Росія відкидає компроміс, а Україна більше не може тягнути війну без великої зовнішньої підтримки. Про це пише Ігор Попов, керівник аналітичного центру «Об’єднана Україна», експерт з політичних та безпекових питань, у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Росія не погоджується на компромісні умови завершення війни, які дозволили б зберегти суверенітет України і дати Європі передбачувану систему безпеки. Тому бойові дії тривають, а фінансовий ресурс війни залишається не менш важливим, ніж зброя. Україна вже четвертий рік живе у режимі воєнної економіки: значна частина бюджету йде на оборону, податкова база ослаблена, частина промисловості зруйнована або працює нижче потенціалу, а витрати на соціальну сферу, енергетику та відновлення нікуди не зникли.
США різко зменшили пряму фінансову участь у підтримці українського бюджету. Вони зберігають розвідувальну співпрацю, політичні дозволи на закупівлю зброї та окремі механізми безпекової підтримки, але для бюджетної стабільності цього недостатньо. В аналізі Atlantic Council це сформульовано прямо: Вашингтон фактично припинив майже всю пряму допомогу Україні. Для європейців це означає просту річ: якщо ЄС не візьме на себе роль головного фінансового якоря, ризики для України швидко перетворяться на ризики для всього континенту.
Масштаб проблеми видно з повідомлення МВФ: у 2026 році розрив зовнішнього фінансування України оцінюється у 52 млрд доларів. Фонд прямо очікує, що ця діра закриватиметься коштом інструментів ЄС, двосторонньої підтримки, фінансування G7 та програми МВФ. На практиці це означає, що європейський кредит вже не є політичною опцією. Це базова умова, без якої українська держава почне втрачати фінансову стійкість навіть за збереження військової підтримки.
Який механізм фінансування знайшов ЄС
Офіційна назва програми на 90 млрд євро - Ukraine Support Loan. Саме так її названо в офіційній позиції Ради ЄС, погодженій 4 лютого 2026 року. За цією схемою Євросоюз позичає гроші на ринках капіталу під гарантію бюджету ЄС і передає їх Україні на 2026-2027 роки.
Структура пакета подвійна. Перші 30 млрд євро мають піти на макрофінансову підтримку, тобто на бюджетну стабільність, обслуговування критичних державних витрат і покриття дефіциту. Ще 60 млрд євро передбачені для оборонних спроможностей: інвестицій у виробництво, закупівлю техніки та доступу України до продукції української і європейської оборонної промисловості. Іншими словами, кредит потрібен не лише для того, щоб Україна «не збанкрутувала», а й для того, щоб вона могла воювати довше і системніше.
Чому цей кредит називають репараційним? Тому що політична і правова логіка його повернення прив’язана до майбутніх російських виплат. Рада ЄС прямо записала, що ці позики стануть такими, що підлягають поверненню, лише після того, як Росія сплатить Україні репарації за війну. Це принципово важливе формулювання. Воно не означає, що Москва завтра перерахує гроші. Але воно означає, що Євросоюз вже зараз фіксує принцип: фінальний рахунок має бути виставлений агресору, а не українським платникам податків.
Саме тому цей механізм став компромісом між двома позиціями. Перша - негайно використати заморожені російські активи як джерело грошей для України. Друга - уникнути кроків, які можуть зруйнувати довіру до європейської фінансової системи і викликати довгі судові війни. У підсумку ЄС обрав проміжний варіант: не конфіскувати активи прямо зараз у повному обсязі, але прив’язати логіку кредиту до майбутніх репарацій і тим самим перевести моральний аргумент у юридичну рамку.
Чому рішення про виділення коштів затягнулося
Найслабше місце цього пакета не фінансове, а політичне. Формально ЄС уже визначився з параметрами програми, але практичний запуск уперся у спротив Угорщини. Віктор Орбан блокує виплату через суперечку навколо постачання російської нафти до Угорщини трубопроводом через Україну. Тобто Будапешт використовує українську фінансову потребу як інструмент торгу за власні енергетичні інтереси.
Політичний підтекст ширший. Орбан давно будує відносини з Москвою як окремий канал впливу всередині ЄС. Саме тому будь-яке його блокування в українському питанні одразу породжує підозри щодо російського лобіювання. Довести такі мотиви юридично важко, але політичний ефект очевидний: Кремль отримує додатковий важіль тиску, не витрачаючи на це ані євро.
При цьому важливо розуміти, що багато рішень уже ухвалено. Рада ЄС погодила правову рамку, визначила джерело фінансування через спільне запозичення, заклала поділ на 30 і 60 млрд євро, описала умови доступу до коштів, а також зафіксувала, що відсоткові витрати за кредитом планується покривати з бюджету ЄС. Рішення також просувається через механізм enhanced cooperation, тобто посиленої співпраці групи держав, а не через повний консенсус усіх членів. Це вже ознака того, що в Брюсселі шукали обхід шантажу.
Але повністю винести політичну проблему за дужки не вдалося. Для швидкого запуску потрібні ще фінальні юридичні рішення, зміни у бюджеті ЄС та затвердження наступних процедурних кроків. Саме тут будь-яка затримка, спричинена Угорщиною або суміжними політичними торгами, впливає на календар виплат.
Як вибори в Угорщині можуть змінити графік і коли Україна реально побачить гроші
Зараз головне питання не в тому, чи буде кредит взагалі, а в тому, коли почнуться реальні виплати. Київ і Єврокомісія намагаються втримати процес у робочому графіку, навіть якщо політична суперечка ще не закрита.
Багато в ЄС пов’язують розблокування з виборами в Угорщині. Логіка проста. Якщо уряд у Будапешті зміниться або хоча б втратить частину свободи маневру після виборів, простір для торгу зменшиться. Якщо ж уряд Орбана збережеться і продовжить попередню лінію, Брюссель буде ще активніше переходити до часткових обхідних рішень.
Після політичного розблокування залишиться технічний, але важливий маршрут. Україна має подати фінансову стратегію, Єврокомісія - оцінити її, а Рада ЄС - схвалити. Далі оформлюються юридичні документи на використання коштів. Для макрофінансової частини це, як правило, означає меморандум про взаєморозуміння з умовами використання грошей і реформами. Для оборонної частини потрібні окремі закупівельні та виробничі рішення, бо частина грошей має працювати через українську та європейську оборонну промисловість.
Отже, найреалістичніший сценарій такий: політичне рішення або обхідна формула навесні, перші виплати невдовзі після завершення юридичних процедур, далі - серія траншів упродовж 2026-2027 років. З погляду України критично важливо саме не допустити паузи у фінансуванні на кілька місяців. У воєнній економіці навіть коротка пауза швидко перетворюється на стратегічну проблему.
Які альтернативи має Європа, якщо угорське вето не зникне
Перший альтернативний сценарій - пряма конфіскація або жорсткіше використання заморожених російських активів. Політично ця ідея популярна, але практично вона дуже складна. Бельгія та пов’язаний з нею депозитарій Euroclear вимагали для себе майже необмежених гарантій від можливих російських претензій. Аргумент Брюсселя і Брюгге простий: якщо ЄС створить прецедент конфіскації без бездоганної правової бази, це може вдарити по глобальній довірі до європейської юрисдикції, фінансової інфраструктури і правил захисту активів.
Другий сценарій - збільшення двосторонніх кредитів або грантів від окремих європейських держав. Такий шлях можливий, але він повільніший і менш передбачуваний. Кожна країна має власний бюджетний цикл, парламентські процедури, коаліційні інтереси і внутрішню дискусію щодо України. Це означає, що великі суми доведеться буквально збирати по частинах. Для країни, яка воює, така модель значно гірша за єдиний великий інструмент ЄС.
Третій сценарій - подальше розширення обхідних механізмів усередині самого Євросоюзу. Частково це вже відбувається через посилену співпрацю держав, готових рухатися без одностайності всіх 27 членів. Теоретично це дозволяє зменшити вагу угорського вето, але не прибирає повністю проблему політичного шантажу. Кожен новий обхідний крок потребує окремої юридичної конструкції, а це час і ризик нових суперечок.
Саме тому Ukraine Support Loan залишається найкращим із реально доступних варіантів. Він дає масштаб, прогнозованість, політичний сигнал і водночас не змушує ЄС уже сьогодні йти на найбільш конфліктний крок - повну конфіскацію російських активів.
Як фінансова стійкість України прямо посилює безпеку Європи
Для західного читача головне питання звучить так: чому платники податків у країнах ЄС взагалі мають підтримувати великий кредит для України? Відповідь проста. Україна зараз закриває східний фланг Європи від російської воєнної загрози. Вона робить це не символічно, а фізично - армією, мобілізованою економікою, зруйнованою інфраструктурою і величезними людськими втратами.
Коли Україна зберігає фінансову стабільність, вона може платити військовим, утримувати тил, ремонтувати енергетику, закуповувати критичні товари і не входити у внутрішню фінансову кризу. Коли цієї стабільності немає, проблеми швидко виходять за межі українського кордону: зростають ризики для сусідніх країн, посилюється тиск міграції, зростає нервозність на ринках, а Росія отримує сигнал, що затягування війни працює на неї.
Кредит ЄС не є подарунком і не є даниною політичній моді. Це інвестиція у зменшення значно дорожчих ризиків. Якщо Україна втратить здатність стабільно фінансувати себе, Європа заплатить більше - через збільшення власних оборонних витрат, нові хвилі нестабільності і необхідність реагувати на ще агресивнішу Росію. Якщо ж Україна отримає передбачуваний ресурс на 2026-2027 роки, ЄС виграє час для переозброєння, зміцнення своєї оборонної промисловості та перебудови політики стримування.
Саме тому даний кредит є не лише формою солідарності з Україною. Це прагматичне рішення в інтересах самої Європи. Воно виходить із простої логіки: безпека коштує дорого, але її втрата коштує набагато дорожче.
