Спільні виробництва зброї з західними партнерами відкривають Україні шлях до економічного буму та інтеграції у глобальні ланцюги безпеки. Про це пише Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Війна змінила економічну карту України. Якщо до 2022 року основними драйверами були аграрний сектор, металургія та ІТ, то сьогодні дедалі більш очевидно: оборонно-промисловий комплекс стає новою точкою зростання. Не лише як елемент виживання у війні, а й як стратегічна галузь, здатна забезпечити країні довгостроковий розвиток. Ключовим інструментом тут стають спільні виробництва з партнерами — моделі, де західні компанії передають технології, капітал і досвід, а Україна дає ринок, кадри й мотивацію.
Такі проекти не обмежуються короткостроковим ефектом. Вони створюють нову економічну екосистему, в якій оборонка стає драйвером інновацій, а інвестиції у зброю перетворюються на гарантії безпеки для Європи.
Які є перспективи розширення виробництв: від бронетехніки до ППО
Україна має потужну базу для локалізації спільних виробництв. Багато підприємств ще радянського періоду зберегли технічні можливості, які можна модернізувати під сучасні стандарти НАТО. У 2023–2025 роках Мінстратегпром уже оголосив десятки спільних проектів. У сфері бронетехніки німецький Rheinmetall разом з «Укроборонпромом» запускає виробництво бронетранспортерів і центр ремонту Leopard 1 та Leopard 2. У сегменті артилерії та боєприпасів Чехія і Словаччина працюють над відкриттям заводів із виготовлення снарядів калібру 155 мм. У сфері протиповітряної оборони Німеччина готова локалізувати виробництво IRIS-T, а США погодилися на співпрацю зі створення компонентів для Patriot. Турецька компанія Baykar будує в Україні завод для серійного виробництва безпілотників Bayraktar TB2 і Akinci, а Франція веде переговори щодо спільного складання ракетних систем.
Ці приклади показують, що майбутнє української оборонки — це не відновлення радянських моделей, а інтеграція у глобальні ланцюги виробництва зброї, де Україна стає частиною західної архітектури безпеки.
Чи є стратегічний інтерес партнерів України та якою може бути основа стійкого партнерства
Серед ключових гравців, які вже заявили про наміри співпраці, варто відзначити Rheinmetall із Німеччини, BAE Systems із Великої Британії, Baykar із Туреччини, Northrop Grumman зі США, Thales із Франції та Kongsberg із Норвегії. Для цих компаній Україна цікава не лише як споживач їхньої продукції, а й як полігон для випробування технологій у реальних бойових умовах. Крім того, вони отримують доступ до українських інженерних шкіл та кваліфікованих кадрів, які навіть у воєнних умовах зберігають високий рівень експертизи.
Для України така співпраця означає модернізацію підприємств, прихід нових технологій та створення сучасної виробничої бази, яка не просто задовольнятиме потреби фронту, а й працюватиме на експорт після завершення війни. Це — закладання фундаменту для появи нового високотехнологічного сектору економіки.
Спільні виробництва мають взаємовигідний характер. Для України це означає зростання ВВП завдяки запуску високотехнологічних заводів, створення десятків тисяч робочих місць і розвиток інноваційної екосистеми, яка виходить далеко за рамки військової сфери. За оцінками Мінстратегпрому, лише дрони та артилерія можуть дати понад 30 тисяч робочих місць у найближчі три роки. Це також зменшення залежності від імпорту озброєнь, адже значну частину потреб армії можна буде задовольняти внутрішнім виробництвом.
Для партнерів це можливість здешевити виробництво завдяки локалізації, отримати доступ до українських розробок у сфері безпілотників та радіоелектронної боротьби, протестувати продукцію в умовах реального бою та водночас закріпити власний політичний вплив у регіоні. Таким чином, для західних компаній це не благодійність, а стратегічний бізнес із великим майбутнім.
Чи вийде досягти довгострокового економічного ефекту та реалізовувати гарантії безпеки Україні через спільні виробництва
Інтеграція у глобальні військові ланцюги здатна дати Україні додатково до п’яти-семи відсотків зростання ВВП щороку. Військова індустрія традиційно створює ефект технологічного мультиплікатора: інновації у сфері оборони знаходять застосування у цивільних секторах — від ІТ і авіації до медицини та енергетики. Приклад Ізраїлю яскраво доводить цей ефект: понад 20 % ізраїльських стартапів виросли з військових програм. Україна має шанс повторити цю модель у ще більших масштабах, враховуючи розмір своєї території, людський капітал і критичне геополітичне значення.
Спільні виробництва зброї — це не лише економічна вигода, а й геополітичний захист. Якщо на території України працюватимуть заводи Rheinmetall, Baykar чи BAE Systems, будь-який удар по цих підприємствах автоматично стане атакою на інтереси країн-партнерів. Це створює додатковий рівень стримування, адже робить Україну фактичним елементом колективної безпеки.
Крім того, участь у виробництві зброї інтегрує Україну в західні ланцюги постачання. Київ перетворюється не лише на отримувача допомоги, а й на повноцінного постачальника безпеки для Європи. Це змінює відносини із союзниками: від моделі «бенефіціара» до моделі рівноправного гравця, що створює безпеку разом.