Генеральна Асамблея ООН на спеціальному засіданні прийняла резолюцію, яку підготував Київ та ще 50 країн-членів ООН, в якій вимагається від російської федерації компенсувати заподіяну шкоду в результаті широкомасштабної агресії проти України. За цю резолюцію проголосувало 94 країни та ще 73 держави утрималися. Проти цього рішення була Москва та її сателіти Білорусь, Куба, Північна Корея, Еритрея, Ефіопія, Малі, Нікарагуа та Зімбабве. Також поруч з рф стали Китай, Іран та Багамські острови.
Ця резолюція пропонує формування міжнародного реєстру заподіяної українській державі шкоди, її громадянам та підприємствам, що протиправно вчинила росія. Міжнародна спільнота показала Москві, що своєю більшістю вимагає необхідну відповідальність рф за величезну шкоду, заподіяну українським фізичним та юридичним особам, а також вбивства багатьох тисяч ні в чому не винних цивільних осіб. Зараз практично кожний громадянин рф має виділити дві тисячі дол.
США за виплату репарацій Україні. І це тільки початок процесу компенсацій Києву заподіяної росіянами шкоди. Москва відразу оголосила, що не визнає рекомендації міжнародної спільноти, але між тим, цей документ створює правові підстави конфіскації російських фінансових активів по всьому світові. Це сотні мільярдів доларів. Кремль повинен зрозуміти, що будь-яке руйнування української інфраструктури буде оплачене російським коштами, що заморожені у європейських та північноамериканських банках. Міжнародна спільнота розпочала розробляти правові процедури, які в рамках існуючих юридичних рішень, вказують яким чином російські гроші будуть передані на потреби України у легальний спосіб для відбудови зруйнованих державних та приватних господарських об’єктів, будинків у приватній та суспільній власності, усієї інфраструктури.
Читай також: Справа в заморожених активах Росії: яка головна мета резолюції ООН з репарацій
Москва вважає, що це недружній крок щодо рф. Тільки залишається питання, а що Кремль думає, що після жорстоких російських бомбардувань української території український народ сам буде відшкодовувати за вчинені московські Zлодіяння. Це усе передбачено міжнародним правом, яке на юридичному факультеті Ленінградського університету вивчали Володимир путін та Дмитро Медведєв, а Сергій Лавров у Московському інституті міжнародних відносин. Тобто все у правовий спосіб вже давно урегульовано, тільки очевидно, що ці троє з керівництва рф мабуть отримували двійки по міжнародному праву як обов’язковому предмету в університетських програмах.
Що стосується голосувань Китаю, який відповідно до Будапештського меморандуму від 1994 р. є країною-гарантом територіальної цілісності України, можливо Пекін готовий сам замість росії платити майже трильйонну компенсацію? Якщо так, то треба про це публічно заявити. Чи Китай думає, що український народ після усіх жорстоких російських бомбардувань повинен усе відбудовувати сам за власний рахунок, а значить десятиліттями жити в нужді і злиднях? А країна-агресор буде у Раді Безпеки ООН повчати інші країни як діяти в сучасних міжнародних відносинах.
Таке голосування Китаю руйнує систему довіри до міжнародного права як механізму, що може карати державу-агресору за заподіяну шкоду країні, яка на своїх плечах витримала неспровоковану агресію армії, що вбила величезну кількість невинних цивільних осіб і навмисно масово руйнує господарські та інфраструктурні об’єкти. Цим Китай порушує взяті щодо України зобов’язання у 1994 р., коли Київ передав росії ядерний потенціал, що був у десять разів більший ніж китайський, тільки з однією вимогою – цілісності власних державних кордонів, що мають гарантувати країни-члени ядерного клубу, а це США, Великобританія, Франція, рф та Китай. росія сама стала щодо України країною-агресором, що спробувала знищити українську державність. А Пекін сьогодні називає найбільшу після 1945 р. війну збройним конфліктом, при цьому не уточнюючи, хто його розпочав та підтримує рф у голосуваннях в ООН.
Один колишній радник колишнього президента Хорватії заявив, що Загреб не має підтримувати санкції щодо росії і має перестати постачати озброєння Україні. При цьому він наголосив, що не є прибічником путіна та російським найманцем. Але відповідно до психоаналізу Фрейда такі ствердження якраз свідчать, що таки є. Цей радник вважає, що росію обманули у 1990 р., коли ще радянському лідеру Михайлу Горбачову обіцяли не розширювати НАТО взамін дозволу СРСР на возз’єднання Німеччини.
Тільки нагадаю, що це було висловлено всього один раз і щодо СРСР, який наприкінці 1991 р. розвалився на 15 держав. росія була тільки одна з 15 республік, хоча і найбільша. Цю дурницю постійно поновлює путін, а колишній радник президента РХ тільки її підхопив, хоча заявляє, що не є прибічником путіна. Цікаво, що своїми заявами колишній радник фактично заперечує право Хорватії бути членом НАТО, як і Чорногорії, Північної Македонії та Албанії. Можемо тільки уявити, яка була б безпекова ситуація на Західних Балканах, якби ці країни не стали членами НАТО.
Цей радник оприлюднив ще одну кремлівську тезу, що якщо не було б революції в Україні у 2014 р. за допомогою заходу, і з країни не втік би Янукович, то не було б російської окупації Криму. Взагалі, це унікальний випадок у сучасній історії, коли президент тікає зі своє країни в сусідню і просить її напасти на його власний народ. Раднику не подобається, що з європейських супутників зняли російські пропагандистські канали як фабрики брехні, а західним медіа він не може довіряти через їх пристрасність, а тому найбільше користується китайською інформацією, що є об’єктивною щодо війни в Україні.
Можете уявити об’єктивність китайських медіа, які навіть не визнають війною російську інвазію на Україну? І насамкінець щодо об’єктивності поглядів колишнього радника щодо пасажу про недоцільність постачання Україні Хорватією зброї. Якщо б хтось спитав чому, то відповідь очевидна – щоб росія швидко могла перемогти український вільнолюбний народ. Цікаво, якщо б у першій половині 90-х років минулого століття усі країни світу відмовили Хорватії у зброї, чи існувала б вона зараз як незалежна держава?
Читайте також: Конфіскувати активи рф: прем'єр Шмигаль зустрівся з віце-президентом Єврокомісії
