Текстова версія випуску «український подкаст №1», Автор: Ігор Петренко
Колишній президент Болгарії Румен Радев став премʼєр-міністром із рекордною за останні 29 років підтримкою – 44,6% голосів. Він публічно називав Крим «російським», блокував угоду про безпеку з Україною і закликає Брюссель припинити «заливати зброєю» Київ. Але стати «другим Орбаном» йому не дадуть ані болгарська економіка, ані оборонна промисловість, ані власна парламентська арифметика. Розбираємо, що насправді означає його перемога для України.
Дивіться повний випуск «Українського подкасту №1»:
Сорок чотири і шість десятих відсотка. 131 мандат із 240. Абсолютна більшість в одну партію – перша така в Болгарії з 1997 року. Це результат, який партія «Прогресивна Болгарія» колишнього президента Румена Радева отримала на парламентських виборах 19 квітня. А 8 травня болгарський парламент 124 голосами проти 70 затвердив Радева на посаді премʼєр-міністра. Бойовий пілот, генерал-майор, девʼять років президент – тепер перший в історії Болгарії, хто послідовно обіймає обидві найвищі посади.
Підкреслю одну деталь, яку деякі колеги в українському інформаційному просторі вже спробували помʼякшити. Радев у жовтні 2025 року публічно повторив те, що казав ще у 2021-му: Крим, цитую, «російський». І від цього не відмовляється. Називає це «реалізмом». Kyiv Independent зафіксував цю позицію разом з його закликами до діалогу з Москвою і критикою західних санкцій.
Зразу скажу: новин таких, щоб радіти, немає. Але й панікувати теж не варто. Реальність тверезіша, ніж заголовки з обох боків. Розкладаю по поличках – хто такий Радев, як він прийшов до влади, і що його прихід означає конкретно для України.
Хто такий Румен Радев: пілот, який став президентом, а тоді – премʼєром
Народився Радев 18 червня 1963 року в Дімітровграді, промисловому місті Південної Болгарії. Закінчив Математичну гімназію в Хасково із золотою медаллю. У 1980-х вступив у Болгарську комуністичну партію – за його ж словами, насамперед заради того, щоб мати право літати на надзвуковому реактивному літаку. Вийшов з неї у 1990-му автоматично, коли після падіння комуністичного режиму військовим заборонили партійне членство.
У 1987 році закінчив Військово-повітряну академію імені Георгія Бенковського першим у випуску. Далі – класична карʼєра пілота-винищувача. Спочатку МіГ-21, потім МіГ-29. Більше 1400 льотних годин. Пілот першого класу, інструктор і демонстраційний пілот.
А тепер увага. У 2014 році Радев на авіашоу «Це ми!» публічно виконав фігуру вищого пілотажу під назвою «Кобра Пугачова». Це радянська, потім російська візитівка, названа на честь легендарного російського льотчика. Виконання саме цієї фігури на публічному військовому показі болгарський оглядач тоді назвав «культурним сигналом». Багато хто згадав про це пізніше.
Паралельно Радев здобував західну освіту. У 1992-му – школа офіцерів на базі Максвелл у США. У 2003-му – Військово-повітряний коледж там же, ступінь магістра зі стратегічних студій, закінчив з відзнакою. Його імʼя викарбувано на «Алеї слави» цього коледжу, як зазначає The Washington Times. Тобто людина, яку зараз оголошують «другим Орбаном» – фактично вихованець американської військової школи. Запамʼятайте цей парадокс, він нам ще знадобиться.
З 2014 по 2016 рік – командувач Військово-повітряних сил Болгарії, звання генерал-майор. А вже в листопаді 2016-го він іде в президенти як незалежний кандидат, підтриманий Болгарською соціалістичною партією – правонаступницею старої комуністичної. Виграє у другому турі з результатом майже 60%. У 2021-му переобирається на другий термін з 66%. Тобто людина однозначно популярна, незалежно від того, як ми ставимося до його поглядів.
Девʼять років системних вето: яким президентом був Радев
Президентський пост у Болгарії – переважно церемоніальний. Реальна влада в премʼєра. Але Радев перетворив цю посаду на інструмент постійного політичного тиску. За девʼять років він наклав вето на 46 законопроєктів – рекорд післякомуністичної Болгарії. Призначив сім службових урядів – теж рекорд. Жоден президент до нього не користувався конституційними повноваженнями з такою системністю.
Назву три ключові епізоди, які формують його профіль.
Перший – 2019 рік. Уряд Бойка Борисова купує у США шістнадцять винищувачів F-16 блоку 70. Контракт на два мільярди левів. Радев цей контракт ветує, офіційно посилаючись на процедурні порушення й корупційні ризики. Парламент вето долає, угода йде далі. Але сигнал дано: Радев проти американського озброєння.
Другий – 2021 рік. У прямому ефірі передвиборчих дебатів ведучий питає Радева про його критику санкцій проти Росії. Радев відповідає:
«Крим російський, чим ще він може бути?»
Реакція тоді була швидкою. Україна викликала болгарського посла в МЗС у Києві. Посольство США в Софії випустило окрему заяву, що вони «глибоко стурбовані». Радев формально виступив з помʼякшенням, мовляв, він «багато разів говорив, що анексія Криму порушує міжнародне право», але від сказаного в ефірі так і не відмовився. У жовтні 2025 року, готуючись до президентських перегонів, він цю позицію публічно повторив, назвавши її «реалістичною».
Третій – літо 2023 року. Зеленський приїжджає до Софії з офіційним візитом. На зустрічі Радев у присутності президента України відкрито заявляє: зброї з Болгарії Україні не буде. Мотивація – «не ослаблювати обороноздатність Болгарії». Зеленський тоді відповів йому дуже різко:
«Не дай Бог якась трагедія станеться з вами, і ви опинитеся на моєму місці… ви скажете: Путіне, заберіть територію Болгарії?»
Радев відповіді не дав.
Як Радев опинився на піку популярності: пʼять років хаосу і фігура «сірого кардинала»
Щоб зрозуміти, як кандидат, скептичний до підтримки України, отримав майже 45% голосів у країні НАТО, треба коротко розповісти, що коїлося в Болгарії останні пʼять років. Якщо ви думали, що в нас політичний хаос – подивіться на Болгарію.
З 2021 року – вісім парламентських виборів. Уряди падали практично щороку. Партії не могли домовитися між собою, коаліції розсипалися через скандали й взаємну недовіру. А над всім цим – фігура, яку в Софії знають як «сірого кардинала» – Делян Пеєвський.
Пеєвський – олігарх, медіамагнат, лідер партії «Рух за права і свободи». Під санкціями США за Актом Магнітського з 2021 року. Сполучене Королівство додало свої санкції у 2023-му. Офіційне формулювання американського Мінфіну: корупція, торгівля впливом, хабарі заради уникнення кримінального переслідування й контролю над ключовими інституціями країни. У Болгарії йому довіряють 2% людей, не довіряють – 88%. Але він роками тримає реальну владу в руках через контроль медіа, прокуратури і парламентських фракцій.
У грудні 2025 року уряд Розена Желязкова – це був коаліційний уряд ГЕРБ за підтримки Пеєвського – вносить на розгляд новий бюджет з різким підвищенням податків і соцвнесків. Болгарія до того вже готувалася до переходу на євро з 1 січня 2026-го. На вулиці виходять сотні тисяч людей. Найбільші протести з часів виходу з комуністичного блоку. Уряд падає.
І ось саме напередодні – 19 січня 2026 року – Радев робить хід, якого ніхто до нього не робив. Він подає у відставку з посади президента. Перший в посткомуністичній історії Болгарії, хто пішов достроково, як констатує аналіз LSE EUROPP. Його повноваження автоматично переходять до віцепрезидентки Іліани Йотової – її імʼя нам ще згадається, бо саме вона потім вручить Радеву мандат на формування уряду. А вже через шість тижнів Радев реєструє коаліцію «Прогресивна Болгарія» і йде на виборчі перегони.
Три місяці – з нуля до 44%. Приблизно так само швидко Мадяр збирав свою «Тису» в Угорщині – про йшлося у відповідному випуску Українського подкасту №1. Але Радев з одного принципового моменту інший. Мадяр був нікому не відомим функціонером. Радев – людина, яку девʼять років бачила вся країна. Йому не треба було знайомитися з виборцем.
Коаліція «Прогресивна Болгарія»: чому її порівнюють із СМЕРом Фіцо
Коаліція, яку Радев зібрав, формально перереєстрована як партія на установчому зʼїзді у Велико Тирново 17 квітня – буквально за два дні до виборів. До цього її очолювала група співголів, в якій ключові ролі грали колишній службовий премʼєр Галаб Донев і колишній службовий міністр оборони Дімітар Стоянов – обидва з кола Радева. Обличчям кампанії від першого дня був, звісно, сам Радев.
До складу «Прогресивної Болгарії» увійшли три партії: політичний рух «Соціал-демократи» на чолі з Оленою Ноневою, Соціал-демократична партія Тодора Барболова, рух «Наш народ» Атанаса Калчева. Плюс представники ВМРО – болгарських націоналістів. Серйозні західні аналітики – Carnegie Europe, ECFR, German Marshall Fund – описують цю конструкцію як лівопопулістську й націоналістичну, ідеологічно найближчу до партії СМЕР словацького премʼєра Роберта Фіцо. Той самий патерн: соціалістична риторика плюс культурний консерватизм плюс скептицизм до Брюсселя.
Риторика кампанії трималася на трьох опорах. Перша – антикорупція. Радев обіцяв демонтувати «олігархічно-корупційну модель управління». Під цим болгари розуміли цілком конкретне: прибрати від влади Пеєвського і Борисова. Друга – захист «малого чоловіка» від подорожчання, повʼязаного з переходом на євро. Третя – зовнішньополітична, і тут Радев був обережніший, ніж до того.
Деталь, на яку варто звернути окрему увагу: всю кампанію Радев дав лише два інтервʼю. Одне – державному болгарському радіо й телебаченню, друге – ютуб-каналу, який, за оцінками болгарського агентства «Сенсика» і фонду Balkan Free Media Foundation, раніше поширював російські наративи. Аналітик Димітар Бечев з Carnegie Europe сформулював це у The Spectator: стратегія Радева – бути якомога розмитішим, щоб кожен виборець почув те, що хотів почути.
А почути люди хотіли різне. Ліві – повернення соцвиплат. Націоналісти – опору Заходу. Проросійські – нормалізацію з Москвою. Проєвропейські й антикорупційні – зняття Пеєвського з політичного поля. Радев зумів пообіцяти це всім одночасно. Це і є – якщо говорити мовою політнауки – класичний кейс харизматичного позасистемного популізму.
Ніч виборів і перший тиждень уряду: цифри, реакції, кадрові призначення
Ніч на 20 квітня. Підраховано понад 99% бюлетенів. «Прогресивна Болгарія» – 44,6%, 131 мандат з 240. ГЕРБ Бойка Борисова – 13,4%, різке падіння. Проєвропейська коаліція «Продовжуємо переміни – Демократична Болгарія» – 12,7%, плюс-мінус стабільно. Деталі Balkan Insight подав з посиланням на болгарську ЦВК.
Усі інші партії – «Відродження», «Є такий народ», ДПС-Пеєвського – зазнали важких втрат. Крайньоправе «Відродження» Костадінова впало до приблизно 6-7%. Партія Пеєвського взагалі під питанням. Це важливий момент: значна частина проросійського електорату зʼїхала до Радева. Тобто він зібрав їх під одним дахом.
Борисов одразу визнав поразку. Зателефонував Радеву, привітав його. Цитую: «Виграти вибори – це одне. Керувати країною – зовсім інше». Це трохи нагадує поведінку Орбана тиждень раніше.
Сам Радев у промові перемоги сказав те, що варто запамʼятати дослівно:
«Сильній Болгарії й сильній Європі потрібні критичне мислення й прагматизм. Європа стала жертвою власної амбіції бути моральним лідером у світі з новими правилами».
Це не випадкова фраза. Це програмна декларація. «Нові правила» – це евфемізм для того, що Радев і його соратники бачать як неминучий перехід від ліберального порядку, заснованого на правилах, до світу гри великих держав. І в цьому світі, вважає він, Болгарії не личить бути на першій лінії проти Росії.
Реакції прийшли швидко і – це теж сигнал – без поспіху. Європейські лідери виявилися значно стриманішими, ніж коли вітали Мадяра. Урсула фон дер Ляєн стандартну привітальну формулу опублікувала лише після того, як це їй закинули в коментарях. Кремль устами Пєскова заявив, що Москва «вражена» заявами Радева щодо готовності «прагматичного діалогу». Російський посол у Софії Елеонора Митрофанова, парадоксально, сказала: «Радев – не проросійський політик». У Москві теж зрозуміли, що зайвий ентузіазм може зашкодити.
8 травня болгарський парламент офіційно затвердив Радева премʼєром. 124 – за, 70 – проти, 36 – утрималися. Президентка Іліана Йотова, та сама, яка два роки була його віцепрезиденткою, особисто вручила йому мандат, як зафіксував Euronews. У промові перед парламентом Радев сказав фразу, яку варто зафіксувати:
«У нас немає ілюзій щодо криз і випробувань, з якими стикається уряд… галопуючі ціни, бюджет, реформи, що буксують, серйозна світова енергетична криза і конфлікти, що ескалують».
Кабінет він сформував з людей, які роками працювали з ним у його службових урядах. Міністр фінансів – Галаб Донев, той самий, який службовим премʼєром відмовлявся розривати газову угоду з «Газпромом» у 2022-му. Міністр оборони – Дімітар Стоянов, колишній секретар Радева з питань безпеки. МВС – Іван Демерджиєв, теж ветеран службових кабінетів. Міністерство економіки – Александр Пулев, оксфордський випускник, банкір. Усі ці кадрові призначення – це не випадковості. Це чітка лінія: Радев робить ставку на лояльних експертів, перевірених у роботі на нього.
І ще одне. Що зробив Радев у перші дні? Не їхав ні до Москви, ні до Брюсселя. Першою його заявою як премʼєра було: «Уже в понеділок ми внесемо поправки до законів, які забезпечать більший контроль над цінами». Зовнішню політику він свідомо відсунув. Це стиль. Це не Орбан, який стрибає на трибуну з прапором. Це – обережний інсайдер, який знає, що поспіх йому не друг.
Що перемога Радева означає для України: шість пунктів без катастрофізму
Тут починається та частина, заради якої всі дочитали досі. Скажу одразу: простого висновку не буде. І я прошу вас не вірити тим, хто такий простий висновок пропонує – бо реальність не на їхньому боці.
Розкладу по шести пунктах.
Перше. Радев – не проукраїнський політик. Крапка. Він прямо каже, що військового рішення в Україні немає. Він закликає Брюссель перестати «заливати зброєю» Київ. Він публічно оскаржив десятирічну угоду про безпеку, яку 30 березня цього року підписав службовий премʼєр Андрей Гюров у Києві. Ця угода передбачає спільне виробництво дронів та боєприпасів у рамках європейської програми SAFE, співпрацю в Чорному морі, приєднання до натівського механізму PURL. Радев у березні назвав це «втягуванням Болгарії у війну» і «ризиком для національної безпеки». Ілюзій у цій частині немає.
Друге. Але – і це дуже важливе «але» – Радев не зможе повернути все назад. І ось чому. За даними Єврокомісії в особі Урсули фон дер Ляєн, на початку великої війни близько третини боєприпасів, які використовувала Українська армія, були болгарського виробництва. Цитую з офіційного виступу фон дер Ляєн у Сопоті: «На початку війни третина зброї, яку використовувала Україна, надходила з Болгарії». Болгарська оборонна промисловість дає зараз близько 4% ВВП країни. ЗМВ Сопот – державне підприємство – розширило потужності виробництва саме 155-міліметрових снарядів НАТО-стандарту. А в минулому році Болгарія підписала з «Райнметалом» контракт на понад мільярд євро на будівництво спільного підприємства з виробництва пороху і снарядів.
Тобто Радев у принципі не може просто сказати «зупиніть виробництво». По-перше, це десятки тисяч робочих місць. По-друге, це основний драйвер економічного зростання. По-третє, всю цю продукцію треба буде куди-небудь продавати – а єдиний великий покупець на цьому ринку сьогодні – Україна і через неї союзники по НАТО.
Третє. Потенційна проблема – це не повна зупинка постачань. Це уповільнення нових ініціатив. Але тут є важливий нюанс. Радев сам у кампанії і вже після виборів заявив, що Болгарія «не повинна втручатися у війну, але й не блокуватиме інші країни Європи в підтримці Києва». Це принципово інша лінія, ніж та, що шістнадцять років вів Орбан. Дімітар Керанов з German Marshall Fund у коментарі Kyiv Independent сформулював це точно:
«Україні слід очікувати охолодження, а не розвороту».
І це підтверджує факт, який ми бачимо просто зараз. Європейський Союз нещодавно остаточно ухвалив 90-мільярдний кредит для України на 2026–2027 роки і двадцятий пакет санкцій проти Росії. Угорщина, до речі, своє вето зняла – це вже Мадяр у дії, не Орбан. Радев у цих рішеннях участі не брав – затвердження його уряду відбулося після цього. І це теж сигнал: критичні рішення Брюссель встиг прийняти в проміжку між фактичною перемогою Радева і його приходом до влади. Тепер, коли він уже у Брюсселі за столом, найгірше вікно для блокування вже зачинене.
Четверте. Енергетика. Тут Радев матиме найбільший простір для маневру. Нагадаю контекст. Жовтень 2025 року – адміністрація Трампа додала «Лукойл» і «Роснефть» до санкційного списку OFAC. Болгарія у відповідь ухвалила надзвичайний закон про націоналізацію управління активами «Лукойла», включно з найбільшим нафтопереробним заводом на Балканах у Бургасі. Радев цей закон тоді ветував, парламент вето подолав. Радев назвав це «підривом верховенства права». Тепер, коли він премʼєр, він матиме реальні важелі – або відкотити частину цих рішень, або саботувати продаж «Лукойла», або затягувати продовження дозволу США на роботу заводу. Але – і це важливо – Болгарія вже зробила різкий розворот від російської енергетики з 2022-го: для внутрішніх потреб не імпортує ні російського газу, ні російської нафти. Російський транзитний газ через Болгарію до Сербії, Угорщини й Словаччини відрізаний від домашнього ринку. Тобто реверс – це, в кращому випадку, гра з «Лукойлом», а не повернення Болгарії в орбіту «Газпрома».
Пʼяте. Ставлення до НАТО. Радев – і це я хочу підкреслити – не відмовляється від НАТО. Його партія прямо записала в програмі, що членство Болгарії в Альянсі не ставиться під сумнів. Але щодо вступу України в НАТО – Радев однозначно проти. Ще в жовтні 2022-го на саміті Бухарестської девʼятки він відмовився підписати декларацію, де був пункт про майбутнє членство України. Це означає: в рамках блоку він, ймовірно, буде голосом, який затримуватиме розгляд української заявки. Поруч зі Словаччиною Фіцо і потенційно Бабішем у Чехії. Це вже не одна країна, це формується невеликий клуб.
Шосте – і це єдиний справді обнадійливий пункт. Болгарська оборонна промисловість, судові справи проти Пеєвського, внутрішня корупційна повістка – це все не дасть Радеву стати Орбаном, навіть якби він хотів. Бо Орбан мав шістнадцять років будувати свою систему. У Радева максимум чотири роки, і йому треба вирішити безліч внутрішніх завдань – починаючи від зняття Пеєвського з шахової дошки і закінчуючи стабілізацією цін після переходу на євро. Плюс – і це важливо – в парламенті є сильна проєвропейська фракція «Продовжуємо переміни – Демократична Болгарія», з якою Радеву доведеться працювати: для конституційних реформ йому потрібно не 131 голос, а 160. І PP-DB вже сигналізувала: судову реформу підтримаємо – але не цинізм щодо України. Це означає торг. Аналогічно оцінює ситуацію European Policy Centre: Брюссель має реальні важелі тиску через залежність Болгарії від єврофондів.
Не ворог, але й не партнер: який висновок робити Києву
Підсумок. Ми отримали не ворога, але й не партнера. Ми отримали сусіда, який публічно казатиме неприємні для нас речі і час від часу саботуватиме рішення в Європейській раді – так, як Орбан це робив, але мʼякше. Ми отримали можливий новий канал тиску на Брюссель з боку Кремля. Але ми не отримали повного розвороту, бо цьому повороту перешкоджають обʼєктивні обставини: економіка, оборонна промисловість, зобовʼязання в НАТО, внутрішня опозиція, залежність Болгарії від єврофондів, і – врешті – те, що ключові ЄС-рішення про підтримку України вже прийняті без участі нового уряду.
Тепер реакція Києва. Зеленський офіційного публічного привітання після затвердження Радева не зробив. І це, мабуть, правильний тон. Не кидатися виявляти ентузіазм. Не ставити ультиматумів. Чекати конкретних кроків. Паралельно працювати через Брюссель, через американців, через ті ж внутрішньоболгарські проєвропейські сили. Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради з закордонних справ, у коментарі Kyiv Independent висловився: він не очікує радикальних змін у болгарсько-українських відносинах. Радев, за його словами, «побачив, до чого це може привести» – натяк на долю Орбана, який саме в цей момент пакував валізи.
Ширший контекст: чому перемога Радева – це більше, ніж болгарський сюжет
Перемога Радева – це частина значно більшого процесу. Менш ніж місяць тому впав Орбан в Угорщині – і здавалося, що правопопулістський проросійський інтернаціонал в Європі остаточно програв. Минуло три тижні – і в Болгарії ми бачимо, що вакуум, який лишається після Орбана, не обовʼязково буде заповнений проукраїнськими гравцями.
Правопопулістський міжнародний клуб у Європі зараз переформатовується. Орбан пішов з гри, Мелоні в Італії послідовно проукраїнська, Фіцо в Словаччині ослаблений, Бабіш у Чехії обережніший, ніж очікували. Радев у Болгарії – це кандидат на роль нового неформального модератора цього клубу в регіоні. Не ліквідатор, а модератор. Без показних жестів, але з послідовною лінією «прагматизму» щодо Москви. Для нас це означає: вести тонку дипломатичну гру, не давати собі втрачати концентрацію і памʼятати, що 2027-мі саміти НАТО й Ради ЄС ще далеко попереду, а на кожному з них потрібна буде підтримка всіх 27 країн.
І головне. Явка в Болгарії сягнула 50% – найвищої з 2021 року. Болгари свідомо, після восьми виборів за пʼять років, обрали курс, який багатьом у ЄС видається тривожним. Це не підкинуті бюлетені, не злам виборчої системи, не орбанівський адмінресурс. Це вільний демократичний вибір народу, чия більшість сьогодні сприймає війну в Україні не як свою, не як європейську, а як «війну, в якій більшу відповідальність несуть США, НАТО і ЄС». Так вважають 39,4% болгар, тоді як на росію покладають відповідальність лише 24,6%. Подібну констатацію настроїв болгарського описують висновки розслідувань Die Welt і болгарського Bivol. Це наш домашній виклик у комунікації – не з Радевим, а з болгарським суспільством, з яким нам все одно жити поруч на берегах одного Чорного моря.
Про автора. Ігор Петренко – політолог, доктор політичних наук, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка, засновник аналітичного центру «Обʼєднана Україна».
