Поки суспільство обговорює можливу поставку в Україну ізраїльських систем ППО "Залізний купол", які, на переконання експертів, в принципі малоефективні і досить дорогі в обслуговуванні і застосуванні в українських реаліях війни на Донбасі, однією з проблем вітчизняних сухопутних військ є архаїчна система ППО ближньої дії. Завданням системи є як прикриття бойових порядків, так і колон на марші. На момент початку війни на Донбасі її основу складали самохідні ЗРК «Стріла-10», зенітні установки ЗУ-23-2 та ЗРПК «Тунгуска».
За останні роки вдалося поставити в стрій кілька десятків ЗСУ-23-4 «Шилка», проте це практично і все. Програми модернізації всієї системи фактично не запущені, хоча є кілька цікавих проектів від місцевих підприємств військової промисловості.
Як справи у ЗСУ з системами ППО, розбирався Realist.online.
Читайте також: "Ехо" в новому звучанні: Україна успішно переробила зразки радянського озброєння
Проблем додалося
Модернізація вкрай необхідна, так як нинішня армійська система ППО не має можливостей для боротьби з безпілотниками противника. У цьому контексті виходом спочатку здавалося повернення в лад самохідних зенітних установок "Шилка" з радаром і чотириствольними 23-мм гарматами, які можуть створювати досить велику щільність вогню. Однак освоїти їх ремонт і повернення в стрій виявилося не таким простим завданням, і нині на озброєнні ЗСУ складається всього близько 25 таких установок. Тобто говорити про якийсь вирішальний їх внесок в ППО фронту протяжністю 425 км не доводиться.
Другим напрямком стала модернізація буксованої зенітної артилерійської установки ЗУ-23-2. На полігоні в 2018 році навіть випробовували варіант від чернігівського підприємства «ЧеЗаРа», який, за запевненнями військових і інженерів, був заточений саме під знищення безпілотників. Хоча ніяких характеристик при показі оприлюднено не було, проте загальна тенденція зрозуміла.
Головна претензія до зенітної установки ЗУ-23-2 в початковій версії стосується ефективності вогню. Імовірність поразки повітряних цілей спочатку була вкрай мала, що пов'язано з необхідністю візуального виявлення цілей і ручного управління наводкою. Тому, судячи з усього, модернізований варіант доповнили засобами спостереження і автоматизованого наведення, що дозволяє в рази збільшити ймовірність ураження виявленої цілі.
Читайте також: Великий калібр української піхоти: які кулемети перебувають на озброєнні ЗСУ
Нова потужність
І ось на цьому нерадісному тлі на початку вересня з'явилося повідомлення, про те, що Державна компанія «Укрспецекспорт» і турецька Aselsan AS підписали контракт, що передбачає модернізацію окремих систем протиповітряної оборони. Деталі контракту невідомі, проте в офіційних ЗМІ повідомлялося, що контрактом, зокрема, передбачено надання сторонами послуг з модернізації окремих систем протиповітряної оборони, в результаті чого будуть підвищені їх тактико-технічні характеристики.
Якщо уважно ознайомитися з продукцією турецької компанії, то можна зробити висновок про те, що мова йде про модернізацію саме армійської системи ППО, так як більш потужними системами Aselsan не займається.
Судячи з усього, мова може йти про два зразки, які турецький виробник може запропонувати для озброєння ЗСУ. Це перш за все 35-мм зенітний артилерійський комплекс Korkut.
Читайте також: "Страж" Україна: навіщо ВСУ потрібна бойова машина підтримки танків
Як це працює
Фактично вся система побудована навколо здвоєної 35-мм гармати Oerlikon KDC-02, яка випускається за ліцензією турецькою компанією МКЕК, з дальністю досяжності повітряних цілей типу крилатих ракет, ракет «повітря-земля» і БПЛА, вертольотів і винищувачів на висотах до 4 км.
При цьому вогневі можливості можуть бути посилені як за рахунок інтеграції ПЗРК будь-якого типу (в нашому випадку, наприклад, модернізованої «Ігла»), так і за рахунок використання спеціалізованого боєприпасу.
Справа в тому, що компанія Aselsan розробила 35-мм снаряди Air Burst з програмованим підривом. Принцип дії досить простий - після закінчення розрахункового часу електронний тимчасовий пристрій подає сигнал запобіжно-виконавчому пристрою на підрив вишибного заряду на заданій дистанції перед ціллю з утворенням конуса з вражаючих елементів, спрямованого в бік цілі.
Другий зразок - це комплекс малої дальності на основі ПЗРК «Ігла». Фактично це бойовий модуль на гіростабілізований турелі з шістьма пусковими установками і інтегрованими оптичними датчиками, які дозволяють вести спостереження, виявлення цілі в русі, відстеження та розпізнавання типу цілі. Цікаво, що, судячи з рекламних проспектів він може встановлюватися на різну базу - від армійського позашляховика до бронеавтомобіля класу 4х4.
Читайте також: Управління вогнем: як в Україні модернізують старі РСЗВ "Град", "Ураган" та "Смерч"
Є вибір
Обидва варіанти досить цікаві і реально допоможуть поліпшити можливості ППО ближньої дії. При цьому необхідно зазначити, що варіант з прийняттям на озброєння комплексу Korkut дуже витратний і буде означати повну перебудову як самої системи, так і логістики. Адже калібр гармати цього зенітного комплексу нестандартний для ЗСУ - НАТОвського стандарту, а значить для цього доведеться розгортати його виробництво в країні (точковими закупівлями як це відбувається з іншими боєприпасами тут не обійдешся - надто вже велика витрата для збиття безпілотника навіть за розрахунковими даними).
А ось бойовий модуль з «Іглами» вельми непоганий варіант, при тому, що у нас в якійсь стадії знаходиться програма модернізації цього радянського ПЗРК, в результаті може вийти досить непогана система для боротьби з середніми ударними безпілотними апаратами (а саме такі нині планує отримувати російська армія).
У будь-якому випадку здається, що армійське командування крім модернізації засобів ураження займається і створенням автоматизованої системи управління засобами ППО на полі бою - адже саме в такому вигляді буде ефективна армійська ППО.
Читайте також: Моральний металобрухт: автотехніку ВСУ знову хочуть "посадити на російську голку"?
