Санкції, які нарешті почали душити російську економіку, були зруйновані однією військовою операцією США — і тепер нафтодолари Кремля знову течуть у війну проти України. Про це пише засновник аналітичного центру «Об’єднана Україна», доктор політичних наук Ігор Петренко у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Наприкінці лютого 2026 року західні санкції проти Росії працювали так ефективно, як ніколи за чотири роки повномасштабної війни. Нафтогазові доходи Кремля впали до найнижчого рівня з часів пандемії, бюджетний дефіцит зростав удвічі швидше за прогнози, а Фонд національного добробуту танув на очах. Потім 28 лютого Сполучені Штати та Ізраїль завдали ударів по Ірану – і за два тижні ринок нафти перетворився на рятівне коло для Москви.
Санкції довели Росію до бюджетної кризи напередодні удару по Ірану
Щоб зрозуміти масштаб нафтового парадоксу, варто спершу подивитися на ситуацію, яка склалася до 28 лютого. За даними Міністерства фінансів Росії, нафтогазові доходи бюджету за січень–лютий 2026 року впали на 47% порівняно з аналогічним періодом минулого року, склавши лише 10,2 мільярда доларів за два місяці. Агентство Reuters оцінило, що нафтогазові надходження за перший квартал 2026 року становитимуть приблизно половину від минулорічного рівня – 1,34 трильйона рублів (16,2 мільярда доларів) замість очікуваних 2,23 трильйона.
Бюджет Росії на 2026 рік, як повідомляло агентство Interfax, балансувався при ціні нафти Urals на рівні 59 доларів за барель. Але реальні ціни були значно нижчими: у лютому, за даними порталу Cbonds, Urals торгувалася в коридорі 53–59 доларів. Дисконт до еталонного сорту Brent на умовах FOB у балтійських портах Приморськ та Усть-Луга, як зафіксувало видання Maritime Reporter з посиланням на Argus Media, досяг 28 доларів за барель – найвищого значення з квітня 2023 року.
Що це означає простою мовою? Росія продавала свою нафту з величезною «знижкою», бо покупці боялися потрапити під санкції. Щомісячний дефіцит бюджету РФ за січень–лютий склав 3,45 трильйона рублів (42 мільярди доларів), що, як зазначав The Moscow Times, вже дорівнювало 90% від запланованого дефіциту на весь рік. Аналітики SberCIB, дослідницького підрозділу найбільшого російського банку, прогнозували, що реальний дефіцит може сягнути 7,3 трильйона рублів (95,1 мільярда доларів). Заступник міністра фінансів Володимир Количев визнав в інтерв’ю Interfax, що ситуація 2026 року повторюватиме бюджетну модель 2025-го, «але в більш гострій формі».
Ключову роль у цьому тиску відіграла Україна. Кампанія далекобійних дронових ударів по російських нафтопереробних заводах, яку Київ методично ескалював з 2024 року, вивела з ладу, за оцінками Atlantic Council, приблизно 10% переробних потужностей Росії. Як зазначила Тетяна Мітрова з Центру глобальної енергетичної політики Колумбійського університету в інтерв’ю Радіо Свобода, «десять відсотків – це не вражаюча цифра, але це вже щось, що починає відчуватися через внутрішню паливну кризу, скорочення експорту нафтопродуктів і загальну напруженість у російському нафтовому секторі». Президент Зеленський називав удари по НПЗ «найефективнішими санкціями, які працюють найшвидше».
Операція Epic Fury перевернула нафтовий ринок і подарувала Москві мільярди
28 лютого 2026 року США та Ізраїль розпочали Operation Epic Fury – масштабну військову операцію проти Ірану, спрямовану на знищення іранської ядерної та нафтової інфраструктури. Відповідні удари Тегерану, у тому числі атаки на комерційні судна, фактично заблокували Ормузьку протоку – вузький морський коридор, через який проходить близько п’ятої частини світових поставок нафти.
Ціна Brent стрімко зросла: якщо до початку конфлікту, 27 лютого, вона перебувала на рівні приблизно 71 долара за барель, то вже 19 березня перевищила 119 доларів. Глава Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) назвав ситуацію «найбільшим викликом глобальній енергетичній безпеці в історії».
Для Росії це стало несподіваним подарунком. За даними Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), за перші два тижні березня Росія отримала 7,7 мільярда євро (8,3 мільярда доларів) від експорту викопного палива. Щоденні надходження зросли до 513 мільйонів євро – на 14% більше, ніж у лютому. А найвражаючішою зміною стала динаміка цін на Urals: за даними S&P Global Platts, 17 березня Urals DAP India (ціна з доставкою до Індії) вперше від початку спостережень у 2023 році перевищила еталонний Brent, досягнувши премії в 1,7 долара за барель. До 19 березня ця премія зросла до рекордних 6 доларів. Для порівняння: ще 27 лютого Urals торгувалася з дисконтом у 12 доларів до Brent.
Як зазначало видання Fortune з посиланням на CREA, за чотири роки від початку повномасштабного вторгнення експорт російського викопного палива знизився на 27%. Але лише за два тижні іранського конфлікту цей тренд був частково розвернутий. Путін на зустрічі з представниками бізнесу у Кремлі закликав російські енергетичні компанії «скористатися поточним моментом» – відверте визнання того, що чужа війна став для нього фінансовим порятунком.
Вашингтон послабив санкції проти ворогів, яких мав стримувати
12 березня міністр фінансів США Скотт Бессент оголосив про 30-денний дозвіл на купівлю російської нафти, яка вже перебувала на танкерах у морі. Офіційне пояснення – необхідність збільшити пропозицію на ринку та пом’якшити ціновий шок від іранського конфлікту. Бессент назвав захід «вузько спрямованим» і «короткостроковим», запевнивши, що він «не принесе суттєвої фінансової вигоди російському уряду».
Реальність виявилася іншою. Як проаналізували Лінас Кояла та Вітаутас Лешкявічюс для Atlantic Council, на нафтових ринках сигнал часто має не менше значення, ніж сама норма. Після того як Вашингтон продемонстрував гнучкість, трейдери, страховики та нафтопереробники почали перераховувати ризики. Індійські переробники відреагували негайно: лише за перші дні після отримання дозволу вони закупили щонайменше 20 мільйонів барелів російської нафти. За даними CREA, Індія купила російського викопного палива на 1,3 мільярда євро лише за першу половину березня – близько 89 мільйонів євро на день проти 60 мільйонів у лютому.
Парадокс ситуації полягає в тому, що США фактично послабили санкції проти двох своїх стратегічних противників одночасно – Росії та Ірану – заради стабілізації ринку, який дестабілізувала їхня ж власна військова операція. Президент Зеленський заявив, що, за даними української розвідки, «глобальні нафтові санкції та удари Києва по російській енергетичній інфраструктурі створили для Москви дефіцит у понад 100 мільярдів доларів у 2026 році», але «за два тижні війни на Близькому Сході вони заробили близько 10 мільярдів». «Це дійсно небезпечно, – підсумував Зеленський. – Це дає Путіну більше впевненості, що він може продовжувати війну».
Трансатлантичний розкол щодо санкцій загрожує єдності Заходу
Рішення Вашингтона миттєво оголило розбіжності між США та Європою. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц та голова Європейської ради Антоніу Кошта публічно засудили послаблення санкцій, попередивши, що воно може зашкодити європейській безпеці. Президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наполягала, що навіть тимчасове призупинення вторинних санкцій є «стратегічною помилкою, яка послаблює Захід», а єврокомісар з енергетики Дан Йоргенсен заявив, що Європа не повинна імпортувати «жодної молекули» російського палива.
Водночас прем’єр-міністр Бельгії Барт Де Вевер в інтерв’ю газеті L’Echo закликав Європу «нормалізувати відносини з Росією та відновити доступ до дешевої енергії», назвавши це «здоровим глуздом». Де Вевер стверджував, що «за закритими дверима європейські лідери погоджуються з ним, але ніхто не наважується сказати це вголос». Його заяви викликали шквал критики: Bloomberg повідомляло, що європейські чиновники «розкритикували» заклик бельгійського прем’єра, а міністр енергетики Швеції Еббa Буш підкреслила, що «не слід годувати російську військову машину».
Утім, навіть після уточнень, коли Де Вевер пояснив, що мав на увазі нормалізацію лише після досягнення мирної угоди, сам факт такої риторики з боку лідера однієї з країн-засновниць ЄС є тривожним сигналом. Він демонструє, що енергетичний шок від іранської кризи вже розмиває європейський консенсус щодо санкцій проти Росії – саме тоді, коли ці санкції нарешті почали реально працювати.
Нафтодолари Кремля перетворюються на дрони та бомби проти українських міст
Для України зростання нафтових доходів Росії – це не абстрактна макроекономічна загроза. Це конкретні ракети, бомби та безпілотники, які щодня вбивають українців. Президент Зеленський наочно продемонстрував цей зв’язок: «За минулий тиждень Росія випустила майже 1550 ударних дронів, понад 1260 керованих авіабомб і дві ракети по Україні. Того ж тижня, завдяки послабленню санкцій, Росія збільшила продажі сирої нафти, щоб заробити гроші на свою війну».
24 березня Росія здійснила одну з наймасштабніших повітряних атак за весь час повномасштабного вторгнення: за повідомленням Euronews, протягом 24 годин було запущено близько 1000 дронів, які вразили цивільну інфраструктуру від Львова на заході до Одеси на півдні. Загинули щонайменше семеро людей, десятки поранених; у Львові постраждала історична церква XVII століття. «Іранські «Шахеди», модернізовані Росією, вдаряють по церкві у Львові – це абсолютне збочення», – сказав Зеленський.
Нафтові доходи «дають Росії відчуття безкарності та можливість продовжувати війну», наголосив український президент, закликавши партнерів «зупиняти і блокувати танкери тіньового флоту, а не просто відпускати їх». Зеленський нагадав, що Україна зі свого боку вже ввела санкції проти 91 судна тіньового флоту та 225 капітанів танкерів з 11 країн.
Українська стратегія ударів по НПЗ залишається найефективнішим інструментом тиску
На тлі глобальної нафтової турбулентності варто підкреслити, що саме Україна створила одну з найбільш ефективних моделей економічного тиску на Росію, яка не потребує санкційних рішень Вашингтона чи Брюсселя. Кампанія далекобійних дронових ударів по російській нафтовій інфраструктурі – переробних заводах, сховищах, портах, трубопроводах – стала, по суті, «санкціями дії».
За даними аналітичної компанії Kpler, обсяги переробки нафти в Росії у вересні–листопаді 2025 року знизилися до приблизно 5 мільйонів барелів на добу (на 335 тисяч менше рік до року), причому найбільше постраждало виробництво бензину. Стратегія змінилася якісно: як зауважували аналітики Kpler, «Україна більше не намагається просто пошкодити НПЗ – вона намагається їх дезорганізувати», повторюючи удари кожні два–три тижні, щоб унеможливити ремонт. Міжнародне енергетичне агентство прогнозувало, що наслідки цих ударів стримуватимуть переробку щонайменше до середини 2026 року.
Наукова стаття у Journal of Strategic Studies (2026), присвячена аналізу ефективності українських дронових ударів по нафтовій інфраструктурі Росії за період 2022–2025 років, підтвердила високу стратегічну ефективність цієї кампанії при мінімальних витратах порівняно з конвенційними авіаційними ударами. Це важливий висновок для всієї концепції асиметричної війни: країна, яка не має стратегічної авіації, здатна завдавати стратегічного удару по економіці агресора.
Війна в Ірані змушує переглянути архітектуру глобальних енергетичних санкцій
Нинішня криза виявила фундаментальну вразливість санкційної політики Заходу: вона виявилася залежною від стабільності глобального нафтового ринку, яку Захід сам і підірвав. Як зауважили автори аналізу для Atlantic Council, «Вашингтону не слід плутати управління ринком зі стратегічною політикою. Перше – це екстрена реакція. Друге – ризик нагородити агресора в Україні у найневдаліший момент». Міжнародний валютний фонд прогнозує зростання російської економіки у 2026 році лише на рівні 0,8%, а дефіцит бюджету залишається підвищеним через ослаблення експортних доходів.
Водночас The Moscow Times зазначало, що якщо ціни на нафту протримаються на рівні 70–90 доларів за барель протягом року, Росія може отримати від 20 до 55 мільярдів доларів додаткових доходів порівняно з бюджетними прогнозами. Тривале зростання цін зазвичай гальмує глобальну економіку, скорочуючи попит і врешті знижуючи ціни. Але доки конфлікт у Перській затоці не завершиться, Путін має вікно можливостей для поповнення воєнної скарбниці.
Для України та її союзників ситуація вимагає кількох невідкладних кроків. По-перше, тимчасове послаблення санкцій має залишитися саме тимчасовим: як підкреслив Зеленський, будь-яке системне пом’якшення обмежень – це пряме фінансування війни проти України. По-друге, Європейський Союз, який утримує санкційну лінію, потребує посилення координації з Вашингтоном, а не односторонніх поступок, що руйнують трансатлантичну єдність. По-третє, кампанія українських далекобійних ударів по російській нафтовій інфраструктурі заслуговує на більшу підтримку та легітимацію – адже саме ці «санкції дії» виявилися найменш вразливими до коливань глобальної кон’юнктури.
Нафтовий парадокс Operation Epic Fury – наочна ілюстрація того, наскільки тісно переплетені сучасні конфлікти. Війна у Перській затоці перетікає у війну в Україні через глобальний нафтовий ринок, і жодна ізольована стратегія – ні санкції без координації, ні військові операції без оцінки побічних ефектів – не здатна вирішити проблему. Україна, яка чотири роки поспіль протистоїть агресору, що фінансує себе нафтодоларами, знає це краще за будь-кого. І саме тому голос Києва у глобальних дискусіях про енергетичну безпеку повинен звучати голосніше.
