Псевдонаукова праця Кремля для окупації Криму: манія величі при комплексі неповноцінності
Думка

Псевдонаукова праця Кремля для окупації Криму: манія величі при комплексі неповноцінності

15 вересня 2021 | 10:41

Російський МЗС разом з Московським державним інститутом міжнародних відносин (МДІМВ) опублікували збірник матеріалів "Право кримчан на самовизначення: передумови і еволюція "Кримської весни", де спробували нав'язати російському і іноземному читачеві наратив, мовляв, окупації Криму російськими військами не було, а сталося "вільне" волевиявлення кримчан про приєднання до Росії. Проведена в Україні "Кримська платформа", в засіданні якої взяли участь представники величезної кількості країн і підтвердили незаконну анексію Криму Росією, викликала в Кремлі очікувану реакцію. І сьогодні в РФ знову апелюють до цих, так би мовити, "матеріалів" про право на самовизначення.

Давайте детально розберемо матеріали збірника, який претендує на аналітику і об'єктивність, а насправді є ідейним прикриттям російського військового вторгнення на територію незалежної держави - України.

Псевдонаука

Окрім державних діячів РФ та політичного керівництва окупованого Криму, в збірці зібрані статті вчених МДІМО та інших університетів. Перше, що кидається в око, так навмисна підміна термінів. Московська професура широко використовує поняття "кримський народ", потім роблячи перехідний місток до міжнародного права, зокрема права націй на самовизначення. Звідси робиться висновок, що "кримський народ" скористався цим правом для виходу зі складу України. Але в будь-якому словнику політичних термінів поняття "народ" розшифровується як "історична спільнота людей".

Синонімами терміну "народ" є поняття "нація" та "етнос". Московська професура добре знає, що нема "кримського народу", а є населення Криму, але тоді як можна послатися на норми та принципи міжнародного права про право націй на самовизначення, тому і хитрують російські вчені. Адже нема народу Алтаю чи Далекого сходу, які за такою логікою могли б "самовизначитися" при попередній окупації іноземними військами, як було у випадку з Кримом. А ось чеченці – це народ. Після того, як вони проголосили незалежність в 1991 р., ми всі знаємо як Росія танками, бомбардувальниками, артилерією відновлювала свою територіальну цілісність.

Зрозуміло, що збірка матеріалів орієнтована  в основному на російську аудиторію, якій намагаються "науково" обґрунтувати намагання анексії українського півострова. Однак дуже некоректно, що автори з науковими ступенями стали примітивними пропагандистами кремлівських видумок, поставивши науку на слугування агресивній політиці Москви.

Пряма брехня

Збірка починається виступом президента РФ від 18 березня 2014 р. перед депутатами Держдуми та членами Ради Федерації з приводу незаконного приєднання Криму до Росії. Тут глава РФ не погоджується з рішеннями радянського керівництва та парламентів РФ і України в 1954 р. про передачу Кримського півострова Україні.

Цікаво, що В.Путін жодного разу не звернувся до Києва з проханням переглянути ці рішення під час свого 15-літнього перебування при владі з 2000 р. Москва жодного разу не поставила питання про спірність належності Україні Криму, вперше заявивши про це вже після військової окупації, реалізуючи намір незаконної анексії півострова рішеннями свого парламенту. Президент РФ у своєму виступі питає: "Чому албанцям Косово дозволяється проголосити незалежність, а росіянам, українцям та кримським татарам в Криму ні?" Кривив душею Володимир Володимирович: а навіщо українцям в Криму відокремлюватися від своєї рідної української держави? А навіщо це кримським татарам, які пережили геноцид свого народу в 1944 р., ініційований Кремлем? Їм що, є інтерес повертатися в "залізні обійми" Москви?

Але саме головне про що промовчав В.Путін: під час проведення референдуму про незалежність Косова там не було армії з Албанії, яка б підтасовувала результати народного волевиявлення, як робили в Криму російські спецпідрозділи в 2014 р. В Косово були тисячі міжнародних спостерігачів з усіх провідних міжнародних організацій, чого не було в Криму в березні 2014 р., і питання ставилося не про приєднання Косово Албанії, а вихід зі складу Сербії після трагічних подій 1998-99 рр., при тому, що до референдуму готувалися рік, а не 10 днів, як на півострові.

Крім того, в Косово не з’являлися з сусідньої держави напіввійськові формування типу "козаків", які в Криму після приходу з Дону та Кубані, вказували місцевим органам влади як треба діяти. Але навіть при таких обставинах Україна не визнала незалежність Косова, вважаючи територіальну цілісність Сербії недоторканою.  

Вкрасти історію

Намагаючись прикрити акт російської військової агресії в Криму В.Путін у своєму виступі 18.03.2014 р. заявляє про дружні почуття до України: "ми не просто близькі люди, а один народ. Київ є матір’ю городов руських. Древня Русь - спільне джерело". В розумінні російського президента відбирати території у сусідніх країн, якщо там живуть близькі до росіян народи і є легітимний шлях анексії. При цьому вже не вперше російський президент демонструє слабкі знання історії. Адже титульним народом Русі з центром в Києві були руси – предки українців та діти автохтонних слов’ян на території сучасної України в 3-6 ст. – антів та склавинів.

Крім русів, як головного народу на Русі, було населення захоплених Київською державою (Руссю) неслов’янських територій, заселеними фіно-уграми та балтами, куди лише у 8-му ст. прибули слов’яни з земель сучасної Польщі (кривичі, словене, в’ятичі), які інтегрувалися з місцевим населенням (меря, мокша, чудь, весь, іжора, перм і т. д.). Цей етнічний мікс слов’ян з Польщі та автохтонних фіно-угорських племен створив новий народ – русскіх, які на відміну від русів, не були державо утворюючим народом. Таким чином, руси (автохтонні слов’яни по народженню) і русскіє (мікс слов’ян з Польщі та фіно-угрів) етнічно різні народи, про що російська історіографія постійно замовчує.

Москва часто говорить про близькість росіян і українців, мабуть це вважаючи аргументом для захоплення усього українського. Але етнічно українцям ближчі чехи і словаки, куди слов’яни з території сучасної України (склавини) переселилися наприкінці 5-го ст. а також серби, хорвати, словенці, македонці , чорногорці, босняки, болгари, коли в 6-му ст. слов’янські племена з території сучасної України (анти) переселилися на територію Балкан.

Таким чином, слов’янське коріння русскіх знаходиться в північній Польщі (кривичі переселилися в регіон Пскова -Смоленська, а словене – на Новгородську землю) і східній Польщі ( в’ятичі переселилися в регіон Москви-ріки і південніше), тоді як українці є автохтонними слов’янами на історично слов’янській території (північ, центр та захід сучасної України). Деяка етнічна близькість русів і русскіх проходила через сім’ї Великих Київських князів, які посилали з Києва своїх синів разом з військовою дружиною та духовенством на княжіння до удільних володінь на території, де проживали русскіє, і там з часом вони асимілювалися з місцевим населенням. 

Манія величі

В цілому, російській пропаганді "триєдиного слов’янського народу" досить складно з Кримом, в якому крім слов’ян очевидно завжди були присутні зовсім інші народи, і завжди цих народів на півострові одночасно було декілька. Тому якщо в рамках химери "кримського народу" агресор ще може намагатися якось вкласти в "прокрустово ложе" росіян і українців, то останніх він намагається просто не помічати. Надто вже незручною виходить історична правда. Адже, якщо наприклад, почати розбиратися в долі переслідуваних російською імперією та депортованих в приазовські степи кримських урумів (греків), потомки яких сьогодні розділені лінією фронту на Донбасі, то прийдеться говорити не тільки про нинішні руїни Чермалика і Пікуз, але і згадати про знищені росіянами на землях Криму і потім Приазов’я Готської митрополії цього православного народу. Півтора тисячоліття до того підпорядковані Вселенському, а не Московському патріарху. Після цього весь хвалений імперський "Третій Рим" виглядає темною підробкою.

А кримськотатарське питання для росіян було завжди не менш гострим чим українське, як мінімум з часів неодноразового спалення Москви кримськими ханами. І якщо з Києвом агресор традиційно бореться за роль "колиски руської державності", то з Бахчисараєм він ніяк не може поділити "золоту колиску" спадку Чінгізхана. При чому кримські татари в ролі носіїв традиції, загальної, наприклад, і для якутів, казахів та ногаїв, виглядають, м’яко кажучи, переконливіше росіян. 

У російському виданні також публікують матеріал з першим головою уряду окупованого росіянами Криму, що отримав з благословення Москви посаду "Глави Республіки Крим" – С.Аксьоновим, який заявив, що "українізація Криму, яка почалася при президенті В.Ющенку, продовжилася, хоча і не так відверто… при правлінні В.Януковича і Партії регіонів". І це каже С.Аксьонов, який до 2009 р. належав до бандитського угруповання близького до Партії регіонів та мав кримінальне прізвисько "Гоблін".

Помилки коштують дорого

Спікер кримського парламенту, який перебіг на сторону Москви, В.Константинов згадує для збірки, що "23 роки ми просили українську владу залишити Крим у спокої. Але українська влада витріщивши олов’яні очі повторювала наче заведена: "єдина мова", "єдина країна", "єдина церква". Увага: це передвиборчі лозунги П.Порошенка на виборах президента у 2019 р., тобто через п’ять років після російського захоплення Криму, тому В.Константинов усе перекручує.

В Криму, згідно з конституції півострова, було три офіційні мови, і Київ ніколи не проводив політику єдиної мови, чи єдиної церкви, з розумінням відносячись до релігійних та мовних вподобань населення півострова. Я це підтверджую з повною відповідальністю, тому що сам працював заступником Постійного представника президента України в АР Крим за часів В.Ющенка.

Добре пам’ятаю, як Партія регіонів висувала В.Константинова, який тоді був найбільшим  забудовником на півострові, на політичні посади в кримському парламенті. Нічого схожого В.Константинов ні тоді (2006 р.), ні пізніше до 2014 р. ніколи не заявляв. Зате зараз повторює наратив Кремля, будучи його вірним слугою: "Перемога державного перевороту в Києві та втеча законно вибраного президента В.Януковича означали юридичну смерть держави Україна". Цікаво, а що країни світу, включаючи Росію, зачинили свої посольства в Києві в 2014 р.?  А що в ООН, ОБСЄ, Раді Європи постало питання щодо нелегітимності української влади?

Зрозуміло, що втеча В.Януковича з власної країни на територію держави-агресора є жалюгідним вчинком, проте існує юридична процедура призначення виконувача обов’язків глави держави до строків проведення позачергових виборів, і згідно з цієї процедури, виконання обов’язків по цій посаді було покладено на спікера парламенту. Янукович утік, але держава Україна з цим  жодним чином не зникає, адже вона мала свою суб’єктність ще починаючи з кінця 5-го ст. - початку Київської державності, ще до часів Русі, тоді як Москва, для порівняння, згадується лише в середині 12 ст.

Колишній перший віце-спікер Кримського парламенту, а з часів окупації півострова – член Ради Федерації РФ від Криму С.Цеков згадує виданню, що "6 липня 1990 р. було голосування у Верховній Раді України Декларації про державний суверенітет. Нас, кримських депутатів було 20. Результати голосування: 355 "за" і 4 "проти", потім виявилось, що один з цих чотирьох взагалі не був на голосуванні". Крім С.Цекова, проти державного суверенітету проголосували тільки два депутати (з Одеси та Миколаєва). Так що, ще в 1990 р. майже всі політичні представники Криму були за суверенну Україну.

Втрачений момент

Рівень впливу проросійських політичних сил в Криму озвучили в збірнику самі С.Аксьонов та С.Цеков, які згадують, що "в 2010 р. Російський блок отримав на парламентських виборах в автономії трохи більше 3%, а на виборах до українського парламенту в 2012 р. – 1,2%". Так що під час військової окупації Криму російською армією, говорити про реальність представлених результатів з голосування по сецесії взагалі нема сенсу. Зрозуміло, що виборчий коридор проросійських сил в 1,2%-3% в той час міг збільшитися в декілька разів. Але це максимум 15-20%., що зовсім не відповідає представленим цифрам нашвидкуруч, за два дні сформованими у незаконний спосіб виборчими комісіями в окупованих російськими військами Севастополі та Сімферополі.

Юридичне свавілля, що панувало в Севастополі зразу після Майдану в Києві підтверджують слова зі згаданого збірника професора А.Баранова, який зазначає, що "23 лютого на масовому мітингу в Севастополі було обрано народного мера А.Чалого". Легітимні рішення Верховної Ради України від 23 лютого 2014 р. В.Константинов та С.Аксьонов називають державним переворотом, а обрання на площі натовпом мера Севастополя нормативним актом. Такого собі не дозволяли в часи Жовтневої революції навіть більшовики. І ось, начебто обраний натовпом "мер міста" А.Чалий вже  через три тижні поїде в Москву писати чолобитну про входження Севастополя до складу РФ. Як вам юридична процедура? Такого не було навіть в африканських колоніях.

Як згадує С.Аксьонов, "в ході спроби штурму Верховної Ради Криму екстремістами "Меджлісу" 26 лютого 2014 р., члени "Російської єдності" були в гущі захисників парламенту". Мабуть, у С.Аксьонова пам’ять є короткою. На екранах телевізорів було добре видно, що якраз проросійські сили хотіли захопити будинок парламенту, а прибічники Меджлісу їм завадили це зробити. Один з авторів статей збірки А.Никифоров пише, що "день 26 лютого 2014 р. закінчився формальною поразкою проросійських сил".  Так що 26 лютого здійснити державний переворот у Сімферополі проросійським силам не вдалося. Тоді Кремль запускає військовий сценарій захоплення Криму. Як згадує в збірці П.Тарусин, "кінцеве рішення щодо возз’єднання (читай захоплення) Криму було прийнято В.Путіним в ніч з 22 на 23 лютого 2014 р. після обговорення з вузьким колом найбільш довірених осіб з найближчого оточення". І далі: "рішуча проекція російської військової могутності – захоплення приміщення Верховної Ради Криму та структур міського управління Севастополя, концентрація "ударного кулаку" та блокада українських частин на півострові, створення могутніх угруповань на кордоні – забезпечили захоплення стратегічної ініціативи".

В цьому ж виданні С.Цеков підтверджує, що "рано вранці 27 лютого 2014 р., після захоплення Верховної Ради та Ради Міністрів Криму та підняття там російських прапорів, у мене була думка, що туди увійшли наші люди (російські солдати)". Далі він пише що в захопленому (російськими спецназівцями) в ніч на 27 лютого будинку кримського парламенту відбулося історичне засідання. Було сформовано новий уряд. Великою була роль в тих подіях О.Белавенцева, з яким ми познайомилися 27 лютого 2014 р. Всі найважливіші рішення з 27 лютого до 18 березня 2014 р. приймалися за його найактивнішої участі. Він забезпечував наш захист". Слова С.Цекова перекреслюють усі "мудрування" низки професорів МДІМО та інших російських вчених про "Кримську весну" та начебто отриманні Кримом незалежності завдяки місцевій владі. О.Белавенцев є професійним розвідником протягом багатьох десятиліть, за що навіть видворявся з низки країн. С.Цеков знайомиться з О.Белавенцевим 27 лютого, значить, той заходить в приміщення кримського парламенту разом з бійцями спецназу Головного розвідувального управління РФ та з перших хвилин починає управляти кримськими депутатами щодо того, які рішення потрібно приймати. За це, його В.Путін 21 березня 2014 р. призначає своїм Спеціальним представником в так званому Кримському федеральному окрузі.

Під дулами автоматів

С.Цеков згадує, що будинок кримського парламенту контролюють російські військові і в цей час там проходить за зачиненими дверима засідання Верховної Ради. Ні слова не згадується про кворум, а його якраз і не було. Але це для російських спецназівців, які збирають в залі засідань під дулом автоматів кримських депутатів, яких силою звозили з усього Сімферополя російські розвідники, не є проблемою. Про це також згадував відомий кривавий вбивця І.Гиркин - представник російських спецслужб, який прибув до Криму разом з О.Белавенцевим із завданням особистої охорони спікера парламенту В.Константинова, щоб той діяв так, як йому скажуть в Кремлі. Навіть І.Євтюнин у згаданій збірці пише, що "І.Гиркин спростував тезу про те що легітимні органи державної влади півострова самостійно приймали рішення щодо проведення референдуму про статус Криму".

Як згадує С.Константинов "в ніч на 1 березня 2014 р. співробітники СБУ безуспішно намагалися взяти штурмом будинок Ради міністрів і кримського парламенту, який контролювали "ввічливі чоловічки" (спецназ ГРУ), і ми прийняли історичне рішення звернутися за допомогою до Президента Росії В.Путіна". Нагадую: ні СБУ, ні збройні сили України не нападали на приміщення Верховної Ради та Ради міністрів Криму і про це усім добре відомо, але в планах Кремля було бажання завести військове угруповання в Крим, начебто на прохання кримської влади для блокування українських частин та захоплення усієї важливої інфраструктури півострова. Після цього підконтрольний російським спецназівцям парламент Криму приймає рішення про проведення референдуму протягом 10 днів. Це, власне, і є "російська весна" в Криму. Потім вона знайшла своє продовження на Донбасі, де знову з’являються російські спецназівці, а той же російський полковник розвідки І.Гиркин стає "міністром оборони Донецької народної республіки". З приходом російських військ на Донбас там починається справжня війна.

Крим повернеться

І насамкінець, треба відмітити, що в збірці московська професура постійно повторює політичну мантру, що приналежність Криму Росії не підлягає перегляду та півострів став російським раз і назавжди. Але тут треба засмутити московських вчених. Радянський Союз десятиліттями стверджував, що німецьке питання вирішене раз і назавжди, але, як ми знаємо, Німеччина возз’єдналася. З міжнародно-правової точки зору, питання російської окупації Криму з намаганням анексії руйнує всю існуючу систему міжнародних відносин, що склалися після Другої світової війни. Кримський прецедент відкриває шлях до можливості застосування сили більш сильних у військовому сенсі країн, проти слабших. Це розуміють всі міжнародні гравці, крім Росії. Чи погодиться міжнародне співтовариство на вимогу Росії змінювати правила, що дозволяли 75 років запобігати великих війн, звісно ні.

А от Київ створив "Кримську платформу" як міжнародну площадку для вирішення питання повернення Криму Україні. Подобається це Кремлю, чи ні, це вже стало міжнародною реальністю. Україна разом з міжнародним співтовариством почне відкриту розмову про ризики російської окупації півострова для дестабілізації всієї системи безпеки в Європі та ширше. При цьому, в ході засідання учасників "Кримської платформи" 23 серпня цього року в Києві було висунуто низку конструктивних пропозицій для вирішення цього важливого питання, адже Крим обов’язково буде повернутий Україні, рано чи пізно. 

У Києві вночі горів ринок "Оболонь": наслідки пожежі (фото, відео)
06 грудня 2021
День ЗСУ: найкращі вітання службовцям української армії
06 грудня 2021
Від бід захищають Вітчизну: вітання з Днем Збройних сил України
05 грудня 2021
У Києві неадекватний водій погрожував поліції зв'язками (фото)
05 грудня 2021
Мокрий сніг та ожеледиця: синоптики розповіли, в яких областях буде небезпечно
05 грудня 2021
Фінансовий гороскоп: на кого наступного тижня чекають втрати
05 грудня 2021
У Києві відкриють ялинкові ринки: названі ціни дерев
05 грудня 2021
Анна Неплях у латексній сукні показала, як готується до "Міс Всесвіт"
05 грудня 2021