Політичні опоненти президента все частіше заявляють, що Володимир Зеленський намагається побудувати в Україні модель правління, подібну до режиму Путіна, коли президентська вертикаль підсилена настільки, що повністю контролює інші гілки влади. І дійсно, певними свідченнями такого курсу можуть бути, наприклад, гойдалки навколо звільнення і призначення нових суддів Конституційного суду, яких Конституційний суд відмовився приводити до присяги, проштовхування необхідних рішень в обхід правових процедур через рішення РНБОУ, тиск на редакційну політику ЗМІ та свободу слова,тощо. Однак поки не можна з впевненістю стверджувати, чи такі випадки президентських ініціатив є частиною продуманої тактики, чи це швидше прояви особистих бажань та імпульсів глави держави, підкріплених вірою у всенародну любов і силу парламентської монобільшості.
Щоб зрозуміти, чи реальна загроза встановлення авторитарного режиму в Україні, проведемо короткий аналіз політичних процесів, як в нашій державі, так і в сусідів, де це вже сталося.
Читатйе також: Офіс непростих рішень, або Чим зріла демократія відрізняється від інфантильної
Перше, про що свідчить приклад інших країн пострадянського простору - формування авторитарної системи є досить тривалим процесом, якому сприяють зміни до Конституції, що визначають політичний устрій, форму правління, повноваження і умови виборчого процесу. І тут відразу зазначимо, що на відміну від Росії та Білорусі, в нас не президентська, а парламентсько-президентська форма правління.
Тому найбільш вирішальними для нас в цьому плані є наступні парламентські а потім вже президентські вибори.
Для досягнення перемоги на них у нинішнього президента об’єктивно є два шляхи.
Перший, це шлях правовий - змагальний. Він передбачає розробку й презентацію якісної програми, що об’єднає прихильників і зацікавить електорат, та формування потужної команди з охопленням всіх регіонів і сфер життя через керованість та контроль процесів всередині держави. Все це має ґрунтуватися на незаперечних успіхах державної політики і власної діяльності чинного президента за попередній період.
При цьому, принципово мати не просто політичну програму, а, насамперед, консолідуючу націю мету, задля досягнення якої саме й потрібна влада.
Ще одним вкрай важливим фактором перемоги буде відсутність потужних конкурентів.
Другий, це шлях залучення адміністративного ресурсу, включно до незаконного втручання у виборчий процес і фальсифікації результатів голосування.
Чи буде обрано такий варіант дій, залежатиме від позиції самого Президента і його найближчого оточення, на що, вочевидь, суттєво впливатиме політичний розклад перед виборами.
Останні соцопитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) показують, що за чинного главу держави знову проголосували б 20,2% серед усіх респондентів та 27,1% серед тих, хто визначився з вибором. На другому місці – лідер партії "Європейська солідарність" Петро Порошенко з показниками 14,7% та 19,7%. До трійки лідерів також входить очільниця партії "Батьківщина" Юлія Тимошенко (8,4% і 11,3% відповідно).
Далі, згідно результатів опитування КМІС, йде лідер партії "Сила і честь" Ігор Смешко (5,8% і 7,7%), лідер партії "Опозиційна платформа - За життя" Юрій Бойко (4,9% і 6,6%), екс-нардеп Євген Мураєв (4,8% і 6,5%), екс-спікер парламенту Дмитро Разумков (4,7% і 6,3%), лідер "Української стратегії", екс-прем’єр Володимир Гройсман (3,8% і 5,1%) та лідер Радикальної партії Олег Ляшко (3,6% і 4,8%). Всі решта кандидатів мають нижчу підтримку.
Вочевидь, якщо ситуація кардинально не зміниться, Зеленський має реальні шанси на перемогу. Проте, чи буде він у підсумку цьому радий? Адже, на відміну від його особистого рейтингу, рівень підтримки партії "Слуга народу" (далі – СН) далекий від ідеалу, і дедалі зрозуміліше, що після нових парламентських виборів 29 жовтня 2023 року монобільшість може припинити своє існування (якщо це не трапиться навіть раніше).
Читатйте також: Казус Гогилашвили - это холодный душ для Зеленского и коллапс власти: интервью с политологом Виталием Балой
За даними КМІС, найбільший рейтинг серед політсил мають партії "Європейська солідарність", яку підтримали 13,7% серед усіх опитаних та 19,8% серед тих, хто планує голосувати та визначився з вибором, а також "Слуга народу", чий рейтинг складає 12,7% та 18,4%. Далі йдуть "Батьківщина" (6,2% та 9,1% відповідно), "Опозиційна платформа - За життя!" (6,2% і 9%). На межі проходу у парламент "Сила і Честь", Радикальна партія, "Українська стратегія Гройсмана" і "Розумна політика".
Іншими словами, наступні президентські вибори мають відбутися в умовах нової парламентської реальності і гарантії, що вона буде лояльна до Зеленського, майже відсутні. Більш того, цілком реально, що президентську виборчу кампанію супроводжуватимуть резонансні розслідування та робота тимчасових слідчих комісій, що теж не додаватиме міцності позиціям глави держави
Одним з варіантів для Зеленського спробувати перемогти на наступних виборах політтехнологи називають ідею впровадження електронного голосування оскільки, як засвідчують соціологічні дослідження, основу електорату Зеленського складають люди віком від 18 до 30 років які зазвичай не дуже охоче ходять голосувати на дільниці. Тому впровадження можливості голосувати в смартфоні навіть природним чином підвищить відсоток його прихильників, які візьмуть участь у виборах.
Однак для здійснення такого кроку необхідний високий рівень довіри виборців до влади. Якщо ж цього немає, або присутні суттєві сумніви в чистоті процесу е-голосування та об’єктивному підрахунку голосів, обрана в такий спосіб влада матиме суттєві проблеми з легітимністю.
Деякі розвинуті країни, наприклад Нідерланди, Норвегія, Франція, свого часу встигли протестувати подібні підходи, але відмовились від онлайн волевиявлення з цілком об’єктивних причин. До того ж, не варто скидати з розрахунків зростаючі загрози кібератак та неодноразові спроби Росії втрутитися у перебіг виборчих компаній інших країн, як це сталося у Сполучених штатах (на президентських виборах у 2016 році), або Великобританії (під час компанії за вихід Британії з Європейського союзу). Самі ці міркування стали у 2019 році підставою для відмови Уряду Литви від ідеї проведення онлайн-голосування. На сьогодні тільки Естонія змогла більш менш успішно втілити онлайн-голосування на практиці.
Насправді на цьому шляху ризиків дуже багато, і Україна навряд чи реально вистигне навіть інституційно підготуватися до такої складної процедури. А у разі виникнення будь яких сумнівів в правдивості результатів виборів, використання онлайн–голосування стане додатковим поштовхом для до суспільного загострення та недовіри до обраного кандидата.
Читайте також: Перемовини Байдена з Путіним можуть принести Україні два суперечливих результати: інтерв'ю з політологом Олесем Донієм
Іншим способом для Зеленського вирішити долю голосування на свою користь називають можливість через рішення Конституційного суду перенести дату парламентських виборів з 2023 на 2024 рік.
Це звичайно дозволило б йому зняти багато питань щодо можливості задіяння адмінресурсу. Але суперечки Президента з Конституційним судом безумовно можуть суттєво перешкодити цьому процесу. Наразі ми бачмо не одностайність з цього питання навіть в команді Зеленського. Так під час прес-конференції 26 листопада, відповідаючи на запитання журналістів з приводу проведення наступних парламентських виборів, Президент ухилився від називання їх конкретної дати (до речі, чітко означеної в статті 77 Конституції - остання неділя жовтня п’ятого року повноважень ВРУ), заявивши, що це вирішуватимуть депутати. "Депутати, якщо захочуть, звернуться до Конституційного суду, і Конституційний суд повинен відповісти. Я вважаю, це правильне рішення", - заявив Президент. Але вже за два тижні потому Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук наголосив, що не підпише звернення до Конституційного Суду за роз'ясненням щодо можливості перенесення парламентських виборів з 2023 року на 2024-ий (яке, за його словами, зараз у парламенті ініціюють мажоритарники) бо це погано сприймається у суспільстві.
І дійсно, на фоні декількох скандалів, які в останній час виникли навколо Президента (це і офшорний скандал з міжнародним розслідуванням Pandora Papers, і злив інформації щодо проведення спецоперації із затриманням "Вагнерівців") суспільство навряд чи позитивно відреагує на спробу пролонгувати строк повноважень пропрезидентської Верховної Ради.
Але, якщо таке перенесення дати виборів все ж таки відбудеться і наступні вибори президента стануть успішними для Зеленського, це безумовно підніме рейтинги його політичної сили та додасть шансів "Слугам народу" в 2024 році завести додатково до парламенту не один десяток своїх депутатів (хоча б завдяки підтримки місцевих еліт, яка у разі переобрання Зеленського у представників СН знов значно підсилиться).
Наразі найбільшим запобіжником для перенесення парламентських виборів на 2024 рік є не висловлена Стефанчуком та Корнієнком позиція з цього приводу, яка, ми знаємо, може досить швидко змінитися. Адже, хоч з нинішнім складом Конституційного суду України у Зеленського склалися досить непрості відносини, незабаром ця ситуація може докорінно змінитися, оскільки протягом 2022 та початку 2023 року Президент та монобільшість матимуть змогу повністю на законних підставах (у зв’язку із закінченням визначених Конституцією термінів перебування на посаді) призначити п’ять нових суддів КСУ. Саме тому сценарій з перенесенням парламентських виборів на 2024 рік все ще залишається можливим і вірогідним. І він буде вигідний не лише мажоритарникам, як стверджує Стефанчук, а всій партії "Слуг народу".
Якщо резюмувати все викладене, можна дійти кількох висновків:
- Чи має Зеленський при існуючих розкладах шанс стати наступним президентом?
Так, має.
- Чи зможе він реалізувати ідею побудови сильної президентської вертикалі з впливом на парламент і уряд та навіть суд?
Хтозна, але такий шанс в нього все ще є. Та зважаючи на політичні тенденції, такий прогноз реалізувати буде все ж таки складно, оскільки президенство після наступних парламентських виборів буде з великою ймовірністю відбуватися в умовах парламентсько-урядової опозиційності, а можлива спроба узурпувати владу за наявності значно нижчої підтримки ніж у 2019 році не буде сприйнята суспільством і матиме катастрофічні наслідки для президента.
Тому, за існуючих балансів та противаг, говорити про загрозу побудови в Україні авторитарної моделі правління, все ж таки дуже зарано. Хоч звісно, ця оцінка актуальна лише до тих пір, поки хтось при владі не вирішить змінити політичні реалії та демократичні процедури у вкрай недемократичний спосіб.
Читайте також: Економікою керують психологічні моменти в головах людей, а половину держбюджету з'їдять борги - інтерв'ю з екс-міністром Володимиром Лановим
