У зв’язку з рішенням адміністрації Трампа припинити надання допомоги Україні, Європа була вимушена взяти на себе всю відповідальність за забезпечення нас необхідними ресурсами для боротьби з Росією, що стало неабияким викликом для неї. Через різні матеріальні спроможності країн та відмінне бачення бажаної динаміки російсько-української війни європейські держави не змогли сформувати єдиний фронт підтримки України. У цьому контексті для побудови вигідних партнерських стосунків в Європі надзвичайно важливо розуміти, хто є стратегічними союзниками, а хто є тією чи іншою мірою проблемними гравцями в питанні підтримки України.
Найближчі друзі України
Польща, Нідерланди, Балтійські країни та країни Північної Європи, не дивлячись на їхні відносно обмежені можливості, утворили коло найбільш послідовних і стратегічно вмотивованих союзників, які найбільше поділяють безпекові ризики з Україною, а їхня активність суттєво вплинула на загальноєвропейський підхід до війни.
Литва, Латвія, Естонія та Польща – країни, які є потенційними театрами воєнних дій у разі вторгнення Росії в країни НАТО. Наш опір стримує російську агресію проти них самих, що спонукає ці країни виділяти безпрецедентну частку свого ВВП на підтримку України. Проте у кількісному вимірі обсяги їхньої допомоги є досить обмеженими. Малий обсяг економік країн Балтії як такий та виснаження запасів Польщі на фоні суттєвих обсягів допомоги на початку повномасштабного вторгнення не дозволяють ініціювати масові поставки в Україну. Ці держави безумовно є цінними партнерами, однак не несуть ключового характеру для підтримки нашої обороноздатності.
Все більшу вагу на українському треку відіграють країни Північної Європи та Нідерланди. Ще в 2023 році саме Нідерланди та Данія були засновниками авіаційної коаліції з метою забезпечення постачання літаків F-16 в Україну. Після ухвалення у Білому Домі рішення про припинення прямого фінансування українських потреб, між США та НАТО була укладена угода про створення ініціативи PURL (Prioritized Ukraine Requirements List). ЇЇ метою є спільна закупівля американської зброї країнами-членами НАТО для України. Нідерланди найпершими зробили внесок в межах цієї ініціативи – більше ніж пів мільярда доларів, плануючи виділити додатково майже 300 млн доларів. Данія, Швеція та Норвегія разом виділили 495 млн доларів, а за результатами засідання Північно-Балтійської Вісімки (NB8) у березні цього року балтійські країни та Норвегія, Фінляндія, Швеція, Ісландія спільно профінансували пакет допомоги на суму 500 млн доларів. При чому Норвегія у поточному році виділяє один із найбільших бюджетів допомоги Україні – 7.8 млрд євро. Данія є лідером за допомогою Україні відносно ВВП, обходячи навіть балтійські країни, а в 2024-му році країна першою почала прямо інвестувати у виробництво зброї українськими компаніями. У листопаді Україна та Швеція підписали угоду про наміри щодо поставок до 150 винищувачів JAS 39 Gripen E для Повітряних сил України. Ці країни є найбільш сталими партнерами в Європі в питанні надання допомоги Україні і з кожним новим роком війни мають намір лише збільшувати обсяги. Крім того, вони мають потужний військово-промисловий комплекс та відповідні економічні спроможності, що робить їх найбільш перспективними партнерами для України серед європейських країн.
Тристороннє лідерство
Варто окремо виділити три країни, які на даний момент займають лідерські позиції в Європі, в тому числі в питанні підтримки України – це Великобританія, Франція та Німеччина.
Великобританія є однією з найпослідовніших у питанні надання допомоги та нашим стратегічним партнером. 16 січня цього року Президент Володимир Зеленський та прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер підписали 100-річну угоду про партнерство під час зустрічі в Києві. У рамках цієї угоди країна зобов’язалася щорічно виділяти 3 мільярди фунтів стерлінгів на військову підтримку (цього року ця сума досягне 4.5 млрд фунтів стерлінгів). Британське суспільство фактично одностайно підтримує Україну. Подібні настрої серед населення змушують навіть такого правопопулістського політика, як Найджел Фарадж, чия партія набирає все більшої популярності, пом’якшити свою риторику щодо України.
Німеччина є найбільшим європейським донором допомоги Україні, надавши близько 40 млрд євро з моменту повномасштабного вторгнення. У своєму бюджеті на 2026 рік Німеччина виділила Україні 8,5 млрд євро і планує додати ще приблизно 3 млрд євро. А в рамках ініціативи PURL країна вже профінансувала пакет військової допомоги на суму 500 млн доларів та прагне додатково виділити ще 200 млн доларів на закупівлю американської зброї. Така тенденція говорить лише про зростання залученості Берліну в забезпечення нашої обороноздатності, що робить Німеччину ключовим партнером України в Європі. Утім країна відмовляє нам у поставках крилатих ракет Taurus, а також демонструє відсутність підтримки вступу України в НАТО на офіційному рівні, що спричинене небажанням до надмірної ескалації конфлікту та внутрішнім опором, зокрема у зв’язку з позицією соціал-демократів, які є партнерами по коаліції з ХДС/ХСС та виступають за підтримання більш обережних стосунків з Росією.
Франція, яка історично мала особливі відносини з Росією та закликала до підтримання діалогу з Москвою, стала політичним лідером ЄС у питаннях підтримки України. Саме президент Франції Еммануель Макрон ще рік тому першим запропонував розмістити міжнародний військовий контингент в Україні. А вже в березні 2025 року прем’єр-міністр Великобританії оголосив про створення так званої Коаліції охочих, очолювану Лондоном та Парижем, яка об’єднала країни, які мають намір тим чи іншим чином зробити свій внесок у забезпеченні виконання можливої «мирної угоди». Крім того, Франція є активним прихильником вступу України в ЄС і НАТО, а також ключовим донором військової допомоги Україні. У березні 2025 року Президент Франції оголосив, що Україна отримає додаткові 2 мільярди євро військової допомоги цього року. 17 листопада Президент Володимир Зеленський та президент Франції Еммануель Макрон підписали декларацію про наміри співпраці в оборонній сфері, згідно з якою Київ має на меті придбати 100 французьких винищувачів винищувачі Rafale, а також системи протиповітряної оборони, боєприпаси та безпілотники. Хоча країна з кожним роком лише збільшує свій внесок у підтримку української обороноспроможності, кількісно зусилля Парижа є суттєво нижчими у порівняння з іншими членами європейської трійки лідерів. У той час як Великобританія з моменту вторгнення Росії сумарно виділила близько 29 млрд доларів військової та фінансової допомоги Україні, то Франція – близько 10 млрд доларів за цей період. Це пов’язано передусім з економічними проблемами, такими як дефіцит бюджету, показник якого є найвищим у Євросоюзі. Франція має менші військові запаси, ніж наприклад Сполучене Королівство та Німеччина, що спонукає її зосередитися в першу чергу на розвитку власного оборонно-промислового комплексу.
Країни Півдня Європи
Окремо варто згадати Італію та Іспанію – економічно потужні та одні з найбільших країн Європи, про які ми мало чуємо в новинах, однак їхня підтримка, тим не менш, є досить суттєвою. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну уряд прем'єр-міністра Італії Джорджії Мелоні надіслав 11 пакетів допомоги, загальна вартість яких оцінюється від 2,5 до 3 мільярдів євро, і вже ухвалила 12-ий пакет допомоги. У той час як Іспанія за цей період виділила понад 2,8 мільярда євро підтримки та готує новий пакет допомоги Україні на суму 712 мільйонів доларів. Утім ці країни не є активними гравцями в питанні підтримки України, що пов’язано передусім з обмеженою кількістю військових запасів та внутрішньополітичною ситуацією. В італійському парламенті та правлячій коаліції існує досить сильна права опозиція допомозі Україні, а в Іспанії навпаки ліві сили гальмують активне надання підтримки. Населення цих країн є менш сприйнятливим до російської загрози, тому політичні сили часто знижують пріоритетність питання війни в Україні.
Найбільш проблемні гравці
Попри велику кількість партнерів, у Європі також є країни, які або не визнають критичне значення російсько-української війни для власної безпеки, або прямо виступають проти підтримки України, підтримують сталі економічні й політичні стосунки з Москвою та перешкоджають спільним ініціативам країн ЄС щодо посилення нашої обороноздатності.
Найбільш помітними у цьому контексті є Угорщина та Словаччина. Ці країни неодноразово перешкоджали впровадженню ініціатив ЄС, спрямованих з метою послаблення економічних спроможностей Росії, часто діючи в тандемі. Будапешт та Братислава спільно блокували впровадження 18-го та 19-го пакетів санкцій, затягуючи прийняття рішення та вимагаючи для себе додаткових преференцій та виключень, особливо щодо забезпечення безперебійних поставок енергоресурсів з РФ. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан давно і послідовно виступає проти надання підтримки Україні. 22 листопада офіс Орбана надіслав листа до Брюсселя, в якому заявив, що Угорщина блокуватиме всю допомогу Україні в рамках ЄС, доки Київ не погодиться на американську мирну пропозицію, що стало зручним виправданням для подібної політики. Угорський прем’єр-міністр активно використовує подібну антиукраїнську риторику з метою досягнення власних політичних вигод. Так він позиціонує себе як «миротворця», який не дозволить втягнення Угорщини у війну, та перекладає провину за економічні проблеми в країні на розрив економічних та торгівельних зв’язків з Росією, який начебто намагається нав’язати Брюссель. Крім того, Угорщина має намір створити новий антиукраїнський блок зі Словаччиною на чолі з прихильним до Москви Робертом Фіцо та Чехією, на чолі якої недавно став експрем’єр Андрей Бабіш – лідер популістської партії ANO та критик допомоги. Таке об’єднання може суттєво перешкодити зусиллям ЄС щодо фінансової та військової підтримки Україні шляхом координації своїх дипломатичних кроків та спільному блокуванні ініціатив.
Хвиля популізму в Європі
Фактично лише в цих країнах уряд очолюють політики відвертого антиукраїнського налаштування, однак загальні внутрішньополітичні тенденції в Європі вельми невтішні для України. На фоні втоми від російсько-української війни все більшої популярності набирають популістські політичні сили, які виступають за скорочення військової та фінансової допомоги Києву та зближення з Москвою. У Німеччині антиукраїнська партія «Альтернатива для Німеччини» вже обійшла за популярністю партію чинного канцлера. У Франції ультраправа партія "Національне об'єднання" користується найбільшою підтримкою серед населення, на другому місці – ультраліва "Нескорена Франція" Меланшона, відомого своїм скепсисом щодо існування російської загрози для Європи як такої. В Австрії на парламентських виборах 2024 року перемогла партія симпатиків Росії «Австрійська партія свободи» на чолі з Гербертом Кіклем, якій все ж не вдалося сформувати правлячу коаліцію, однак це демонструє загальний електоральний тренд в країні.
Європа на роздоріжжі
Проблема російської агресії проти України підкреслює суперечність, яка стала характерною для сучасної Європи – безпрецедентну солідарність у поєднанні з політичною фрагментацією. Як бачимо, війна в Європі змусила європейські держави переглянути свої пріоритети, у результаті чого їхня допомога Україні зараз коливається між стратегічним баченням і внутрішньополітичною доцільністю.
Унаслідок цього перед Європейським Союзом постає питання: чи слід прагнути до ухвалення компромісних рішень, чи формувати коаліції й окремі ініціативи груп держав? Час показав, що європейські країни можуть долати перешкоди в ухваленні рішень. Формування PURL, нові оборонні угоди та порівняно швидка реакція на відхід США від участі в підтримці України все ж свідчить про певну сталість ЄС у відносинах з Україною. Проте відсутність повної єдності є структурною проблемою, яка може вплинути на надійність європейської допомоги. А все більше наростання популярності популістських сил антиукраїнського спрямування може повністю перекроїти політичний ландшафт Європи вже в наступному виборчому циклі. Їхній можливий прихід до влади може змінити зовнішню політику європейських країн у бік зближення з Росією. Подібний розвиток подій може спричинити поступове або й різке скорочення допомоги Україні та стане неабияким викликом для забезпечення обороноздатності України, що критично залежить від європейських фінансових та матеріальних надходжень.
Москаленко Даніїл
