Зрада чи безпорадність у Вуглегірську: як і чому був втрачений важливий пункт оборони Донбасу у січні 2015

29 сiчня 2021 | 10:00
Річниця здачі Вуглегірська - як проходили бої - фото 1

Рівно шість років тому, 29 січня 2015 року, завершилися запеклі бої під Вуглегірськом. Відбулася здача та відхід ЗСУ з Вуглегірська, що фактично стало початком руйнування плацдарму під Дебальцево. Згодом це призвело до масштабної трагедії, про яку згадує військовий історик МИХАЙЛО ЖИРОХОВ.

Після підписання перших Мінських угод у вересні 2014 року лінія зіткнення, яка встановилася на східному Донбасі, була вкрай невигідна для Росії та її посіпак. Особливо виділявся Дебальцевський виступ – вузька смуга зі стратегічно важливим залізничним вузлом, звідки наші війська в будь-який момент мали можливість почати операцію зі звільнення окупованих територій.

Тому на початку 2015 року на тлі закінчення запеклих боїв в Донецькому аеропорту російські куратори ухвалили рішення про розгортання повноцінної військової операції з можливим виходом на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей. І головним завданням стало оточення та знищення нашого угруповання, яке перебувало під Дебальцево.

На той час його основу складали підрозділи 128-ї гірсько-піхотної бригади, підсилені мотопіхотними батальйонами (по суті нашвидкуруч переформатовані батальйони територіальної оборони зразка літа 2014 року) та міліцейськими формуваннями, які були задіяні для підтримки порядку серед цивільних мешканців. 

В кінці січня 2015 року російські куратори дали команду на початок локальної військової операції, виконання якої для більш менш підготовленої армії не було б проблемою. Але вже перші бої на східному фасі Дебальцевського виступу виявились розгромними для бойовиків, які на той час представляли собою бандформування, де все трималось на авторитеті польового командира . І це незважаючи на те, що оборона ЗСУ фактично була точковою і базувалась на десятках взводних опорних пунктів при підтримці артилерії.

Після перших невдач російські генерали вирішили змінити вектор «докладання зусиль» і «спробувати на зуб» нашу оборону на західному напрямку. І тут основою було невелике місто Вуглегірськ (довоєнне населення - 10 тисяч осіб).

Поле бою

Весною – влітку 2014 року в місті ненадовго була влада так званої «Донецької народної республіки», однак у серпні Вуглегірськ взяли під контроль бійці 25-ї окремої повітряно-десантної бригади ЗСУ.

А вже станом на 28 січня 2015 року місто обороняла лише рота (близько 80 бійців) 13-го окремого мотопіхотного батальйону  (переформатований батальйон територіальної оборони Чернігівської області), підтримуваний трьома танками Т-64БВ, протитанковою батарею 44-ї окремої артилерійської бригади (близько 40 військовослужбовців при чотирьох 100-мм гарматах МТ-12 «Рапіра» і двох самохідних ПТРК «Штурм-С»). Крім того, у місті знаходився зведений підрозділ роти міліції особливого призначення «Світязь» (39 осіб).

Основою оборони Вуглегірська були два опорних пункти: «13-01» та «13-02» (на північно-західній і південно-західній околицях містечка відповідно), підсилених «Рапірами» та прикритих мінно-вибуховими загородженнями.

Штурм та оборона

Вранці 29 січня після артилерійської підготовки група танків бойовиків зі складу так званої «3-ї мотострілецької бригади» і «бригади «Оплот» атакувала позиції піхотинців.

Однак бойовики не врахували, що на блокпосту був танк. За що одразу і поплатилися. Як згадував капітан Олександр Завгородній - командир однієї з позицій: «Він [танк] три постріли зробив і підбив танк і БМП. Можливо, два БМП. Вони йшли по дорозі. Першою їхала «беха» (БМП- ред.), в ній від першого ж снаряду – детонація, башту відірвало, все горить, в чорному диму.

Потім щось ще погоріло, погоріло і вибухнуло. Хвилин через 15. А наш танчик відстрілявся і пішов назад. А цим дорогу з Каютиного горілою технікою перекрили. Може, ще у них якась техніка була, але їхати більше не було по чому, вони сюди почали бігти, піхота, але там розтяжки почали вибухати… І вони просто відступили».

Однак, після перегрупування, противник пішов у другу атаку. Тут без підтримки танка (у нього заклинила гармата) і артилеристів (які просто кинули свою гармату) бійці по команді були змушені відійти до базового пункту «Палуба» (по суті міцний житловий будинок, де знаходився штаб).

Фактично за дві години бою вся північна частина міста була втрачена, причому на блокпосту була кинута вся техніка і велика частина зброї. Проте ряд бійців і офіцерів 13-го батальйону, а також міліціонери «Світязя», з південної частини міста не пішли, а продовжували утримувати свої позиції в районі інтернату.

Зв'язавшись з командуванням, під майже безперервним артилерійським вогнем командир міліціонерів Олександр Фацевич (нині він обіймає посаду заступника начальника Нацполіції – ред.) отримав наказ – чекати підкріплення.

Спроби деблокування

А тим часом штаб сектора зібрав на підмогу всі наявні резерви – це були зведені групи ЗСУ з 1-го батальйону 30-ї механізованої бригади та 25-го мотопіхотного батальйону і НГУ (2-го батальйону «Донбас» і 1-го імені Кульчицького). Однак цей ривок виявився погано скоординованим, і фактично група залишилась без зв'язку – перед початком боїв російські кадрові військові розгорнули одразу кілька підрозділів РЕБ (радіоелектронної боротьби) з найновішою технікою.

В результаті зведена група батальйону Кульчицького (40 осіб) зайшла з півдня і дійшла до центру міста, дорогою знищивши один БМП і один «Урал» супротивника, проте не була підтримана армійськими частинами і була змушена відійти. «Донбас», 30-а бригада і 25-й батальйон не змогли вибити противника, який уже закріпився, і загрузли у вуличних боях на північній околиці. Згодом, аналізуючи зведені дані, військові експерти говорили про те, що для оборони Вуглегірська, розуміючи його важливість, противник кинув до двох тисяч вояків, підтриманих танками і артилерією.

При тому що на «Палубі» продовжували оборонятися бійці 13-го батальйону. 30 січня після того як прорвалась група 30-ї бригади їх вивели безпечним маршрутом.

Вихід

У цих умовах 31 січня командування віддало наказ бійцям, які залишилися в інтернаті, відходити. Група з 70 міліціонерів і «протитанкістів» обрала досить непростий маршрут, який виявився несподіваним для супротивника – українські бійці пішли через яр, який знаходився недалеко від позицій українських військ, виводив в сторону, протилежну Дебальцевому, фактично в тил бойовиків.

Після втрати Вуглегірська командування сектора перекрило трасу на Дебальцево, створивши ще один рубіж оборони.

Зрада

В «Аналізі Генерального штабу ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року» фактично всю провину за втрату Вуглегірська було покладено на бійців 13-го окремого мотопіхотного батальйону. Було вказано, що «через відсутність дієвої системи спостереження особовий склад 13-го окремого мотопіхотного батальйону та підрозділів міліції, які виконували завдання на опорному пункті, не помітив підхід противника до своїх позицій і самовільно, поспіхом здійснив відхід на опорний пункт 1302». З чим важко не погодитися – підготовки та фахових офіцерів було явно недостатньо.

Однак, на нашу думку, основною причиною такого швидкого штурму супротивником міста стало дезертирство особового складу розрахунків протитанкових гармат. Не зробивши жодного пострілу бійці 44-ї окремої артилерійської бригади фактично кинули напризволяще не обстріляних мобілізованих. І тут за відсутності будь-яких протитанкових засобів в українських бійців на повну силу спрацював «страх перед танками», надавши противнику певні переваги.

Крім того, фактично з трьох танків в бою взяв участь тільки один – і це величезний прорахунок служб, які відповідали за технічний стан озброєння. Не змогли переломити хід боїв і два «Штурма-С» - один був кинутий на позицій, другий – був спалений ворожим танком ще на етапі висування на бойові позиції. В інших умовах ці установки - дуже потужна зброя, що й показали подальші події біля Грязевських ставків, де офіцер 44-ї бригади Олексій Семиженко зміг фактично наодинці завдати бойовикам великих втрат у бронетехніці.

На фоні офіційної позиції якось відійшов на другий план той факт, що 13-й батальйон втратив 13 бійців загиблими (при чому як мінімум двоє були застрелені бойовиками у полоні). Зате командир 3-ї протитанкової артилерійської батареї Роман Боровньов, який фактично кинув чернігівських бійців на поталу, зараз розповідає у ЗМІ різні «казочки» про те, що штурмували Вуглегірськ російські Т-90, а у бойовиків були гармати з лазерним наведенням. Цікаво як це все він зміг розгледіти, сидячи у приміщенні школи-інтернату в центрі?

Наслідки

Втрата Вуглегірська стала першою цеглинкою, яку вийняли російські генерали з фундаменту оборони Дебальцевського виступу. Далі будуть події у Логвиновому, повна безпорадність керівництва сектору, участь в боях кадрових російських військових та ПВК «Вагнер», але все ж таки першим «дзвіночком» була втрата Вуглегірська.

Михаил Жирохов
В Україні вперше виявили заразну мутацію коронавірусу - інфекціоніст МОЗ
04 березня 2021
«Звичайна ситуація»: у маршрутки в Києві знову відвалилося колесо (фото)
04 березня 2021
Тотальний контроль: в «ДНР» окупанти кардинально змінюють правила в'їзду і виїзду
04 березня 2021
Міжпланетний корабель Ілона Маска Starship вибухнув (відео)
04 березня 2021
В Україні вперше у 2021 понад 10 тис. випадків коронавірусу: скільки вакцинували
04 березня 2021
Українці скаржаться на нові симптоми коронавірусу: лікар попередила про наслідки
04 березня 2021