Росія планує нові атаки проти української енергетики та комунальної інфраструктури, яким можна запобігти через міжнародні програми захисту і допомоги, а також дипломатичний і санкційний тиск на РФ. Про це пише Ігор Попов, керівник аналітичного центру «Об’єднана Україна», експерт з політичних та безпекових питань, у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Як Росія намагалася зламати українську енергетику взимку 2025-2026
Минулої зими Росія не просто била по українських електростанціях. Вона намагалася створити гуманітарну катастрофу в країні, де мільйони людей живуть у великих містах, залежать від централізованого тепла, насосних станцій, метро, лікарень і систем водопостачання. Логіка ударів була зрозумілою: влучати не лише по генерації, а й по підстанціях, теплових вузлах, газовій інфраструктурі та міських системах, щоб холод, темрява і брак води тиснули на тил сильніше, ніж фронт.
За оцінками української влади, від жовтня 2025 року Росія пошкодила близько 8,5 ГВт генеруючих потужностей, передусім теплову та гідрогенерацію. У найважчі моменти зими наявна генерація покривала лише близько 11 ГВт, тоді як споживання сягало приблизно 18 ГВт. Іншими словами, система жила з великим структурним дефіцитом, який не можна було перекрити лише ремонтом або ощадливим споживанням.
Наслідки були відчутні у звичайному побуті. Reuters 24 січня 2026 року повідомляло про атаку, після якої без електрики залишилися близько 1,2 млн домогосподарств по країні, а в Києві понад 3 200 будівель були без тепла. На початку лютого нові удари по Києву знову вибили тепло для тисяч багатоквартирних будинків. 12 лютого в столиці без опалення лишилися вже близько 3 500 багатоповерхівок, понад 100 тисяч сімей були без електрики, а в Одесі майже 300 тисяч людей втратили не лише світло, а й воду. Саме так виглядає сучасна війна проти міського тилу: спочатку руйнується енергетичний вузол, а вже потім починають зупинятися опалення, водоканали, лікарні, транспорт і щоденне життя.
Навіть там, де повного блекауту вдалося уникнути, міста жили "вікнами" електропостачання: кілька годин зі світлом, а потім довгі паузи. Для цивільного населення це означало не просто дискомфорт. Це означало холодні квартири, зупинені насоси, проблеми з каналізацією, перебої в роботі лабораторій, труднощі для людей похилого віку та для сімей з дітьми.
Економічний ефект також був багаторівневим. Відновлення енергетики вже оцінюється у десятки мільярдів доларів. Найбільша приватна енергокомпанія ДТЕК повідомляла про втрату 60-70% генеруючих потужностей. Опитування Європейської Бізнес Асоціації показало, що 80% компаній відчули негативний вплив відключень, 61% зіткнулися зі зростанням собівартості, 50% – зі спадом виробництва або послуг, а 48% – з простоями. Для країни, що воює, це не другорядна проблема, а частина стратегії виснаження.
Імпорт електроенергії з ЄС допоміг утримати систему, але не міг замінити зруйновану генерацію. У січні 2026 року Україна імпортувала рекордні 894 ГВт-год, однак навіть пікові технічні можливості імпорту не перекривають одночасно втрати генерації, мереж і теплових вузлів. Саме тому українська енергетика вистояла завдяки комбінації факторів: роботі ППО, новим поставкам захисних систем, швидким ремонтам, мобільним генераторам, резервному живленню критичних об'єктів і розподіленій генерації на лікарнях, об'єктах оборонної промисловості, водоканалах і теплокомуненерго.
Окремо важливо уточнити ще одну річ. Російські удари били по газовому сектору, газовидобутку і пов'язаній із зберіганням інфраструктурі. Міжнародне енергетичне агентство зазначало, що були пошкоджені наземні елементи газового зберігання, хоча підземні запаси залишалися неушкодженими. Ударів зазнала і нафтотранспортна інфраструктура: зупинка прокачування на ділянці "Дружби" у 2026 році показала, що навіть магістральні маршрути постачання в центрі Європи є вразливими до цієї війни.
Чому енергетична загроза не зникає навесні і повертається влітку
Було б помилкою думати, що з завершенням морозів енергетична небезпека різко падає. Для України існує другий сезон пікового навантаження - літо. Спека, кондиціонування, холодильні ланцюги для продуктів і ліків, насоси водоканалів та каналізаційних систем збільшують споживання саме тоді, коли частина атомних блоків проходить планові ремонти й профілактику відповідно до вимог ядерної безпеки. Це нормальна практика для будь-якої ядерної енергетики, але в умовах війни вона створює вузьке місце.
Росія це розуміє. Якщо взимку її мета – холод у квартирах, то влітку удар по енергетиці швидко перетворюється на удар по воді, санітарії і здоров'ю. ВООЗ окремо попереджала про медичні та гуманітарні наслідки перебоїв з електрикою, теплом і водою. Той самий ланцюг ризиків працює і в спеку: без живлення погано працюють насоси, очисні споруди, лікарні, холодові склади для вакцин і медикаментів. Для великих міст це означає не лише побутову кризу, а й санітарно-епідемічну загрозу.
Додатковий ризик полягає в тому, що перед наступною зимою Росія може знову накопичити ракети і дрони для нової хвилі ударів. Тому захист української енергетики не можна мислити як сезонну кампанію. Це цілорічна задача з дуже простим гуманітарним змістом: не допустити, щоб мільйони людей знову опинилися перед вибором між холодом, вимушеним виїздом і зупинкою нормального життя.
Як Україна будує фізичний захист і змінює архітектуру стійкості
Українська відповідь вже виходить далеко за межі аварійного ремонту. Йдеться про побудову нової архітектури стійкості. Міжнародне енергетичне агентство описує такий підхід як розвиток децентралізованої генерації електроенергії й тепла, доповненої мобільними генераторами, підземними або захищеними пунктами управління та багаторівневим фізичним укриттям критичних елементів.
На практиці це означає кілька паралельних ліній роботи. Перша – пасивний захист великих об'єктів. Україна споруджує бетонні та ґрунтові бар'єри, розносить обладнання, закриває трансформатори й комутаційні вузли від уламків, пожеж і повторних ударів. Друга – мобільність і резервування. Пошкоджені підстанції, автотрансформатори, системи керування і резервні лінії живлення мають замінюватися швидше, ніж Росія встигає добивати той самий вузол повторно. Третя – розосередження. Чим більше електрики й тепла виробляється ближче до споживача, тим важче одним ударом відключити велике місто.
Тут особливо важлива роль західних партнерів. Мова не лише про держави. Допомагають міжнародні фінансові установи, донорські фонди, технічні агентства, виробники обладнання, оператори мереж і гуманітарні організації. Одні фінансують мобільні котельні, генератори й трансформатори. Інші забезпечують інженерні рішення для лікарень, насосних станцій, очисних споруд і теплоцентралей. Західна підтримка стає ефективнішою тоді, коли вона не обмежується гаслом "допомогти відновити", а переходить у формат "допомогти перебудувати систему так, щоб вона краще переживала удари".
Саме тому захист генерації, трансформаторів і магістральних ліній треба сприймати як єдиний комплекс. Генератор без захищеної підстанції не дає повного ефекту. Підстанція без резервної автоматики залишається вразливою. Лінія електропередач без швидкого ремонту перетворюється на довгу паузу в постачанні. Найкращі рішення тут зазвичай не видовищні, а інженерні: запас обладнання, дублювання, мобільні вузли, цифрове управління і прості, але масові фізичні укриття.
Як євроінтеграція енергоринку підсилює безпеку України
Для іноземної аудиторії важливо розуміти: інтеграція України в європейський енергоринок – це не абстрактна "реформа заради Брюсселя". Це частина фізичної безпеки країни. Чим глибше Україна вбудована в європейські ринки електроенергії й газу, тим легше їй імпортувати ресурс у кризовий момент, балансувати систему, залучати інвестиції в нову інфраструктуру і готуватися до зими не в ручному режимі, а за зрозумілими правилами.
У квітні 2026 року Верховна Рада ухвалила законодавчий пакет, мета якого – повна інтеграція українського ринку електроенергії до внутрішнього енергоринку ЄС. Це важливо з кількох причин. По-перше, йдеться про зближення правил торгівлі, балансування і доступу до міждержавних перетинів. По-друге, спільні правила підвищують довіру інвесторів і операторів. По-третє, пов'язана з цим модернізація мереж і міждержавних з'єднань напряму посилює стійкість у період атак.
Схожий ефект дають і закони та регуляторні зміни, потрібні для розвитку енергетичних проєктів суспільного інтересу, зберігання енергії, резервних потужностей і нових міждержавних інтерконекторів. Для України це означає меншу ізольованість і більше реальних варіантів дій у кризу. Для Європи – менший ризик раптових шоків на спільному кордоні.
Чому Україні потрібен ширший захист тилу, а не лише ремонт після ударів
Росія теж адаптується. Вона змінює траєкторії, комбінує хвилі дронів і ракет, намагається перевантажити канали виявлення і перехоплення та зміщує загрозу глибше в тил. Це означає, що проста модель "збити все на підльоті до фронту" вже не працює. Великі міста, вузлові підстанції, насосні станції, газова інфраструктура і логістичні хаби потребують щільнішого захисту саме в глибині країни.
Тут найважливіший висновок простий. Україні потрібні не лише ремонти після обстрілів, а й більше засобів попередження ураження. Насамперед – додаткове посилення захисту повітряного простору, достатні ресурси для його підтримки, ширший контур протидії дронам, краще прикриття критичної інфраструктури та масштабування доступних засобів захисту від масованих нальотів. Україна також розвиває власні рішення у сфері захисту від дронів і нові індустріальні кооперації з партнерами. Сенс цієї роботи не у "чудо-зброї", а в економіці війни: масову дешеву загрозу треба стримувати рішеннями, які можна швидко масштабувати.
Саме тому українські рішення у сфері захисту від дронів дедалі частіше привертають увагу партнерів. Вони практичні, відносно недорогі і краще підходять для захисту тилових об'єктів від повторюваних нальотів. Такий підхід не замінює стратегічного захисту від найскладніших повітряних загроз, але зменшує кількість проривів по енергетиці. Для Заходу це важливий урок: захищати українську інфраструктуру означає підтримувати не лише поставки готових рішень, а й спільне виробництво, локалізацію ремонту, мережі виявлення і розгортання рішень, які Україна вже перевірила на практиці.
Окремо зростає проблема дефіциту ресурсів для протидії найскладнішим повітряним загрозам. Чим довше тривають інші великі конфлікти, тим сильніше конкуренція за обмежені виробничі лінії. Це ще один аргумент, чому українське небо не можна розглядати як "другорядний театр" для західної безпеки.
Як дискусія про закриття неба перейшла від теорії до прикордонної практики ЄС
Тема "закриття неба" довго здавалася суто політичною. Але реальність уже ближча до практики, ніж до абстрактної дискусії. Російські дрони і ракети не раз створювали інциденти в повітряному просторі країн ЄС і НАТО. У квітні 2026 року Румунія повідомила про порушення свого повітряного простору російським дроном під час атаки на українську інфраструктуру біля кордону. До цього румунські винищувачі вже підіймалися в повітря через такі загрози, а Польща неодноразово піднімала власну та союзну авіацію під час масованих ударів Росії по заходу України.
Це означає, що питання вже давно не звучить як "чи стосується це Європи". Воно звучить так: якою має бути форма участі Європи в захисті простору, де російська війна вже створює прямі ризики для членів ЄС і НАТО. У правовому сенсі базою для такої дискусії є стаття 51 Статуту ООН про право на індивідуальну та колективну самооборону. У політичному сенсі найреалістичнішою виглядає модель коаліції охочих – не обов'язково під формальним командуванням НАТО, а на основі національних рішень окремих держав, які готові брати участь у захисті повітряного простору поблизу кордонів ЄС або підсилювати його з території сусідніх країн.
Чи готова Європа до такого кроку зараз? Повної готовності поки немає. Але кожен новий випадок порушення повітряного простору Румунії або приведення в бойову готовність польської авіації робить цю дискусію менш теоретичною.
Чому енергетичне перемир'я було б корисним, але не може бути єдиною ставкою
Україна правильно пропонує повне і всеосяжне припинення вогню як перший крок до миру. Якщо цього поки неможливо досягти, навіть окреме енергетичне перемир'я – тобто припинення ударів по енергетиці, теплу, газу й воді – вже мало б величезне гуманітарне значення. Воно зменшило б ризик нових хвиль вимушеного виїзду цивільних, полегшило б підготовку до зими та дало б енергетикам час не лише лагодити, а й модернізувати систему.
Але ставка лише на дипломатичну домовленість була б помилкою. Поки Росія зберігає можливість бити по українському тилу, Україні потрібне одночасно дві речі: сильніша дипломатична рамка і сильніший фізичний захист неба. Для західних держав висновок дуже практичний. Допомога українській енергетиці – це не благодійність і не "післявоєнне відновлення" наперед. Це спосіб не допустити нової гуманітарної кризи в центрі Європи вже зараз.
Коли Захід допомагає Україні захищати енергетичні вузли, водоканали, теплоцентралі, підстанції і резервну генерацію, він захищає не лише українців. Він захищає стабільність усього регіону – від нових потоків біженців до ризиків для прикордонної інфраструктури ЄС. Саме тому українська енергетика потребує додаткового захисту не колись потім, а до наступної хвилі ударів.