Київ і Європа шукають наступне покоління перехоплювачів. Про це пише Антон Кучухідзе, співзасновник аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнародник, у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Наприкінці серпня супутники Planet Labs бачили біля Міллерово в Ростовській області порожнє поле. Через шість тижнів на цьому місці стояв комплекс площею дев'ять десятих квадратного кілометра з вісьмома пусковими майданчиками та тридцятьма двома зонами підготовки дронів.
За оцінками експертів, після виходу на повну потужність він здатен забезпечувати понад сто запусків на добу реактивних Geran-4 та Geran-5. Україна два роки будувала протиповітряну оборону навколо принципу дешевого перехоплювача проти дешевого Shahed, і цей комплекс є спробою цю арифметику зламати. Ставку зроблено на швидкість, проти якої дешевий перехоплювач працює гірше.
Базу збудували за шість тижнів і прикрили чужою обороною
Темп будівництва сам по собі є повідомленням. Земляні роботи почалися першого вересня, а вже до середини жовтня перша черга була майже завершена, причому пускові майданчики обладнані рейковими напрямними саме під реактивні апарати, а зони підготовки дозволяють заправляти, програмувати й споряджати дрони безпосередньо перед стартом.
Майданчик розташований за три з половиною кілометри від військового аеродрому Міллерово, тому його прикриває та сама протиповітряна оборона, що й аеродром, і приблизно за двадцять кілометрів від межі окупованої Луганщини. Українська розвідка зазначає, що мережа стаціонарних пускових майданчиків налічує щонайменше дванадцять об'єктів. Аналітик компанії DroneSec Майк Моннік зазначає, що фактичні запуски відбуватимуться меншими хвилями, проте сама пропускна спроможність майданчика змінює масштаб загрози.
Самі апарати змінилися не менше за інфраструктуру. Geran-4 має дальність до семисот сімдесяти кілометрів, Geran-5 до дев'ятисот п'ятдесяти, а крейсерська швидкість реактивних модифікацій становить від чотирьохсот п'ятдесяти до шестисот кілометрів на годину, причому російські посадовці заявляють про намір довести її до дев'ятисот.
Виробництво двох типів разом піднято приблизно до чотирьох тисяч одиниць на місяць, а обсяг застосування від червня до вересня зріс десятикратно, приблизно з трьохсот п'ятдесяти до трьох з половиною тисяч апаратів. Ідеться про перехід від експериментальних партій до серійного застосування, за якого реактивні апарати перестають бути рідкісним доповненням до звичайних Shahed.
Швидкість ламає арифметику, на якій трималася дешева оборона
Тепер про те, чому це б'є саме по українській моделі оборони. Вона трималася на перехоплювачах вартістю кілька тисяч доларів проти цілей, які коштують десятки тисяч, і цього року така схема забезпечувала основну частку збитих Shahed.
Ціль, що йде на шестистах кілометрах на годину, стискає вікно перехоплення, вимагає вищої швидкості зближення, точнішого наведення й кращих сенсорів, а кожен із цих елементів підвищує собівартість апарата й знижує ймовірність влучання. Аналітики прямо зазначають, що довгострокова ефективність перехоплювачів дешевших за дві тисячі доларів проти реактивних версій залишається під питанням. Проста заміна старого перехоплювача новим тут не спрацює, бо йдеться про іншу категорію цілі.
До швидкості додаються ще два ускладнення. Оптична навігація реактивних Geran зменшує те, що здатна зробити радіоелектронна боротьба, тож збити їх з маршруту стає важче. А жовтневий епізод зі Starshield показав, наскільки операції перехоплення залежать від супутникового каналу, адже накладене обмеження швидкості для рухомих приймачів зробило частину українських перехоплювачів непридатними саме проти реактивних цілей. Вразливість виявилася не лише в конструкції апарата, а й у каналі зв'язку, який Київ не контролює. Ці два чинники діють разом, і кожен окремо знижує ефективність наявної оборони.
Відповідь уже будується, проте вона дорожча за попередню
Відповідь уже розробляється, і перші результати є. Дванадцятого жовтня Михайло Федоров повідомив, що новий український перехоплювач збив два Geran-5 за перший тиждень застосування. Галузь має запас потужності, бо виробництво перехоплювачів перевищує внутрішню потребу, однак наступне покоління потребує іншої конструкції, тобто реактивної або ракетної тяги, радіолокаційного наведення й автоматизованої видачі цілі від мережі сенсорів.
Саме ці елементи закладені в антибалістичну програму FREYJA та в інтеграцію українських перехоплювачів із системою управління повітряним простором Airbus. Ключовою стає швидкість виявлення й передавання цілі, бо на шестистах кілометрах на годину кілька секунд затримки означають промах.
Європі доведеться рахувати ту саму арифметику. Дешеві перехоплювачі, які зараз вивчають і закуповують європейські армії, проєктувалися під цілі зі швидкістю від ста вісімдесяти до трьохсот тридцяти кілометрів на годину. Наступне покоління треба будувати одразу під шістсот, з розрахунком на подальше зростання.
Той, хто першим налагодить масовий випуск ефективного перехоплювача проти реактивних цілей, визначатиме умови повітряної війни на наступні роки. Для європейських програм це означає перегляд технічних вимог ще до того, як перші серії зійдуть з конвеєра.
Оцінювати цей процес варто за вартістю одного збиття та за темпом поповнення, а не за окремими вдалими перехопленнями. Росія зробила ставку на те, щоб зламати співвідношення витрат до зими, збудувавши інфраструктуру швидше, ніж Україна встигає переозброїти свою протиповітряну оборону. Міллерово показує, що цикл переваги в цій війні вимірюється вже не роками, а кількома місяцями. Відповідь доведеться готувати з таким самим темпом, з яким будували цей комплекс.