Ще якихось 30 років тому в українських школах вчили так звану історію про возз'єднання "братніх народів" в 1654 році, коли нібито гетьман України Богдан Хмельницький попросив Москву про возз'єднання. Ця подія насправді виявилася зовсім не тим, про що досі люблять брехати в "болотному королівстві царівни жаби", а так зване возз'єднання вже протягом століть використовується російською пропагандою і великодержавними московськими шовіністами, як підстава для захоплення і окупації українських земель. Не забув згадати про це "возз'єднання" і "головний російський історик", він же президент РФ В.Путін у своїй псевдонауковій "праці", що іменується не інакше, як "Про історичну єдність росіян та українців".
Продовжимо аналізувати цю писанину господаря Кремля і виявляти всю брехню, на якій ґрунтується нині роспропаганда.
Читайте також: Сергій Фурса: Статтю Путіна про Україну повинні вчити всі громадяни РФ, щоб страждати
Як ми вже разобралісьт раніше, В. Путін повністю промахнувся з історичним походженням росіян, які, як виявилося, етнічне коріння тягнуть з Польщі від тих, хто прийшов у 8-му ст. на європейську територію сучасної РФ перших слов'янських племен кривичів (Псков-Смоленськ), словен (Новгородська земля) і в'ятичів (регіон Москви-ріки і південніше), а також місцевого численного фіно-угорського населення (меря, мокша, чудь, весь, ижора і т.д.). Тоді як українці є онуками перших слов'ян - антів і склавинів, які свою державність мали вже в 4 ст. н.е. (Союз племен антів), а також прямими нащадками русичів, які на цій же території після існування Київської держави (482-882 рр.), створюють нову слов'янську державу Русь (882 р) з центром в тому ж Києві, про яку Андрій Первозванний говорив, перебуваючи на Дніпровських пагорбах в 1 ст. н.е., що "на цьому місці буде побудоване величне місто, наділене Божою благодаттю".
З огляду на те, що частина істориків московсько-петербурзької школи постійно намагалася поволі протягнути ідею, що українці в регіоні Дніпра з'являються тільки після руйнування монголо-татарами держави Русь, нібито змінивши місцеве населення після татарського розгрому, що в принципі озвучує і глава Кремля в своїй статті, розглянемо деякі аспекти цього історичного періоду.
Після монголів
Після захоплення в 1240 р монголо-татарами Києва і його спалення, практично перестала існувати держава Русь з центром у Києві (882-1240 рр.). У зв'язку з цим, на одне століття центр державності русів переміщається в набираюче міць Галицьке-Волинське князівство, яке після коронації Папою Римським Великого князя Данила Галицького стало Руським королівством. Однак землі, на яких проживали руси, поступово стали потрапляти під володіння литовців, з якими вони залишилися в єдиній державі - Великому князівстві Литовському, Жемайтському і Руському, де мова русів був офіційною поряд з литовською, а руси брали активну участь в управлінні країною.
В цей час території, де проживали нинішні так звані росіяни (Псковська і Новгородська землі, Володимиро-Суздальське, Смоленське, Тверське і Рязанське князівства) виявилися у володінні монголо-татарської держави - Золота Орда.
Володимирські князі підкупом добилися, щоб кафедра Київської митрополії перемістилася з Києва на територію, де проживали "росіяни" - у Володимир-на-Клязьмі (1299 г.). Обурені кияни відразу звертаються до Константинопольського патріарха, щоб їм висвятив нового Київського митрополита. На землях, де проживали "росіяни", починає домінувати новостворене Московське князівство, яке, виманивши у Золотої орди ярлик на збір податей з усіх князівств, населених русами, частину грошей негласно залишало собі, таким чином таємно збагачуючись (тобто крадіжка з податей/податків - це аж ніяк не вигадка сучасної РФ з її армадою чиновників, а продовження тисячолітньої традиції так званих "росіян", яка не спостерігалася на території споконвічної Русі)
У зв'язку з цим, кафедра митрополії плавно переміщається з Володимира-на-Клязьмі в Москву, де знаходяться гроші і вплив. Зі створенням Великого князівства Московського місцеві князі все менше вживають мову Києва, яка була офіційною на Русі, використовуючи більше місцевий говір вятичів.
У 1448-1589 рр. Московська митрополія перебувала в схизмі і невизнанні з боку канонічних православних церков. І коли в 1470 р помер архієпископ Велико-Новгородський і Псковський, православне духовенство, віруючі попросили митрополита в Києві, який традиційно був главою церкви з моменту її заснування в 988 р, і був завжди канонічно визнаним, щоб той висвятив нового архієпископа, за це Москва пішла війною на Новгород у 1471 р, знищивши його незалежність.
Політика окупації
Називаючи приєднання територій до Великого князівства Московського "збиранням земель", В.Путін замовчує про вбивства конкурентів Москви, шантаж незгодних приєднуватися до Білокам'яної, підкуп всіх, хто сумнівався.
Однак є й історична точність в цьому висловлюванні, бо Москва стала збирати землі між собою етнічно близькі, які були населені в основному так званими "росіянами", які жили в рамках управління держави Золота орда. І аж до початку 18 століття в Європі і на більшості карт ці землі іменуються не інакше, як Московія. А ось руси, як діти антів, залишалися в Литовській, а пізніше Польсько-Литовській державі.
Землі, де проживали руси все частіше починають називатися Україною. Вперше ця назва згадується в 1187 р. Відповідно назва народу поступово переходить з русів в українці. Але це був тривалий процес, який тривав аж до 19 ст. Наприклад, у відомій битві 1514 р під Оршею, об'єднане литовсько-руське військо під командуванням українського гетьмана К.Острозького завдає нищівного удару армії московитів.
А в 1654 році, коли підписувався військовий договір між Військом Запорозьким (яке вже шість років вело кровопролитну війну з поляками) і Московською державою, то сторонами виступали гетьман руський Б.Хмельницький і цар московський О.Романов. Ніколи в землях, де проживали руси, не називали народ в районі Москви, Смоленська, Пскова, Новгорода росіянами. Спочатку їх називали московитами, за назвою домінуючої тоді Москви. Балти їх завжди називали кривичами, а поляки, як і українці, спочатку московитами, а потім росіянами (за назвою країни з 1721 р - Росія). Росіяни - це, самоназва.
Договір і його наслідки
Глава Кремля зі своїх міркувань вирішив в статті процитувати лист українського гетьмана, що нібито Б.Хмельницький "подякував царю Олексію Михайловичу, що той народ православний, руський (в українському тексті статті на сайті Кремля чомусь пишуть взагалі "російський ") під руку свою... царську прийняв".
Але потрібно розуміти, що Переяславський договір 1654 р не був актом возз'єднання України з Росією, як це хоче представити Москва. У шестирічній війні з поляками гетьман шукав нових союзників, тому і звернувся до Кремля, щоб укласти військовий союз. Через два роки Б.Хмельницький вже пошкодував, що так вчинив, так як Москва стала вести з Річчю Посполитою сепаратні переговори про розподіл сфер впливу в Україні.
Порахувавши це актом зради, в 1656 р Військо Запорізьке розриває відносини з Московською державою. Варшава розуміє труднощі боротьби з українськими козаками і пропонує провести реорганізацію країни, де замість Польсько-Литовської держави виникне ще й третій компонент - український (руський), запропонувавши у 1658 р підписати Гадяцьку унію як створення Польсько-Литовсько-Руської держави.
Новий гетьман Війська Запорозького І. Виговський на це погоджується, але польський сейм в останній момент став вносити в угоду правки, та зірвав акт підписання. Москва, відчувши, що план об'єднання українців з поляками провалився, з величезними військами рушила в Україну в 1659 року, але під Конотопом зазнає нищівної поразки від козацько-кримськотатарського війська.
Боячись подальшого нападу на Москву, цар О.Романов став готуватися до евакуації в північно-східні володіння. Однак тут спрацювала таємна діяльність посольського наказу Московської держави, який уже давно займався підкупом козацької верхівки, зокрема полтавського полковника Золотаренка, який виступив проти Гадяцької унії і нападу на території Московської держави. До нього приєдналися і козаки Запорізької Січі, які вважали Московську державу меншим злом ніж Оттоманська імперія.
Але якби вони знали, що своїми діями не дозволили Гетьманській Україні вивернутися з залізних обіймів Москви, яка через кілька років підписала зрадницьке для українців Андрусівське перемир'я з поляками в 1667 р, за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею, а Лівобережна разом з Києвом і територіями Запорізької Січі відходила Московській державі.
У Москви і Варшави не було сил повністю контролювати Україну, тому вони вирішили поділити її між собою. Після цього в Україні починається катастрофічний багаторічний період Руїни, коли Варшава штовхала правобережних козаків на військові походи на Лівобережну Україну, а Москва, навпаки, провокувала лівобережних козаків атакувати Правобережну Україну.
Втрачені шанси
Запорожці і подумати не могли, що через 100 років в 1775 р Росія знищить Січ і захопить величезні землі, якими володіли козаки, назвавши їх Новоросією разом з завойованими територіями Кримського ханства і Едісанської орди (територія сучасної Миколаївської та Одеської областей, була під прямим управлінням турків), зараз заявляючи про нібито історично російські землі! І якби в 1618 р Військо Запорозьке на чолі з гетьманом П.Сагайдачним під час спільного з поляками походу на Московську державу з метою введення на царський престол польського королевича, захопило Москву, то акту про ліквідацію Гетьманщини в Україні в 1764 р теж не було.
Судіть самі, стиснувши кільце навколо Білокам'яної, запорізькі козаки разом з поляками увірвалися на околиці Москви. Захопивши частину Арбату, польські війська і запорожці проте відступають з окупованих позицій, визнавши непотрібним завершити хід бою за рахунок великих людських втрат, вважаючи величезні поступки Кремля достатніми. А якби Москва впала, то тривалість правління династії Романових була б не 304 року, а всього п'ять років, і новий цар, син польського короля Сигізмунда III, точно би спирався в своєму правлінні в Московському царстві не тільки на польське військо, а й запорізьких козаків.
У такій спосіб Москва була вже підкорена Лжедмитрием I ще в 1605 р Великі перспективи мав і Лжедмитрій II, який теж мав підтримку запорізьких козаків і українського населення Чернігівщини, Новгород-Сіверщини та Стародубщини. Саме там, за допомогою українців Лжедмитрій II розбиває втричі більшу армію московитів на чолі з боярином В. Шуйським 1608 р
Однак і він був убитий змовниками в 1610 році. Новий шанс посадити на московський престол представника Варшави був в кінці 1618 року, але не вистачило малого. Якби царевич Владислав і гетьман П. Сагайдачний припускали, що Москва через 150 років знищить польську і українську державність, то, напевно, пішли б на жертви, але штурм Білокам'яної таки завершили взяттям, раз і назавжди вирішивши безліч проблем для українців і поляків в наступні чотири століття. А так, від того історичного походу П.Сагайдачного на Москву у нас залишилася тільки пісня, але, напевно, найпопулярніша козацька мелодія і сьогодні: "Гей, долиною, гей, козаки йдуть!".
(Далі буде)
Читайте також: Псевдонаукова праця Кремля для окупації Криму: манія величі при комплексі неповноцінності
