Скандал навколо обмеження роботи Starlink оголив межі тиску Вашингтона на Київ і продемонстрував ефективність публічної дипломатії та роботи з американським Конгресом. Про це пише Петро Олещук, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», доктор політичних наук у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Історія з обмеженнями Starlink зрештою завершилася відступом адміністрації Трампа. Вранці 24 жовтня з’явилися повідомлення про відновлення роботи супутникового зв’язку в попередньому режимі. Згодом це підтвердив президент України. Як повідомляло Reuters, Starlink і Starshield знову забезпечували зв’язок на швидкостях, необхідних українським військовим. Проте політичний зміст цієї історії значно ширший за зміну технічних налаштувань.
Увечері того самого дня виступив Ілон Маск. Він звинуватив українських військових у порушенні правил використання Starlink і заявив про застосування системи для ударів безпілотниками. Фактично власник SpaceX намагався пояснити обмеження необхідністю припинити нібито неприпустиме використання його технології. Це супроводжувалося звичною риторикою про необхідність завершувати війну. Однак головне в цій заяві полягало не в повчаннях на адресу України.
Своїми словами Маск фактично визнав причетність до запровадження обмежень. Раніше він пояснював ситуацію зовсім інакше. У відповідь на повідомлення Михайла Федорова він наголошував, що йдеться про Starshield, який контролює американський уряд. Відповідальність за відповідні рішення він перекладав на Пентагон. Американські посадовці, своєю чергою, також уникали чіткої відповіді на питання, хто саме запровадив обмеження.
Потім Трамп повідомив про розмову з Маском і пообіцяв відновлення роботи системи. Після певної паузи Маск виступив із власним поясненням. Виходила суперечлива картина. Спочатку він нібито не мав стосунку до проблеми, а потім почав обґрунтовувати необхідність обмежень порушеннями з боку українських військових. Такі пояснення лише посилюють питання щодо того, хто ухвалював рішення і з якою метою.
При цьому Starlink і Starshield не варто механічно ототожнювати. Про розширення українського доступу до захищеної військової версії супутникового зв’язку Bloomberg повідомляв ще у грудні 2024 року. Йшлося про контракт Пентагону, який передбачав підключення додаткових українських терміналів до Starshield. Отже, використання цієї системи Україною не було якоюсь прихованою новиною. Посилання лише на правила цивільного сервісу не дає вичерпного пояснення того, що відбулося.
Маск взяв на себе відповідальність за невдалий тиск
Звідси виникає наступне питання. Навіщо Маску знадобилося виступати із заявою, яка суперечила його попереднім поясненням? Одне з можливих пояснень полягає в тому, що він погодився взяти на себе політичну відповідальність за невдалу спробу тиску на Україну. Для адміністрації Трампа це був би зручний спосіб дистанціюватися від скандалу. Проте така інтерпретація залишається припущенням про внутрішню логіку дій американської команди.
Маск у цьому сенсі є зручною фігурою. Він не обіймає виборної посади й не мусить безпосередньо відповідати перед виборцями за наслідки рішень адміністрації. Натомість може пояснювати власні дії правилами компанії, особистими переконаннями або своїм баченням війни. Однак це не усуває питань щодо відповідальності за використання критично важливої технології як інструменту тиску. Не виключено, що відповіді на них доведеться давати вже під час слухань у Конгресі.
Наслідки обмежень не зводяться до незручностей зі зв’язком. Українські військові повідомляли про ускладнення перехоплення російських ударних дронів та скасування окремих операцій. Це означає, що технічні рішення могли впливати на безпеку військових і цивільних. Встановлення зв’язку між конкретними обмеженнями та людськими втратами потребує окремого розслідування. Але вже сама можливість таких наслідків робить цю історію значно серйознішою за публічну суперечку з мільярдером.
Публічність допомогла Україні переламати хід подій
Водночас найважливіше питання полягає в іншому. Чому адміністрація Трампа зрештою відступила? Цей результат можна розглядати як дипломатичний успіх України. Його основою став інший підхід до відносин з американською владою. Україна почала використовувати публічність і політичні суперечності всередині Сполучених Штатів для захисту власних інтересів.
Коли стало відомо про обмеження, в Україні знову з’явилися порадники, які закликали не дратувати Трампа. Логіка була звичною. Треба мовчати, уникати публічного конфлікту й чекати, поки американський президент змінить свою позицію. Особливо небезпечним нібито було критикувати його напередодні виборів. Проте така поведінка лише заохочувала б подальший тиск.
Українська дипломатія, судячи з її дій, почала виходити з двох важливих обставин. Перша полягає в тому, що розраховувати на особисту прихильність Трампа до України не варто. Його політика дає достатньо підстав очікувати нових спроб використати українську залежність від американських ресурсів. У такому підході Україна ризикує перетворитися на предмет торгу з Путіним. Тому завдання дипломатії полягає в тому, щоб обмежувати можливості такого торгу.
Друга обставина не менш важлива. Трамп не існує в політичному вакуумі й не є одноосібним власником американської держави. Він залежить від громадської думки, Конгресу, власної партії та інших інституцій. Навіть якщо на початку його другої каденції здавалося, що ці обмеження слабшають, вони нікуди не зникли. Отже, Україна може працювати з тими силами, які здатні впливати на рішення президента.
Саме тому переведення проблеми у публічну площину було принциповим кроком. Якщо українським військовим обмежують доступ до важливих технологій, про це потрібно говорити відкрито. Не замовчувати наслідки й не робити вигляд, що нічого не сталося. Водночас необхідно чітко пояснювати, які рішення створили проблему і хто має можливість її усунути. Це позбавляє відповідальних осіб зручної можливості залишатися осторонь.
Занадто часто від України очікували поступок без будь-яких зустрічних зобов’язань. Мовляв, залежність від допомоги сама собою означає необхідність мовчки приймати будь-які рішення партнерів. Але така модель не може бути основою повноцінних відносин. Особливо коли йдеться про рішення, що впливають на оборону держави та життя людей. Публічна реакція України показала, що технологічна залежність не обов’язково означає політичну безпорадність.
Схоже, в адміністрації Трампа розраховували на іншу реакцію. Українська сторона мала б промовчати, щоб не загострювати відносини. Натомість довелося публічно пояснювати те, що відбувалося. Маск посилався на Пентагон, американські посадовці говорили про технічні питання, а Трамп спочатку дистанціювався від проблеми, після чого обіцяв її розв’язати. Узгодженої та переконливої картини з цих пояснень не склалося.
Окремі заяви лише поглиблювали суперечності. Спроби заперечувати використання Україною Starshield виглядали особливо дивно на тлі давніх публікацій про відповідні контракти. Таку інформацію можна було перевірити за відкритими джерелами. Це дає підстави припускати, що американська команда не була готова до масштабного публічного обговорення. Якби реакцію України передбачили заздалегідь, пояснення принаймні були б краще узгоджені.
Водночас значення мав і політичний момент. На початку другої каденції Трампа та сама тактика могла б дати значно слабший результат. Після його перемоги демократи перебували у стані політичної розгубленості. Республіканці також не поспішали суперечити президенту. Для багатьох із них його публічна критика могла означати серйозні проблеми всередині власної партії.
Тоді Трамп справді мав відчуття майже необмеженої політичної сили. Йому намагалися догодити не лише американські союзники, а й чимало європейських керівників. На цьому тлі лунали заяви про Канаду, Гренландію та інші претензії, які ще недавно здавалися б немислимими. Відсутність достатнього опору лише підсилювала таку поведінку. Однак політична перевага після виборчої перемоги не триває безкінечно.
Конгрес звузив простір для рішень Трампа
Напередодні виборів до Конгресу ситуація вже виглядала інакше. Перспектива втрати республіканцями більшості створювала для президента нові обмеження, а тепер ця поразка стала фактом. Як повідомляє Reuters, демократи здобули більшість в обох палатах Конгресу. Формальні повноваження Трампа від цього не змінилися, але його здатність диктувати власну волю вже не виглядає такою безумовною. Підтримка, яку Україна знайшла серед американських політиків під час кризи зі Starlink, тепер може отримати сильнішу інституційну основу.
Показовою стала реакція на домовленості щодо російського дизельного пального. Те, що Трамп намагався представити як власний економічний успіх, викликало опір у Конгресі. Республіканці Браян Фіцпатрік і Дон Бейкон разом із демократкою Марі Глюзенкамп Перес запропонували законопроєкт імені Рональда Рейгана про мир через силу. Як зазначено в офіційному повідомленні офісу Дона Бейкона, документ мав скасувати дозвіл на імпорт російських енергоносіїв і захистити розвідувальну підтримку України. Отже, йшлося про конкретну законодавчу протидію рішенням адміністрації.
За повідомленням Axios, Фіцпатрік планував домагатися голосування через збір підписів, в обхід керівництва Палати представників. Сам намір скористатися таким механізмом був показовим. Він означав готовність шукати підтримку по обидва боки партійного поділу. Для України важливо, що критика політики Трампа почала набувати форми конкретних політичних дій. А для самого президента це створювало додаткові ризики.
У такій ситуації продовжувати тиск ставало політично дорожче. Треба було пояснювати американському суспільству, навіщо ускладнювати оборону України та одночасно відкривати можливості для російських доходів. Переконливої відповіді на це питання адміністрація не запропонувала. Відступ дозволяв принаймні зменшити гостроту скандалу. Проте він не означав принципової зміни ставлення Трампа до України.
Тут варто уважніше придивитися до його звичної політичної поведінки. Трампа часто описують як керівника, який завжди тисне й ніколи не відступає. Насправді його агресивність має межі. Коли тиск не приносить результату й зустрічає достатній опір, він може змінити позицію та зробити вигляд, що нічого особливого не сталося. Тому сама демонстрація його рішучості ще не означає незворотності ухваленого рішення.
Україна отримала можливість створювати такий опір через власну дипломатію і союзників усередині американської політичної системи. Це особливо важливо там, де європейські партнери поводяться обережно або радять уникати загострення. Відносини з Вашингтоном не повинні залежати лише від особистого контакту двох президентів. Чим більше робочих зв’язків має Україна, тим складніше поставити її перед безальтернативною вимогою. Саме цей підхід потрібно послідовно розвивати.
Поразка республіканців на виборах до Конгресу не означає завершення президентства Трампа. Він і надалі має значні повноваження та можливості створювати Україні проблеми. Можуть повторюватися звинувачення в невдячності, похвали Путіну й розповіді про війну, які ми вже багато разів чули. Однак головним є не те, скільки разів він повторить знайомі тези. Головне, чи зможе Україна використати нову політичну ситуацію для впливу на практичні рішення американської влади.
Перемога демократів створює для України додаткові можливості, які розширяться після початку роботи нового складу Конгресу в січні 2027 року. Демократична більшість зможе посилити парламентський контроль за адміністрацією та вимагати від неї пояснень щодо суперечливих рішень. Не варто пов’язувати це винятково з прихильністю демократів до України, хоча послідовні прихильники нашої держави в партії є. Важливу роль відіграватиме і внутрішньоамериканське протистояння. Українська дипломатія має враховувати цю логіку та перетворювати нові можливості на конкретні рішення на користь нашої держави.
Системна дипломатія має замінити спроби догодити
Це не привід розслаблятися. Нові спроби тиску можуть виникнути в будь-який момент. Вони можуть стосуватися військової підтримки, технологій, розвідданих або української внутрішньої політики. Тому кожен успішний крок потрібно перетворювати на стійкий механізм захисту інтересів. Одного повернення налаштувань супутникової системи для цього недостатньо.
Одним із головних завдань української дипломатії має стати системна робота з конгресменами та різними інституціями американської влади. Потрібні паралельні контакти, постійний обмін інформацією і здатність просувати рішення різними шляхами. Розрахунок лише на особисту прихильність Трампа вже неодноразово демонстрував свої обмеження. Україна не повинна щоразу починати з прохання не завдавати їй чергової шкоди. Вона має формувати умови, за яких такі рішення буде складніше ухвалювати.
Зрештою, Україні потрібні передбачувані та взаємовигідні відносини зі Сполученими Штатами. Нам необхідна можливість отримувати, зокрема за гроші, те, чого ми не можемо придбати або виробити в інший спосіб. Ми також маємо власні можливості й досвід, які становлять інтерес для американців. Саме на цьому повинна будуватися співпраця. Історія зі Starlink показала значення переходу від спроб догодити Трампу до послідовної дипломатичної роботи, якої попереду ще дуже багато.