У вівторок, 7 грудня президент США Джо Байден та незмінний вже понад 20 років господар Кремля Володимир Путін провели відеозустріч, під час якої, зокрема, обговорили ситуацію навколо України. Розмова відбувалася по захищеному каналу відеозв’язку, який використали вперше, і тривала приблизно дві години. При цьому Путін перебував у своїй резиденції в Сочі, тоді як американський лідер - в спеціальному кабінеті для перемовин у Білому домі. За підсумками розмови у Байдена повідомили, що той попередив Путіна про “економічні заходи” проти Росії та збільшення оборонної допомоги Україні у випадку агресії. У Кремлі ж натомість зазначили: Володимир Путін повсякчас доводив, що Київ здійснює “демонтаж” мінських угод і вимагав юридичних гарантій нерозширення НАТО на Схід. Водночас обидві сторони доручили своїм командам продовжити комунікацію. До речі, про комунікацію. Вже завтра президент Сполучених Штатів матиме телефонну розмову з главою української держави за підсумками своєї віртуальної зустрічі з Путіним.
Чому американський лідер вирішив поспілкуватися з Володимиром Зеленським не по “гарячим слідам”, а витримавши досить тривалу паузу? Відповідь на це та інші питання щодо перемовного знаменника офіційних Вашингтона та Москви в інтерв’ю Realist.onlinе дав нардеп Верховної Ради попередніх скликань, політолог Олесь Доній.
Читайте також: Путін знає слабке місце Байдена: чого чекати Україні від відеозустрічі двох лідерів
- Яким чином варто розцінювати власне сам факт того, що ключовою темою переговорів Байдена та Путіна була Україна і нас вкотре без нас “женили”?
Насправді в нас не повинно бути жодних ілюзій стосовно того, що поза нашою спиною відбуваються якісь переговори. Це відбувається не вперше і не в останнє, тому ніяких кардинальних змін у цьому плані не відбулося. А ось що стосується якості ймовірних змін, то тут насторожує підвищення ставок з боку Росії.
Чому насторожує? Тому що практика сирійської кампанії чітко показала, що чим більш авантюрною і агресивною є позиція Російської Федерації, тим швидше з нею готові сідати за стіл переговорів. Нагадаю, що до участі Росії в Сирії, її вилучали практично з усіх перемовних площадок — “великої сімки”, G20, тощо. А ось після сирійської авантюри з Москвою знову почали спілкуватися.
На тлі цієї аналогії ми бачимо інформаційний бум стосовно ймовірної російської атаки на Україну, тому з РФ не просто спілкуються, а й виражають готовність йти на поступки. Приміром, вже з’явилася інформація про те, що кількох російських високопосадовців вилучають з санкційного списку, а обмежувальних заходів стосовно “Nord Stream-2” не буде.
Тобто, ми бачимо не просто переговорний процес. Ми бачимо переговорний процес з ослабленням попередніх позицій західного світу в цілому, і США зокрема.
- А чим обумовлена ця тенденція? Невже весь колективний Захід реально боїться кремлівської гри “м’язами”?
А чому ні? Певною мірою боїться. Давайте згадаємо, якою була перша реакція на Крим? Вона була повністю солідарною з Україною, але потім стала більш кволою, оскільки тактика умиротворення РФ не спрацювала взагалі. Виявилося, що і під санкціями Росія спроможна і готова до активних дій як на офіційному, так і на закулісному рівнях. До речі, активізація в різних країнах світу так званих “вагнерівців” — неофіційних російських військ, так само відбулася вже після введення санкцій. Тобто, “гальм” у Кремля не має і в результаті у Заходу починає спрацьовувати інстинкт самозбереження та вмикається формула: якщо супротивника неможливо залякати, з ним потрібно домовлятися. І ось вони домовляються... Прикро, що ці домовленості можуть бути за рахунок України. До речі, результат може бути різним: припинення вогню на Донбасі за сценарієм Боснії і Герцоговини або перетворення нашої країни на конфедерацію з впливом кількох сторін. І якщо все рухатиметься саме за таким сценарієм, то небезпека для України полягає в тому, що за нашою спиною може бути ухвалення рішення про фактично наш недержавний статус з контрольованою Росією так званою “ЛДНР”.
В цьому плані єдина запорука - це сила України, оскільки іноземні союзники — це не тотожність нашим державним інтересам. Разом з тим, сьогодні офіційному Києву вкрай важливо максимально тиснути не лише на Росію, як на агресора, а й на союзників, з тим, щоб вони стояли на сторожі наших цінностей, а не шукали по закуткам різного роду і ваги компроміси з Кремлем.
- По факту учорашніх перемовин Байдена та Путіна в соцмережах розганяється “зрада”, мовляв, американський лідер пішов на занадто великі поступки РФ в плані СП-2. Погоджуєтеся з такими оцінками?
Я думаю, що поки ще занадто рано робити якісь глобальні висновки. Зрозуміло, що Росія не готувала ніякого вторгнення, але вона максимально підвищувала ставки, нагнітала ситуацію і завдячуючи цьому блефу виїхала, добившись реального послаблення західних “обіймів”.
- Радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван на спеціальному брифінгу повідомив про деякі деталі розмови Байдена з Путіним , яку він назвав “корисною” для представлення позиції Сполучених Штатів. “Президент Байден прямо сказав президенту Путіну, що якщо Росія і далі здійснюватиме вторгнення на територію України, США та наші європейські союзники відповідатимуть сильними економічними заходами. Ми надамо додаткові оборонні матеріали українцям, у кількості більшій за ту, що вже надана, і ми посилимо наших союзників з НАТО на східному фланзі”, - відзначив радник Байдена. За його словами, у питанні посилення союзників з Альянсу йдеться про Польщу, Румунію та країни Балтії. Напередодні віртуальної зустрічі лідерів США та Росії ЗМІ РФ активно розкручували тему, що єдиним стримуючим фактором для Кремля можуть стати надані Вашингтоном гарантії щодо неприйняття України до НАТО. Як гадаєте, Джо Байден міг піти та такі кулуарні домовленості?
Передусім варто зауважити, що нічого нового, абсолютно ніяких змін в позиції Росії ми не почули і не побачили. Путін періодично повторює мантру про страшну небезпеку від ймовірного розширення НАТО. Але річ у тім, що тепер, саме на цьому етапі у Росії з’явився додатковий важель — дієвість погроз щодо нового витка збройної агресії на Донбасі. І Путін, продемонструвавши, що може реально на це піти, отримав можливості підвищувати ставки. Тобто, тепер мова йде не про звичне заклинання: “Не розширюйте НАТО!”. Наразі Путін натякає: “Розширите Альянс — нападемо”. І якщо раніше це була уявна загроза, то нині — цілком реальна.
- Чи можна зробити висновок, що усілякого роду жорстко-безпрецедентні санкційні пакети, якими погрожує Путіну його американський візаві, на РФ мають такий самий вплив, як на мертвого припарка?
В більшій мірі, так, на превеликий жаль. Не варто забувати про те, що російський режим керується психологією територіального розширення. Тому в їхній уяві добрі стосунки — це коли їм дозволяють безкарно опановувати все нові і нові землі. І тут потрібно розуміти, що апетити Росії не завершуються Харковом чи Києвом. Потім буде Варшава і так далі... Тому у всього цивілізованого світу має бути чітке усвідомлення необхідності стримування РФ та напрацювання задля цього нових — більш дієвих алгоритмів.
- Яких, наприклад?
На мій погляд, досить виправданою була б тактика більш рішучої підтримки внутрішніх сил в РФ, які опонують Путіну, тому що Росія може бути ослаблена лише зсередини- зовнішні санкції, як свідчить досвід, не є дієвим механізмом.
- В четвер, 9 грудня Володимир Зеленський поспілкується в телефонному режимі з президентом США. Якщо відштовхуватися від перемовного “багажу” Байдена-Путіна, то якою мала б бути риторика українського гаранта?
Ми неодноразово ставали свідками того, як Зеленський дозволяв собі у діалозі з іноземними колегами, говорячи про державний інтерес України, достатньо жорстку і чітку артикуляцію. Такої ж лінії, гадаю, він дотримуватиметься і в ході завтрашньої розмови з Байденом, враховуючи що мета залишається незмінною - досягнення максимального стримування російської агресії. Питання полягає в тому, чи зміниться позиція Сполучених Штатів? Щиро хочеться вірити, що ні, але предметні висновки можна буде робити вже після бесіди чинних господарів Банкової і Білого дому.
Читай також: Уроки Голди Меїр для України перед самітом Байдена-Путіна
