розробку ударного дрону.
Однак у результаті важливішим виявився Baykar Makina, яким керував Сельчук Байрактар. Він вивчав електротехніку в престижному Массачусетському технологічному інституті Америки та у 2005 році повернувся до Туреччини у віці 26 років, очоливши компанію свого батька – Оздеміра Байрактара.
У 2007 році він перервав навчання в докторантурі, щоб повністю присвятити себе розробці ударних дронів у Туреччині. Через два роки його фірма виграла контракт на виробництво і продаж ударного дрона, який у підсумку став легендарним Bayraktar TB2.
Як і багато інших країн, які тільки вступають на шлях виробництва дронів, компанія Baykar Makina на першому етапі імпортувала високотехнологічні деталі, які не могла зробити самостійно, такі як двигун, датчики та багато іншого. Причому багато з цих деталей може використовуватися як у цивільних, так і у військових цілях і, отже, не підпадає під експортні обмеження.
Наприкінці 2015 року TB2 провів свої перші успішні пуски високоточною керованою ракетою вітчизняного виробництва – з висоти майже 5000 метрів дрон вразив ціль на відстані восьми кілометрів з точністю до двох квадратних метрів. У 2016 році Bayraktar TB2 був прийнятий на озброєння турецької армії і практично відразу був задіяний у бойових діях проти курдських загонів – причому не лише на південному сході Туреччини та в районі біля кордону з північним Іраком, а також на кордоні у північній Сирії, де сирійські курди контролювали великі території.
Але дрони швидко стали корисними не лише для полювання на партизанів. Далі була Лівія, Карабах і, нарешті, Україна і просто колосальний експортний успіх. Нині апарат перебуває на озброєнні Азербайджану, Катару, Лівії, Марокко, Туркменістану, ще десяток країн стоять "в черзі" на здобуття дронів.
І, судячи з усього, Bayraktar TB2 – це лише початок досить перспективної турецької програми. Вже в строю набагато потужніший (і здається більш ефективний) Bayraktar Akıncı, а в планах реактивний MİUS.
Читайте також: Україна запропонувала війну ХХІ століття: у бойовиків паніка, а у Кремля пріють портки
