Нові мирні ініціативи США та Європи відкривають шлях до всеохопного перемир'я, проте тривалий мир можливий лише за умов ратифікованих Сенатом США гарантій та непорушності українського суверенітету. Про це пише Ігор Попов, керівник аналітичного центру «Об’єднана Україна», експерт з політичних та безпекових питань у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Жовтень 2026 року став одним із найнасиченіших місяців для дипломатії навколо російсько-української війни. Спецпосланець президента США Стів Віткофф разом із Джаредом Кушнером провів консультації з українською делегацією в Маямі, а 20 жовтня взяв участь у зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським та європейськими лідерами в Осло. Наступного дня Віткофф три години розмовляв із Володимиром Путіним у Санкт-Петербурзі, після чого Кремль погодився відновити тристоронні переговори України, США та Росії після 10 листопада.
Що вдалося домовитися в жовтні і чого досягти не вдалося
Є й перші відчутні результати. 23 жовтня Україна повернула з російського полону 270 людей, серед них захисників Маріуполя, частина з яких провела в неволі понад чотири роки. Того ж дня сторони погодили гуманітарне припинення вогню в окупованих Олешках на Херсонщині. За посередництва першої леді США Мелані Трамп режим тиші має запрацювати 27 жовтня, щоб мешканці міста змогли евакуюватися, а туди надійшла гуманітарна допомога.
Проте головного досі не досягнуто. Енергетичного перемир'я, яке 11 жовтня оголосив президент США Дональд Трамп, так і не відбулося: Україна на кілька днів призупинила удари по російських нафтопереробних заводах, але Росія продовжувала атакувати українські електростанції, тож удари відновилися. А позиції сторін щодо умов завершення війни залишаються протилежними.
Що пропонує новий мирний план США та Європи
12 жовтня оглядач The Washington Post Девід Ігнатіус описав пакет пропозицій, над яким американські посередники працюють разом із європейцями. За даними видання, він має чотири складові: припинення вогню по нинішній лінії фронту; гарантії безпеки Україні від США та європейських держав на зразок статті 5 Північноатлантичного договору; механізм фінансування відбудови за участі Світового банку та інвестиційної компанії BlackRock; енергетичну угоду, яка відновила б постачання російських нафти і газу до Європи та визначила б графік зняття санкцій.
В Осло сторони працювали над єдиною рамковою угодою, а до Санкт-Петербурга Віткофф повіз оновлену пропозицію. Її текст не оприлюднено, і окремі версії можуть відрізнятися, проте принципові питання ті самі: де зупиняється фронт, хто гарантує безпеку, хто платить за відновлення і що отримує Росія.
Чому гарантії безпеки від США мають бути ратифіковані Сенатом
Українці мають гіркий досвід. У 1994 році за Будапештським меморандумом Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на запевнення США, Великої Британії та Росії поважати її кордони. Цей документ не мав сили ратифікованого договору, і вже у 2014 році Росія анексувала Крим.
Тому гарантії безпеки є обов'язковою умовою припинення війни. Ще наприкінці 2025 року США запропонували Україні гарантії на 15 років, які мають схвалити Конгрес США та парламенти інших держав. Для України принципово, щоб це був юридично обов'язковий документ, ратифікований Сенатом, а не політична заява, яку наступна адміністрація може переглянути. Формула «на зразок статті 5» має бути наповнена конкретикою: що саме і як швидко робитимуть партнери у разі нового нападу.
Хто заплатить за відбудову України і чому російський газ не повинен повернутися до Європи
За оцінкою Світового банку, ООН та ЄС, на відбудову України протягом десяти років потрібно 587,7 млрд доларів, майже втричі більше за її річний ВВП. Участь BlackRock і Світового банку може залучити приватний капітал, але найреалістичнішим джерелом для фондів відбудови залишаються заморожені активи російського центрального банку, з яких близько 210 млрд євро перебувають у ЄС. Платити за зруйноване має агресор, а не платники податків у Європі та США.
Натомість ідея повернути російські нафту і газ на європейський ринок суперечить курсу самого ЄС, який ухвалив поетапну заборону імпорту російського газу, яка повністю запрацює восени 2027 року. Українці добре пам'ятають газові кризи 2006 і 2009 років, коли Росія перекривала постачання, а також непрозорого посередника RosUkrEnergo, навколо якого роками точилися корупційні скандали. Подібні схеми можна розглядати лише тоді, коли інших джерел фінансування немає, і лише за повної прозорості та міжнародного контролю за кожним доларом.
Чому лінія фронту не може стати новим державним кордоном
Україна реалістично оцінює ситуацію і розуміє, що частина її територій наразі перебуває під російською окупацією. Але констатувати фактичну окупацію не означає визнати незаконну анексію. Історія знає такі приклади: США пів століття не визнавали включення Литви, Латвії та Естонії до СРСР, і в 1991 році ці країни відновили незалежність. Лінія розмежування в Кореї з 1953 року так і не стала визнаним кордоном.
Експерти Chatham House наголошують, що заморожування конфлікту по лінії фронту можливе лише без визнання прав Росії на ці території. Якщо агресія принесе юридично оформлену винагороду, цей прецедент спокушатиме інших охочих перекроювати кордони силою, зокрема в Європі.
Як припинення вогню по лінії зіткнення відкриває шлях до миру
Зупинка бойових дій на нинішній лінії зіткнення є передумовою будь-яких мирних переговорів. Росія натомість вимагає, щоб Україна спершу віддала решту Донеччини разом з укріпленими містами, що лише створило б плацдарм для нового наступу. Україна пропонувала повне 60-денне припинення вогню як перший крок, після якого можна обговорювати складні політичні питання.
Не менш важливо, щоб тимчасове перемир'я не стало приводом для поспішного зняття санкцій чи повернення Росії заморожених активів. Санкції мають послаблюватися лише поетапно, у відповідь на виконання Росією конкретних зобов'язань, і автоматично відновлюватися в разі порушень. Принцип простий: нічого не узгоджено, доки не узгоджено все.
Україна готова до компромісу щодо способів і строків відновлення територіальної цілісності, але не щодо свого суверенітету, права на оборону та вибору союзників. Спершу всеохопне перемир'я, потім гарантії, відбудова і мир, який не стане лише паузою перед новою війною.
