Щоб зрозуміти контекст та обставини перемовин між президентом США Джозефом Байденом та Путіним, потрібно розуміти методи кремлівської агресії, які включають відкриті й приховані військові операції, погрози, шантаж і маскування реальних цілей та інструментів їх досягнення. Давайте розглянемо як може діяти Москва в разі неготовності Заходу її зупинити.
В традиційній європейській дипломатії більшість сучасних моделей перемовин між країнами відбуваються у вигляді "торгу" (серії взаємних вимог і поступок), під час якого знаходиться консенсус, тоді як тактика, що використовує Путін, полягає в тому, що він своїми діями створює новий статус-кво (нову реальність) змушуючи свого супротивника відреагувати. Ця тактика РФ може набувати різних форм (наприклад, розширення маршруту патрулювання, захоплення території, концентрація військ тощо).
Читай також: Уроки Голди Меїр для України перед самітом Байдена-Путіна
Якщо проаналізувати дії РФ за останні два десятиріччя, то побачимо, що Росія поводила себе аналогічним чином, відокремлюючи Абхазію та Південну Осетію від Грузії, окуповуючи Крим, поступово пересуваючи прикордонні загородження в Грузії, розширюючи провокаційні військові польоти над Східною Європою та переходячи до контролю над природними ресурсами Арктики. У кожному випадку зміна Росією ситуації змушувала сусідів та їхніх союзників реагувати на ці зміни у тіні потенційної масштабної військової ескалації. І дотепер ця реакція супротивників повністю влаштовувала Росію.
Тому немає підстав вважати, що Росія відмовиться від до того успішно діючої стратегії. Розглядаючи ситуацію із поступовим накопиченням російських військ поблизу кордонів можна очікувати, що РФ застосовуватиме дану стратегію (якщо вийде) і цьому випадку. І перші тривожні ознаки можливої успішності її застосування ми бачимо вже зараз.
Так колишній заступник генерального секретаря НАТО Александер Вершбоу під час Київського безпекового форуму заявив: “Якщо Путін вдасться до широкомасштабної агресії, то союзники нададуть стовідсоткову підтримку Україні. Але він може вдатися і до такої, знаєте, обмеженої якоїсь агресії, для того, щоб не викликати масивної відповіді з боку Альянсу та Заходу. Наразі ні Європа, ні Сполучені Штати не готові воювати за Україну на полі бою”.
Досить прикро, що далеко не всі політики у так званому “колективному Заході” розуміють, що на відміну від прямолінійної стратегії за будь яку ціну вирішити справу так би мовити по своєму, стратегія що застосовує Путін має значно глибшу природу. І хоча ця стратегія розтягнута у часі, вона має на меті не обмежені територіальні здобутки, а реалізацію геостратегічних змін у положенні країн суперників (слід зазначити, що в якості суперників для себе РФ розглядає США, ЄС, Великобританію, можливо Туреччину та ще декілька країн, але жодним чином не Україну). Стратегія РФ базується на отриманні вигоди перш за все завдяки оперуванню її супротивниками короткими тимчасовими горизонтами та наявності в них бажання будь що уникнути конфлікту, навіть із ризиком власного занепаду в довгостроковій перспективі.
Що стосується України то тут слід чітко визначити, що наразі є найбільшими подразниками для Кремля в так званому українському питанні. На думку відразу приходять - категорична відмова України постачати воду в окупований Крим, що вкрай потрібно перш за все для збройних угрупувань, які там розміщені, та відверте небажання українського суспільства сприймати "Мінські домовленості" у вигідному Росії сенсі.
На усунення цих подразників вірогідніше за і була спрямована переговорна позиція Кремля, який розуміє що іншим чином як через тиск на Україну за допомогою її союзників, ці питання йому вирішити не вдасться. Тому дуже важливо, щоб ще до розмови 9 грудня з Байденом (а тим більше до можливої розмови з Путіним) президент Зеленський назвав власні червоні лінії, перетнути які він нікому не дозволить.
Читайте також: Перемовини Байдена з Путіним можуть принести Україні два суперечливих результати: інтерв'ю з політологом Олесем Донієм