Стратегічний нейтралітет Індії у російсько-українській війні, що ґрунтується на прагненні до національних інтересів, стикається зі зростаючим тиском, оскільки Київ використовує продовольчу безпеку та критично важливі ресурси, щоб вплинути на позицію Делі. Про це пише Дмитро Левусь, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Українська дипломатія стикається з індійською традицією стратегічної автономії, що бере початок із Руху неприєднання. Делі сьогодні подає її під новою вивіскою «плюрилатералізму»: співпраця з найрізноманітнішими партнерами задля максимізації національної вигоди, навіть коли йдеться про ціннісні конфлікти глобального масштабу. Саме так глава МЗС Субрахманьям Джайшанкар пояснив відсутність вибору «чи Київ, чи Москва», наголосивши, що «Індія стоїть на боці миру, а не у сторонах війни». Офіційна позиція дозволяє Делі одночасно розширювати оборонну співпрацю зі США, купувати російську нафту зі знижкою й брати участь у переговорах щодо «формули миру» Зеленського.
Економічні кайдани Індії: нафта, зброя й власний ринок
Індія майже три роки демонструє, що дешеві російські ресурси та спадкова залежність від радянської техніки є вагомішими за репутаційні ризики. У 2023 р. частка РФ у поставках озброєнь до Індії зменшилася до 45 %, але все ще лишається критичною: Нью-Делі не готовий різко розірвати взаємозалежність, поки не запустяться спільні виробництва з США й Францією.
З іншого боку, світові ціни на енергоносії й логіка внутрішнього попиту змушують Індію імпортувати російську нафту, сплачуючи переважно в рупіях, які Москва не може конвертувати. Таке фінансове «вузьке горло» вже стає аргументом Києва: кожна рупія, яку Росія не здатна витратити поза межами Індії, обмежує її воєнну економіку.
Враховуємо політичні тектоніки: візит Моді до Києва й тарифний тиск із Вашингтона
Перший в історії візит прем’єра Нарендри Моді до Києва в серпні 2024 року позначив «зламану інерцію» у відносинах: Індія погодилася брати участь у глобальних дискусіях про мир, а також запустила грантову програму з відбудови українських шкіл та лікарень. Цей крок відкрив для Делі канал до європейського безпекового столу й став сигналом посиленню «теплої дипломатії» у 2025 р.
Одночасно на Індію тиснуть нові американські тарифи: Дональд Трамп оголосив 25 % мито на індійський імпорт, прямо пов’язавши його із закупівлями російських енергоносіїв і зброї. Відтак у Нью-Делі з’являється ще одна змінна: торгувати з Кремлем стає фінансово ризиковано, а із Західним світом — дорожче лишатися осторонь.
Україна має свій набір аргументів: від «зернової дипломатії» до літію
Київ вибудовує з Індією розмову не лише навколо «морального імперативу». По-перше, це продовольча безпека: Україна досі третій за обсягом постачальник соняшникової олії на індійський ринок. Порушення Чорноморських коридорів б’є по продовольчій інфляції в Індії, тому Київ у переговорах підкреслює, що послаблення Росії — гарантія стабільних і дешевих постачань зерна й олії на десятиліття вперед.
По-друге, «китайський фактор»: поразка Москви зменшує оперативний простір Пекіна, а це збігається зі стратегією Делі стримувати свого головного суперника в Азії.
По-третє, критична сировина. Українські запаси літію – порівняні з португальськими – є для індійської «зеленої» промисловості можливістю диверсифікувати джерела акумуляторного металу, уникнувши монополії Китаю.
Нарешті, досвід Чорноморського театру: українські морські дрони й тактика асиметричної війни проти флоту РФ становлять інтелектуальну цінність для ВМС Індії, які готуються до гіпотетичних зіткнень у Індійському океані.
Посилюється роль Глобального Півдня як поля конкуренції
У 2023–2025 рр. Делі грає роль «голосу Глобального Півдня», апелюючи до держав Африки та Латинської Америки, що втомилися від «повчань Заходу». Україна контратакує тезою: реальна незалежність Півдня стане можливою лише після перемоги над імперським реваншизмом, а зернова безпека й енергетичний перехід постраждають, якщо Росія й далі триматиме Чорне море в заручниках. Київ також наголошує, що спільний проект реформи ООН – головна платформа, де інтереси Індії та України збігаються: обидві країни відстоюють розширення Ради Безпеки й обмеження права вето.
Ключові гравці шукають вікно можливостей: три сценарії
Перший – консервативний: Індія лишається «нейтральною», але не блокує європейську схему постачання боєприпасів українському війську, як це вже було з артилерійськими снарядами, перепроданими через Італію та Чехію.
Другий – еволюційний: Делі поступово скорочує імпорт російської нафти під тиском тарифів і страху вторинних санкцій; за таких умов участь у «формулі миру» перетворюється з символічної на предметну.
Третій – проривний: Індія бере на себе «зерновий портфель» у повоєнній реконструкції України та входить у літієві концесії; тоді політична лояльність до Москви стає зайвим тягарем.
Шанс змінити позицію Делі існує, але лежить не у сфері моралі, а у сфері прагматичного розрахунку. Чим дорожчими для Індії ставатимуть російська нафта, комплектуючі до танків і репутаційні втрати на глобальних майданчиках, тим переконливішими виглядатимуть українські пропозиції: гарантії продовольчої стабільності, доступ до критичної сировини та роль безпекового партнера у Балтійсько-Чорноморському регіоні.
Перехід Делі від «нейтралітету» до «схилення терезів миру» навряд чи буде раптовим, але кожне підсилення української дипломатії робить цей дрейф більш імовірним – і саме тут розгортається справжня боротьба за вплив на Глобальний Південь.