Для стримування російської загрози Україна потребує від партнерів фінансової допомоги, інвестицій в оборонно-промисловий комплекс та збереження доступу до даних радіоелектронної розвідки. Про це пише Ігор Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
З моменту повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Україна стала залежати від безпрецедентної військової підтримки Заходу. На саміті НАТО в Гаазі 24–25 червня 2025 року питання довгострокової допомоги Україні було однією з ключових тем, хоча й не завжди публічно в центрі уваги. Союзники по Альянсу, під тиском нових безпекових реалій, домовилися про історичні рішення щодо зміцнення власної оборони – зокрема, про підвищення витрат на оборону до 5% ВВП протягом наступного десятиліття.
Водночас у підсумковому комюніке саміту НАТО було зафіксовано «неухильні суверенні зобов’язання» союзників продовжувати підтримку України, наголошено, що безпека України є складовою безпеки всього Альянсу, і вперше в історії зазначено: прямі внески держав-членів у зміцнення обороноздатності України та розвиток її військової промисловості відтепер враховуватимуться при розрахунку оборонних витрат цих країн.
Іншими словами, допомога Україні формалізована як частина колективних оборонних зусиль Заходу. Це важливий сигнал, що підтверджує довгострокову підтримку та інтегрує потреби України в плани оборони союзників. Одна з головних ознак цієї підтримки – фінансова передбачуваність і масштаб. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте на саміті повідомив, що загальний обсяг безпекової допомоги Україні від європейських членів Альянсу на наступний рік уже досяг €35 млрд, хоча на початку року йшлося лише про €20 млрд. Це свідчить про зростання внеску європейців і їхнє розуміння необхідності забезпечити Україну всім потрібним.
Загалом керівництво НАТО закликає союзників підтримувати рівень військової допомоги на рівні щонайменше €40 млрд на рік – приблизно стільки ж Захід сумарно надавав Україні щороку від початку великої війни. Таке багаторічне планування («Ukraine package»), обговорене під час Гаазького саміту, покликане гарантувати сталу підтримку Києва стільки, скільки буде потрібно для відсічі агресії. Варто зазначити, що за оцінками Кільського інституту, загальна західна допомога (включно з військовою, фінансовою і гуманітарною) вже сягнула близько €80 млрд на рік, з яких приблизно половина – це суто військова допомога. Отже, цифра €40 млрд щорічно відображає саме оборонні потреби України.
Дуже важливою є конституційна координація допомоги («новий Рамштайн»)
Щоб зробити військову допомогу більш ефективною та захищеною від політичних потрясінь, союзники реформують механізми її координації. Після початку вторгнення основним майданчиком розподілу зброї для України стала так звана Контактна група з оборони України (формат «Рамштайн»), очолювана США та зібрана з понад 50 країн-донорів. Тепер, за рішенням союзників, НАТО перебирає на себе координацію військових постачань і підготовки українських військових на робочому рівні, хоча політична група «Рамштайн» і далі існуватиме під проводом США.
Інтеграція рамштайнського процесу в структури Альянсу покликана надати допомозі більш системного характеру. Аналітики розглядають цей крок як своєрідне страхування від фактору Трампа, тобто спробу убезпечити підтримку України від можливого різкого згортання у разі зміни політичної волі окремих союзників. На саміті в Гаазі президент США Дональд Трамп ухилився від прямих обіцянок щодо продовження фінансування Києва. В цих умовах передача координації НАТО має гарантувати безперервність військової допомоги, незалежно від внутрішньополітичних змін у будь-якій окремій країні.
Хоча США є домінуючим постачальником зброї і їхня позиція критично важлива, формалізація ролі НАТО у підтримці України підвищує колективну відповідальність союзників і прив’язує допомогу до механізмів колективної безпеки.
Актуальним є пряме постачання озброєнь і готовність України закуповувати зброю
Життєво необхідними потребами ЗСУ залишаються постачання сучасних озброєнь: систем ППО, артилерії і боєприпасів до неї, бронетехніки, ракет далекого радіусу дії, авіації тощо. Україна наразі отримує такі системи переважно як допомогу, але усвідомлюючи обмеженість безоплатних ресурсів, декларує готовність купувати критично важливе озброєння за власні та залучені кошти.
Речник МЗС України нещодавно підтвердив, що Київ веде активний діалог із Вашингтоном щодо закупівлі американських озброєнь, у тому числі ЗРК Patriot та інших систем, які раніше постачалися лише як допомога. Українська дипломатія напрацьовує модальності фінансування таких угод – з різних джерел, зокрема й за кошти міжнародних партнерів, інвестиційних фондів тощо.
Показово, що у ході саміту в Гаазі відбулася перша за довгий час двостороння зустріч президента Володимира Зеленського з президентом Дональдом Трампом. За словами Зеленського, предметом розмови з американським лідером стала саме можливість придбання Україною додаткових американських систем ППО для прикриття міст. Також обговорювалися перспективи спільного виробництва безпілотників України із США. Таким чином, українська сторона демонструє партнерам готовність брати на себе частину тягаря забезпечення своєї армії – чи то шляхом закупівель у США, чи то шляхом локалізації виробництва західних зразків озброєнь в Україні.
Інвестиції у військово-промисловий комплекс та спільне виробництво
Швидке виснаження запасів озброєнь у війні зробило очевидним: Україні потрібно наростити власне оборонне виробництво, а партнерам – допомогти їй у цьому. На Гаазькому саміті паралельно проходив форум оборонних індустрій, де Зеленський звертався до урядовців і бізнесу щодо модернізації «арсеналу демократії». Результатом стала низка угод про спільне виробництво озброєнь. Зокрема, Україна та Данія підписали перший в історії лист про наміри щодо організації випуску українського озброєння на території Данії. Данський уряд вже виділив на запуск цього проєкту 500 млн данських крон (приблизно $70 млн).
Як зазначив міністр оборони Данії Троельс Лунд Поульсен, надання українським компаніям можливості виробляти зброю в Данії створює основу для тісної кооперації та дасть і данській армії доступ до передових українських технологій. Президент Зеленський повідомив, що Данія стане першою країною, з якою налагодять спільне виробництво далекобійних дронів і ракет за межами України.
Аналогічно, Нідерланди домовилися з Україною про виробництво понад 600 тисяч дронів на нідерландських підприємствах. Крім того, Нідерланди оголосили новий пакет військової допомоги на €175 млн, що включає сучасні антидронові радари та броньовані машини для евакуації поранених.
Окремо від саміту, низка союзників інвестує кошти у український ВПК через двосторонні програми: Норвегія виділяє $400 млн на підтримку виробництва українських безпілотників та ракет ППО і вже співпрацює з Україною в проектах спільного виготовлення зенітних ракет (норвезька компанія Kongsberg відкрила офіс в Україні й уклала угоду про ко-розробку нових ракет для комплексів NASAMS).
Загалом міністр оборони України Рустем Умєров повідомив, що західні партнери в рамках так званої ініціативи «Rammstein Industrial» погодилися повністю фінансувати продукцію українських оборонних підприємств, розгорнутих в країнах-союзниках, причому вся вироблена за кордоном за українськими ліцензіями зброя йтиме на потреби України.
Президент Зеленський ще навесні оцінив брак українських виробничих потужностей у ~$30 млрд і закликав союзників інвестувати в закриття цього розриву. Відповіддю стало започаткування фондів та програм, покликаних озброїти Україну власними руками – від спеціального фонду ЄС для виробництва боєприпасів до згаданої ініціативи прямого інвестування у ВПК України. Такий підхід не лише дає ЗСУ більше зброї, але й зміцнює оборонно-промислову базу Європи загалом.
Оцінка річної потреби: €40 млрд щороку на безпеку
Український уряд неодноразово озвучував цифру орієнтовних потреб у зовнішній безпековій допомозі – близько 40 млрд євро на рік. Ця сума співвідносна з нинішніми витратами союзників. Ще у 2024 році тодішній Генсек НАТО Єнс Столтенберг пропонував закріпити багаторічний план підтримки на такому рівні, і в підсумку лідери НАТО неформально погодили цей орієнтир, закладаючи механізм щорічного перегляду внесків та звітності про них на самітах.
В самій Україні ця цифра теж фігурує в оцінках. Приміром, дослідження Київської школи економіки на початку 2025-го вказувало, що сукупні потреби сектору безпеки і оборони (з урахуванням ЗСУ, Нацгвардії, розвідки тощо) становлять близько $45 млрд на рік, з яких значну частину покривають партнери. Сюди входять як власне військові постачання, так і фінансова підтримка бюджету на виплату військовим, розвідувальна допомога, навчання тощо. Таким чином, 40 мільярдів євро щорічно – це конкретний розрахунок того, що потрібно для стримування і поступової деокупації. Під час саміту в Гаазі союзники прямо заявили про готовність нести ці витрати.
Необхідно зберегти підтримку в обміні розвідданими та ситуаційній обізнаності
Окремим критично важливим аспектом міжнародної підтримки є надання Україні розвідувальної інформації в режимі реального часу. За понад півтора року війни західна розвідка суттєво посилила можливості України відстежувати і вражати цілі за лінією фронту. Особливо вагомим є внесок розвідспільноти США – дані супутникової розвідки, радіоперехоплення, аналітична підтримка. Саме на основі таких даних українські сили успішно нищили ворожі штаби, склади, техніку і навіть флагман Чорноморського флоту РФ.
Як відзначають експерти, американська розвідка дозволяє ЗСУ відстежувати переміщення російських військ і точніше обирати цілі, економно витрачаючи наявні ресурси. Наприклад, для високоточної роботи систем HIMARS чи далекобійних ракет ATACMS українські військові значною мірою покладаються на дані, що надаються партнерами. Тому недавні коливання у політиці США викликали тривогу в Києві.
На початку березня 2025 року, після виникнення напруженості у відносинах між новою адміністрацією Трампа і українським керівництвом, Вашингтон тимчасово призупинив обмін розвідданими з Україною – практично одночасно з паузою у виділенні військової допомоги. Цей крок став сигналом про можливі ризики: в разі скорочення співпраці з боку США Україні знадобиться глибша розвідпідтримка від європейських союзників, щоб заповнити інформаційний вакуум.
Власне, реакція Європи не забарилася. Франція публічно заявила, що продовжить ділитися розвідданими з Україною, незалежно від рішення США. Подібну позицію висловили й інші західні партнери. Тобто потреба України в розвідінформації зараз виходить на перший план, і її задоволення – це ще одна форма військової допомоги. Йдеться не лише про дані стратегічного рівня (плани та переміщення російських військ, загрози ракетних ударів), а й про тактичну інформацію на полі бою – від знімків з дронів до даних радіоелектронної розвідки.
Своєчасний обмін такими даними суттєво підвищує ефективність дій ЗСУ та рятує життя українських військових і цивільних, дозволяючи завчасно реагувати на дії ворога. Саме тому інтеграція України у спільний розвідувальний простір Заходу (на кшталт проектів типу «Колективний ШІ для ППО» або обмін даними в рамках новоствореної Ради Україна-НАТО) є одним з пріоритетів співпраці у 2025 році.
Війна стає більш динамічною, перемога залежить від ефективності
На середині четвертого воєнного року стає зрозуміло, що для перемоги України потрібна системна, довготривала взаємодія з союзниками. За підсумками саміту НАТО в Гаазі можна окреслити головні напрями, за якими Україна потребує військової допомоги від партнерів.
По-перше, це неперервне постачання озброєнь і боєприпасів – від засобів ППО і артилерії до бронетехніки та авіації – у достатніх обсягах, щоб покрити як поточні потреби фронту, так і стратегічні завдання зі створення нових бригад і наступальних дій.
По-друге, гарантоване фінансування оборони України з боку Заходу на рівні близько €40 млрд на рік (або більше за необхідності) – через дво- та багатосторонні механізми – аби українська держава могла планувати свої операції і розвиток армії з упевненістю у ресурсному підґрунті.
По-третє, інституційна підтримка і координація – тобто політична воля союзників зберігати єдність, уникати «втоми від війни» та вирішувати бюрократичні й логістичні проблеми, пов’язані з передачею зброї. Інтеграція формату «Рамштайн» у структуру НАТО та врахування допомоги Україні у національних показниках оборонних зусиль є потужним кроком у цьому напрямку.
По-четверте, розвиток оборонної промисловості – як України (через інвестиції, спільні підприємства, передачу технологій), так і нарощування виробництва в країнах НАТО для забезпечення довготривалої війни. Вже зараз зрозуміло, що без переозброєння та збільшення випуску техніки в самих західних державах неможливо покрити колосальні потреби фронту.
Нарешті, обмін розвідкою та навчання – невидимі, але надзвичайно важливі компоненти підтримки. Україна потребує очей і вух партнерів, їхніх даних з космосу, кіберпростору, агентурної мережі, а також допомоги в підготовці своїх військових за стандартами НАТО. Все це в комплексі робить українську армію сильнішою і наближає спільну мету – встановлення справедливого миру в Європі. Як підсумок – партнери дедалі більше усвідомлюють, що вклад у безпеку України – це вклад у їхню власну безпеку, і саміт у Гаазі закріпив готовність підтримувати Київ стільки, скільки буде потрібно.