Україна – це невід’ємна частина Європи, яка тяжіє до європейських цінностей. Відносини між Україною та Європейським Союзом залишаються одним із ключових напрямків розвитку, особливо в умовах сучасних глобальних змін та геополітичних реалій.
Після Революції Гідності країна зробила важливі кроки на шляху до євроінтеграції: підписано Угоду про асоціацію, запроваджено безвізовий режим в європейську спільноту, розпочато масштабні реформи. Втім, попри певні успіхи, цей процес залишається складним і подекуди гальмується низкою внутрішніх і зовнішніх факторів.
Ще в 1993 році Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про Основні напрями зовнішньої політики України», задекларувавши намір країни стати членом Європейських Співтовариств (ЄС), а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структур за умови, що це не шкодитиме національним інтересам України. Також декларувався намір укласти з ЄС Угоду про партнерство і співробітництво на шляху до отримання асоційованого, а згодом — повного членства в ЄС. Це був перший офіційний крок на шляху до євроінтеграції.
14 червня 1994 року Україна першою серед пострадянських країн підписала Угоду про партнерство і співробітництво з ЄС, яка заклала правові основи для інтеграції України до європейських структур. Вона була ратифікована Верховною Радою 10 листопада того ж року, проте через тривалий процес ратифікації державами-членами ЄС, угода набула чинності лише 1 березня 1998 року.
9 листопада 1995 року Україна набула офіційного статусу повноправного члена Ради Європи, а на засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) 23 квітня 1996 року Президент України Леонід Кучма вперше оголосив про бажання України стати повноправним членом Європейського Союзу.
5 вересня 1997 року в Києві відбувся перший саміт Україна — ЄС, що підтвердив європейський вибір України. Це показало світу, що Україна вибрала демократичний шлях.
В червні 1998 року відбулося перше засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС. Україна офіційно заявила про прагнення набути статусу асоційованого членства в Європейському Союзі.
1 травня 2004 року внаслідок історичного розширення ЄС Україна та Європейський Союз отримали спільний кордон, українці почали активніше.
вимагати євроінтеграції. Ця тема була і серед вимог Помаранчевого Майдану. Це сильно вплинуло на відносини України та ЄС.
26 липня 2005 року Президент України Віктор Ющенко в односторонньому порядку встановив безвізовий режим для громадян держав - членів ЄС. Віктор Ющенко намагався приблизити Україну до інтеграції в ЄС.
Усі ці події засвідчили беззаперечний вибір України: шлях до Європи.
Переломним моментом стала Революція Гідності 2013-2014 років. В листопаді 2013 року Кабінет Міністрів України розпорядився призупинити підготовку до укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Відмова тодішнього президента Віктора Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС через тиск Росії, викликало хвилю протестів, які переросли у масштабне народне повстання. Українці вийшли на Майдан, аби відстояти свій європейський вибір, бо розуміли, що це відкине Україну від Європейського Союзу та європейських цінностей на багато років. Впроваджувались антидемократичні закони бажаючи узурпувати владу. Керівництвом країни було запропоновано провести тристоронні переговори між Україною, Росією та ЄС, що призвело до посилення протестів.
Після Революції Гідності Україна знову повернулась до демократичного шляху, хоч це було і важко. 21 березня 2014 року у Брюсселі Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк та лідери країн ЄС підписали політичну частину Угоди про асоціацію. А в червні 2014 року в Брюсселі у межах саміту ЄС новообраний Президент України Петро Порошенко та лідери країн ЄС підписали економічну частину. Це стало новим стартом для України у її русі до Європи.
Однак шлях до повноправного членства у ЄС залишається тернистим. Важливу роль у затримці інтеграційних процесів відіграють внутрішні проблеми України. Одна з найбільших проблем – корупція. Попри численні реформи та боротьбу з корупцією, вона досі залишається суттєвою перешкодою. Українські олігархи часто мають великий вплив на економічні та політичні процеси, що ускладнює виконання міжнародних зобов’язань. З початком повномасштабної війни корупція стала ще більше, ніж до неї. У 2021 році рівень корупції оцінювався у 32%, а у 2024 році цей показник зріс до 35%. Прогрес у боротьбі з корупцією спостерігається, але він є непослідовним. Суспільство вимагає не просто обіцянок, а реальних дій: незалежних антикорупційних органів, прозорих процедур і суворого покарання для порушників. Без цих змін Україна не зможе виконати ключові вимоги ЄС щодо верховенства права.
Ще одне серйозне питання - судова система і верховенство права. Вони мають стати справді незалежними та ефективними, адже саме це є однією з ключових вимог ЄС. Судові рішення мають бути справедливими, а довіра громадян до судів – беззаперечною. На сьогодні Україна ще не змогла побудувати незалежну та ефективну судову систему, що є необхідною умовою для інтеграції в ЄС. Європейський Союз приділяє особливу увагу цим питанням, і від їх вирішення залежить не тільки відносини з ЄС, а й довіра міжнародних партнерів.
Економічний фактор також відіграє значну роль. Попри війну, Україна проводить комплексні економічні реформи, щоб наблизити свій ринок до європейських стандартів. Це включає не тільки стабільність національної валюти, а й розвиток інфраструктури, сприяння підприємництву, поліпшення бізнес-клімату та залучання міжнародних інвесторів. Проте нестабільність економіки, часті зміни урядів і невизначеність у політичних рішеннях заважають повноцінному впровадженню реформ. Незважаючи на повномасштабне вторгнення Україна демонструє економічну стійкість: після падіння ВВП на 29,1% у 2022 році, у 2023 році економіка зросла на 2%, а у 2024 році - вже на 3,2%. Але найбільшими викликами для України буде повільне економічне зростання та несприятлива демографія.
Не можна недооцінювати вплив зовнішніх факторів. Війна з Росією стала не лише військовим, а й політичним випробуванням та створила додаткові труднощі інтеграції України в ЄС. Більшість європейських країн підтримують Україну на міжнародній арені, але водночас прагнуть уникнути погіршення відносин з Росією. Це обмежує простір для маневрів і на міжнародному рівні, і в контексті співпраці з ЄС. Також не всі члени ЄС хочуть відмовлятися від торгівлі з Росією, наприклад Угорщина на сьогоднішній день купує газ через турецький потік, а також нафтопровід «Дружба», що дає важелі впливу Росії на Європу. Причиною розколу між Угорщиною, Словаччиною та Україною є проросійські уряди, які вважають, що дружба з Росією - це кращий варіант для ЄС, бо вони не будуть змушені платити більше за сировину, яка є наприклад, в Азербайджані або в арабських країнах. Також Росія територіально ближче до країн ЄС, що значно полегшує транспортування сировини та товарів. Проблему інтеграції України до ЄС ще додають інші європейські країни, такі як Угорщина та Словаччина, висловлюють застереження щодо вступу України, керуючись власними інтересами, стратегічними та енергетичними зв’язками з Росією. На сьогоднішній день уряд Угорщини проти вступу України до ЄС із-за проблеми з угорською мовою та меншиною в Закарпатті.
Польща підтримує інтеграцію України, але останнім часом вона почала говорити про блокування в ЄС, бо хоче вирішити питання Волинської трагедії. Словаччина блокує інтеграцію із-за транспортування російського газу. Вона, також має певні занепокоєння щодо національних меншин в Україні, адже Закарпаття колись було під контролем Чехословаччини і там знаходиться їхнє
коріння, яке вони хочуть захистити - це не тільки культура, але й мова також. Водночас Словаччина та Угорщина повинні підтримувати процеси, що ведуть до європейської інтеграції України, бо тільки тоді буде можливість вирішити питання з меншинами, культурою та мовою цих країн.
Активно серед країн ЄС нас підтримують - Франція, Німеччина, Скандинавські та Балтійські країни до інтеграції в ЄС. Для ЄС важливо не лише бачити готовність України до реформ, але й наявність стабільної ситуації на її території. Європейські партнери з певною обережністю ставляться до ситуації в Україні, побоюючись, що конфлікт може поширитися за межі України або стати тривалим джерелом нестабільності в Європі. Також війна в Україні, призводить до величезних економічних і соціальних втрат, що у свою чергу, уповільнює впровадження реформ та стабільність у країнах ЄС. Крім того війна в Україні та агресія з боку Росії є не лише військовою, але й політичною перепоною для інтеграції в ЄС, а також питання Криму, який незаконно анексовано Росією, продовжує бути джерелом напруги в міжнародних відносинах.
Не останню роль відіграє і внутрішня політична нестабільність. Часті зміни влади, політичні суперечки, а також неузгодженість у зовнішньо-політичному курсі створюють невизначеність. Для ЄС важливо мати стабільного і надійного партнера, а невизначеність у внутрішніх справах України може бути однією з причин затримки на шляху інтеграції. Головна проблема України - це проросійські сили в уряді, які приносять шкоду країні та гальмують реформи і інтеграцію в ЄС, а також деякі політики, які співпрацюють з Росією.
Соціокультурні аспекти, також відіграють важливу роль у процесі інтеграції. Українське суспільство розділене між проєвропейськими та проросійськими настроями, що призводить до соціальних конфліктів та гальмування реформ. Підвищення рівня обізнаності громадян про європейські цінності та стандарти, а також активна участь суспільства в євроінтеграційних процесах – є запорукою успіху. Найбільш європейські цінності підтримує західна Україна, а східна – є більш проросійською, що дуже сильно гальмує інтеграцію до ЄС. В питанні відношення східного населення, щодо інтеграції України в ЄС дуже сильно впливає російська пропаганда.
До повномасштабної війни центральна Україна відносилась байдуже до інтеграції в ЄС, але на сьогоднішній день вони стали з більш проєвропейськими поглядами.
Інтеграція України до ЄС потребує часу, але також і серйозних зусиль з боку українських політиків і громадян. Виконання реформ, боротьба з корупцією, розвиток економіки та забезпечення стабільності – це ті кроки, які
дозволять Україні стати частиною європейської родини на рівних умовах. Україна повинна продовжувати реформи, зміцнювати інститути та демонструвати послідовність у своїх європейських прагненнях, щоб досягти повної інтеграції в ЄС. Україна довела, що здатна боротися за своє майбутнє.
Сергій Галандзовський