Уроки Ґолди Меїр для України перед самітом Байдена-Путіна
Думка

Уроки Ґолди Меїр для України перед самітом Байдена-Путіна

7 грудня 2021 | 15:22

Сьогодні про Україну говоритимуть без України. І більш ніж вірогідно ми ще довго не дізнаємось усіх домовленостей, яких досягнуть Байден та Путін. Після розмови з ВВП, американський президент поговорить з українським і поставить його до відома про домовленості між Білим домом і Кремлем. Наскільки ці домовленості враховуватимуть українські національні інтереси – питання відкрите.

І от тут перед українським політичним проводом (якщо б він був мудрим і далекоглядним) постає засадниче питання: де та межа чи обсяг національного суверенітету, який ми можемо собі наразі дозволити. Бо це ж тільки в теорії національний суверенітет є абсолютним і держава сама вирішує, що їй робити і як їй жити. Якщо б це було так, Ізраїль не полював би на (і не вбивав би) провідних іранських фізиків-ядерників, США не запроваджували б економічне ембарно проти Куби, яке триває от вже 60 років, а Австрія та Фінляндія давно б вже були членами НАТО...

Отже, Україні потрібно зрозуміти, скільки саме суверенітету вона може собі дозволити, аби уникнути масштабного насильства на своїй території, до якого неминуче призведе повномасштабна війна з Росією. Як слушно підкреслив Ярослав Грицак у своєму останньому інтервʼю: "Моя теза дуже проста - зміни можливі тоді, коли з’являється покоління, яке не має пам’яті чи травми насильства." Повномасштабне зіткнення з Росією, незалежно від того, як воно завершиться, означатиме величезну "травму насильства". А отже треба зробити все, аби його уникнути.

Це не означає, що потрібно піти шляхом Чехословаччини 1938 року. Іноді аби просто залишитись людиною потрібно дати бій, навіть без жодних реалістичних шансів його виграти. Бо помирати стоячи краще, аніж жити на колінах. Але це не означає також, що війну потрібно провокувати, якщо її реалістично уникнути. І саме в цьому полягає державна мудрість. Бо навіть перемога ціною сотень тисяч, а то й мільйонів українських життів, стане для нас пірровою... Як казала Ґолда Меїр: "Це правда, що ми виграли усі наші війни, але ми заплатили за них велику ціну. Ми більше не хочемо таких перемог“.

І тут потрібно спробувати зрозуміти логіку ворога. Якщо для Росії є неприйнятним саме існування незалежної України, то тут немає предмету для дискусії і потрібно мілітарізуватись і готуватись до війни усіма можливими засобами. Як казала та ж киянка Ґолда Меїр: "Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це залишає не надто багато простору для компромісу".
Але це не єдиний спосіб думання про Росію. Путін – доволі прагматична людина. Це не Троцький, який марив світовою революцією. І в усіх баштах Кремля наразі верховодять радше гедоністи, аніж жертовні ідеалісти. Я не раз чув від людей, які добре знають спосіб мислення російських лідерів, що агресія проти України насамперед викликана безпековою параноєю в Кремлі. Двічі, в 1812 та 1941 роках, російську державність врятувало те, що у геополітиці називають "стратегічною глибиною". Стратегічна глибина дозволяє перегрупуватися, модернізуватися та накопичити сили і засоби для контрнаступу. Якщо б Росія/СРСР були розміром з будь-яку європейську країну, і Наполеон, і Гітлер без сумніву захопили б їх як захопили решту держав Європи.

Інше питання: чи настільки важлива стратегічна глибина в умовах сучасних ракетних озброєнь, зокрема і гіперзвукових? Але залишу відповідь на нього компетентним фахівцям – лише нагадаю, що генерали завжди готуються до минулих воєн.

І тут ми підходимо до питання, яке прямо озвучив Путін напередодні віртуального саміту з Байденом – юридичних гарантій нерозширення НАТО на Схід. Головний аргумент Кремля – США фактично "кинули" росіян, коли прийняли до складу альянсу держави центральної Європи та Балтії.
Чи були гарантії? Один з найповажніших істориків повоєнної Європи Тоні Джадт у своєму opus magnum “Postwar: A History of Europe since 1945” пише: "він [Горбачов] продовжував вимагати, щоб військам НАТО не дозволяли наближатися до польського кордону менше ніж на триста кілометрів: у лютому 1990 року державний секретар США Джеймс Бейкер пообіцяв це своєму радянському візаві [тобто Едуарду Шеварднадзе]."

Як нам ставитись до цих обіцянок американського секретаря міністру закордонних справ СРСР, який менш ніж за 2 роки розвалився? Зрозуміло, що це були не юридичні гарантії, які держсекретар одного (нехай і найпотужнішого) члену альянсу в принципі не міг давати. Але це був один з елементів торгу за невтручання СРСР в процес обʼєднання Німеччини. Чи зобовʼязує він Україну? Звичайно ні. Чи зобовʼязує він НАТО? Також ні. Але...

Але у світосприйнятті російських еліт безумовно глибоко укорінено відчуття "підступного кидка" з боку альянсу. Вони ж звикли до політики неформальних договорняків між лідерами держав, а не формальних міжнародних договорів та конвенцій. І тому форсоване зближення України та НАТО, яке так педалюють в Києві, може спровокувати Москву на спробу бліцкригу в Україні. Якщо їм вдалося у 1992 році в Молдові і у 2008 році в Грузії, чому не спробувати знову, аби раз і назавжди застерегти Захід від ігнорування "безпекової параної" кремлівських верховодів?

На часі ще раз зацитувати киянку Ґолду Меїр: "Політичний лідер, котрий не коливається, перш ніж ввергнути свій народ у війну, не має права бути лідером". Українським лідерам слід десять разів подумати перш ніж йти на загострення конфлікту з Росією. Бо, повторюсь: навіть якщо нам вдасться зупинити російський наступ, а нові західні санкції виявляться настільки дієвими, що підважать тривкість путінського режиму, за послаблення Росії заплатимо насамперед ми, українці. А виграють від цього насамперед наші західні партнери. Чи вартий такий Париж такої меси?

І остання на сьогодні цитата від киянки, яка стала четвертим премʼєр-міністром Ізраїлю: "Світ жорстокий, егоїстичний і брутальний. Страждань малих націй він не помічає. Навіть найосвіченіші уряди та демократії, очолювані порядними людьми, які представляють порядних людей, не надто схильні тепер думати про проблему справедливості в міжнародних відносинах. [...] Ми не завжди можемо керуватися їхніми порадами і тому повинні мати сміливість дивитися на речі реально та діяти так, як нам підказує інстинкт самозбереження".

Читайте також: Путін знає слабке місце Байдена: чого чекати Україні від відеозустрічі двох лідерів