Рано чи пізно українській армії доведеться воювати в міській забудові. Ті країни, які змушені були вести бої в місті, виробили досить специфічний вид бронетехніки - важкі БМП на базі танка. Завдання таких машин - підтримка штурмових загонів. Тут варто назвати насамперед Ізраїль з його «Намером», а також Росію з її ще вкрай сирою Т-15. Власні розробки є і в Україні.
У 2005 році харківські танкобудівники з Харківського БТРЗ в ініціативному порядку розробили комплект технічної документації щодо переобладнання в бойові машини піхоти танків Т-54, Т-55, Т-62 і Т-72. Зараз з усієї цієї лінійки відносно актуальним залишається тільки один проект - БМПВ-64 на базі Т-64.
Під час створення важкої БМП танк був повністю перекомпонований. Силову установку розмістили в передній частині машини. Це забезпечило додатковий захист і достатній простір для розміщення в кормовій частині дванадцяти людей з десанту і трьох членів екіпажу. Вхід і вихід піхотинців в цій машині здійснюється через кормові броньовані двері.
Читай також: "Страж" України: навіщо ЗСУ потрібна бойова машина підтримки танків
Суттєво посилили бронювання - як за рахунок додаткових блоків динамічного захисту, так за допомогою композитної броні на дні корпусу. Крім того, опрацьовувалася можливість установки комплексу активного захисту «Заслін».
Двигун залишили «старий добрий» багатопаливний турбодизель 5ТДФ, що розвиває потужність 700 к. с., хоча можлива і установка більш потужного ТД, який розвиває потужність 1000 к. с.
Ще однією особливістю важкої БМП є відсутність башти, яку замінює бойовий модуль. На прототипі 2005 року поставили гібрид з 30-мм автоматичною гарматою 2А42, 7,62-мм кулеметом ПКТ, ЗРК «Ігла» та ПТРК «Бар'єр». Відзначимо, що переробка одного корпусу коштувала лише $80 тисяч і займала тільки три дні.
Планувалося, що ця машина в 2010 році буде прийнята на озброєння ЗСУ. Були підготовлені й пропозиції від військових теоретиків - пропонувалося ввести на постійній основі в штат танкового взводу четверту одиницю - БМПТ-64 (другу модифікацію БМПВ), і ще одну таку машину - в штат танкової роти. Тобто, після отримання достатньої кількості БМПВ-64, танкова рота мала складатися з 10 танків Т-64БВ та чотирьох БМПВ-64, в кожній з яких розміщувалося 12 осіб.
Читай також: Непробивна армія: які бронежилети поставляють в ЗСУ
Була розроблена і тактика бойового застосування - танки і БМПВ-64 пробивали проломи в щільній обороні супротивника. У них передбачалося вводити механізовані частини на більш легких машинах типу «Дозор-Б» з вогневою підтримкою 30-мм гармат і ракет з БТР-3Е і БТР-4.
Причому «харків'яни» увійшли що називається «в раж» і розробили аж 15 модифікацій своєї важкої БМП - тут і самохідний міномет, і зенітний ракетно-гарматний комплекс типу «Тунгуски». Проте найцікавішою була унікальна універсальна машина бойового забезпечення УМБЗ-64. Судячи з наявних матеріалів, така машина могла забезпечити автономні активні бойові дії мобільної групи масштабу посиленої роти (10 танків Т-64БВ та 4 БМПВ-64) тривалістю до трьох діб (а двох машин - так взагалі тиждень), оскільки могла транспортувати 220 танкових снарядів, 800 30-мм снарядів, патрони до кулеметів, 7,5 тон дизельного палива, 700 кг моторного та 400 кг трансмісійного масла, 1,5 тони запасних частин, питну воду, медикаменти, запас їжі й навіть компактну польову кухню.
Можливо, такі машини були б навіть важливішими за важкі БМП для механізованих або аеромобільних бригад на МТ-ЛБ, БТР-3/4, «Хамерах» або «Дозорах». Такі машини постачання, завдяки своїй прохідності, захищеності та високій вантажопідйомності могли б забезпечувати достатню автономність таких підрозділів в ході рейдів.
Майже одночасно з розробкою гусеничної БМП конструктори Харківського бронетанкового ремонтного заводу почали проектувати машини аналогічного призначення, оснащені колісною ходовою частиною - БМП-К-64.
Для цього 700-сильний двигун 5ТДФ з'єднали з новою трансмісією, яка передає крутний момент на всі вісім коліс. У трансмісії застосували індивідуальний гідростатичний привід кожного колеса з системою регулювання обертів. Застосування гідроприводу дозволило розмістити трубопроводи уздовж бортів корпусу, не зменшуючи простір десантного відділення та відділення управління.
Читай також: Самохідна артилерія: ЗСУ змусили обирати між чеською "Даною" і українською "Богданою"
Курсове управління передбачалося здійснювати шляхом зміни швидкості обертання коліс. Саме для цього все колеса оснащувалися індивідуальною системою регулювання обертів. В результаті машина, немов танк, могла розгортатися «на місці». Головним моментом в цьому експерименті звичайно був гідропривід всіх коліс.
Установка колісної ходової частини дозволила значно скоротити бойову масу машини, яка без встановленого озброєння важила всього лише 17,7 тон. При цьому вантажопідйомність ходової частини залишалася на попередньому рівні. Двигун 5ТДФ з гідроприводом забезпечував максимальну швидкість до 105 км/год при запасі ходу в 800 км.
Наявність таких машин була б дуже слушною для вітчизняних збройних сил. Але неясно, скільки саме зараз залишилося корпусів Т-64 на базах зберігання та чи є у нас можливості відволікати сили та засоби від модернізації танкового парку.
Раніше Realist.online писав про характеристики першої БМП, розробленої в Україні.
