Синдром відкладеного життя - найпоширеніший синдром серед людей. Ми весь час чогось чекаємо з самого початку життя. Ми думаємо про те, що ми почнемо щось робити повноцінно з якогось певного моменту, коли трапиться щось...
«Ось-ось, ще трохи почекаємо... Ще трішки - нехай тільки... Ось як тільки..., так відразу...»
І ці очікування, що зв'язують нас по руках і ногах, відбирають у нас ті моменти в реальному житті, які важливі тільки сьогодні, зараз, і ніколи не будуть більше важливі. Ми ламаємо себе, свою свідомість, своє сприйняття, відмовляючись жити повноцінно.
Синдром відкладеного життя ділить нас на етапи, тим самим відбираючи все найцікавіше, пригнічуючи розчаруваннями:
- - Ось піду в школу... (Пішов, і що? Дива не сталося, треба вчитися)
- - Ось закінчу університет... (І що далі? А далі - пошук роботи, турботи про заробіток)
- - Буде привід - одягну... (А як дізнатися, коли цей привід? Невже потрібен привід, щоб красиво виглядати?)
- - Смаколики на свято... (А щодня треба неодмінно їсти бадилля? Це ж як треба себе не любити?)
- - Краще вино з нагоди... (А як ти дізнаєшся, яке вино краще, якщо все життя п'єш погань, чекаючи того самого випадку?)
- - Схудну, ось тоді... (А до того, як схуднеш, будеш страждати і мучити себе комплексами?)
- - Купимо будинок - тоді заживемо (Якщо немає згоди між людьми і в родині в тісній квартирці, то у величезному будинку його точно не додасться, а скоріше навпаки - буде роз'єднаність, адже буде більше можливостей уникнути зустрічі один з одним)
- - Ремонт зробимо - тоді на море (А якщо взимку зробимо, тоді куди? А якщо взагалі не зробимо в найближчі роки - то що, і моря не побачити?)
- - Куплю машину - тоді поїду до батьків (А батькам що, машина твоя потрібна, чи, може, ти? Чи без машини тобі батьки не потрібні?)
І таких прикладів, як перераховані вище - безліч. Ми намагаємося виправдати свою лінь, свої комплекси, свої невміння чимось іншим, звернути все на якусь «долю», відкладаючи життя «на потім», коли підійде якийсь черговий етап в нашому житті.
Синдром відкладеного життя полягає в тому, що ми, живемо не в сьогоденні, а в мріях про майбутнє. При цьому ми мріємо не про диво, а про реальні речі, які самі можемо реалізувати тут і зараз.
І в цьому полягає парадокс. Адже наша підсвідомість визначає мрію, як щось, що не реалізовуються, таке, що якщо не неможливо, то неймовірно важко втілити. Оскільки мрії - це з розряду майже снів. А насправді ми просто відкладаємо своє життя, не реалізовуємо те, що самі можемо зробити без втручання «вищих сил». І це не мрії, а цілком реалізовані бажання. І в результаті життя перетворюється в очікування якоїсь події або явища, а ми думаємо, що, коли воно настане, це дозволить нам відразу зажити щасливо.
Але в такому очікуванні може пройти все життя... На жаль багато так і не збудеться. А те умовне щастя, яке ми відкладаємо, перетвориться в розчарування.
Чим це згубно для нас?
Спочатку ми втомлюємо себе постійним очікуванням. Потім воно переростає в невдоволення собою. Потім, після невдоволення собою - в ненависть до інших. Адже ми будемо шукати винних в тому, що не реалізували свої «мрії».
Читайте також: Управління гнівом і шкала люті: поради психолога у важкий момент
У підсумку - даремно витрачений час, втрачені можливості, розчарування і, як наслідок - постійний депресивний стан.
Тому дуже важливо не плутати синдром відкладеного життя з мріями. Адже мрії нас окриляють, дають бажання рухатися. Вони не завжди збуваються, але тонізують нам життя і прикрашають його.
Я весь час повторюю, що керувати можливо тільки сьогоденням.
Я ні в якому випадки не проти цілей, але я за живе життя тут і зараз!
Спробуйте отримати насолоду від миті, вона прекрасна кожну секунду і по-своєму.
Ps: Очікування свята буває кращим, ніж саме свято. Тому не чекайте, а починайте святкувати!