Луганськ в окупації відзначив 226-ту річницю від дня заснування і разом з цим 7-й рік "без України". Салюти, гуляння, концерти російських зірок другого-третього "ешелону", бравурні промови "керівників", триколори, чергові обіцянки в "найближчому майбутньому" приєднатися до Росії і невтішні підсумки "вільного плавання", в яке місто відправилося в 2014 році.
Розквіт і занепад міста на Лугані
Луганськ і до війни на Донбасі і окупації не можна було назвати красивим і успішним містом. Його розквіт припав на 70-80-ті, коли в місто їздили за продуктами, як з Росії, так і з довколишніх українських міст. "Забезпечення", як тоді говорили, було на досить широкому рівні, завдяки славі "шахтарської Мекки".
Луганськ, що складався в основному з заводів-гігантів, фабрик і найбільших вугільних підприємств, які працювали на всесоюзному рівні, не зміг пережити початок 90-их, коли все не просто поповзло повільно вниз, а обрушилося відразу.
Зупинені і розорені підприємства залишали половину населення буквально на вулиці. Хтось зумів в короткі терміни пристосуватися до "ринкової економіки" швидко трансформувавшись в "човників", хтось же повільно спивався і вмирав.
Підйом Луганськ відчув з 2007 року, коли, мало-помалу, економічна ситуація трохи вирівнювався, люди почали отримувати гроші, а не продуктові набори замість зарплати і досяг свого піку на 2012-2013 рр. Згідно з даними Головного управління статистики в Луганській області за розміром середньомісячного наявного доходу у розрахунку на одну людину Луганська область, в першому півріччі 2012р., зайняла 6 місце серед 27 регіонів України.
Все звалилося відразу в 2014 році і зараз, по закінченні семи років, як кажуть луганчани, місто реально агонізує і чергове святкування Дня міста "на широку ногу" породило новий виток роздратування серед населення. І цьому чимало причин.
Читайте також: Замінники всього: які документи роздають окупанти в "ЛНР"
Торгівля тоді і зараз
У місті ніколи не було великих торгових мереж. "Епіцентр" і "Метро" - єдине, чим міг похвалитися Луганськ, в якому до 2014 року проживало майже півмільйона людей. Подейкували, що в нього час від часу хотіли зайти і інші українські гіганти, але не сходилися в "ціні питання" з тодішнім мером Сергієм Кравченком і після безплідних переговорів просто "вмивали руки".
На сьогоднішній день в ньому працюють лише невеликі місцеві мережеві магазини, проте вартість в них продуктів перевищує ціни в російських "Пятерочка" і "Магніт" (магазини за принципом українського "АТБ").
До речі, чутки про те, що в окупований Луганськ зайдуть ці російські мережі, довго розбурхували уми і фантазії луганчан, проте, чутки залишилися чутками: російський бізнес не готовий йти на ризики і роздавати свої франшизи невизнаним територіям.
У підсумку, щоб скупитися дешевше, багато луганчан їздять в прикордонні ростовські Донецьк або Каменськ-Шахтинський. Ну, або везуть продукти з підконтрольної України.
Комунальне господарство
Тотальна нестача кадрів в даній сфері, каналізаційні потоки під ногами, руйнуються дороги, катастрофічна ситуація зі сміттям - сьогоднішні реалії Луганська.
"Такого жаху не було навіть в 14-му році", - справедливо відзначають луганчани.
Гори сміття, які не вивозять - вже притча во язицех. Переповнені баки з горами сміттєвих куп навколо можна побачити навіть у дворах центральних вулиць, не кажучи вже про міську периферію. Однак в "мерії" на ситуацію, мабуть, наплювати: скаржитися, як це було до війни, вже нікому. Схожа історія і з іншим: вибірковий ямковий ремонт доріг відбувається тільки в центрі, де зосереджені робочі місця і житло нової "еліти".
Катастрофа і з системами опалення: брак робочих рук (люди їдуть на заробітки в російські регіони) і матеріалів (гуманітарна допомога з РФ, немов розчиняється, перетинаючи кордон "ЛНР") в осінньо-зимові холоди виводить з ладу цілі під'їзди багатоповерхових будинків, мешканці яких по кілька днів замерзають у своїх квартирах, безплідно намагаючись достукатися до "влади".
Читайте також: Диплом в окупації: що залишилося від вузів Луганська та де вчиться молодь
Транспорт
На фотографіях, які часто публікують в соцмережах, можна здивуватися практично відсутності в місті людей, але при цьому здивуватися достатку автомобілів. Особливо це дивує переселенців, які проживають багато років на інших українських територіях і які запам'ятали Луганськ іншим.
Дійсно, такої кількості особистого автотранспорту до 2014 року в Луганську і уявити не можна було. Але при цьому, вранці або після 5-6 годин вечора місто майже порожнє. Виняток, хіба що, становить центр Луганська, представлений дуже невеликим периметром з маленьких парків і скверів та кількох кав'ярень і ресторанчиків, де завжди людно.
"Луганський казус", як це називають і самі луганчани і ті, хто приїжджає сюди на деякий час. Пояснення цьому феномену досі знайти не можуть.
Що стосується громадського транспорту, то в цій галузі ситуація критична. Так, наприклад, трамваї в Луганську вперше запустили в 1934 році, за часів повної розрухи. Вони ходили і відразу після війни 1941-1945 рр. Але вже протягом кількох років в "маленькій Швейцарії" від трамваїв залишилися тільки спогади. Повністю свою роботу вони зупинили в липні 2014 року. Єдина спроба запустити їх була ще при першому "главі ЛНР" Плотницькому. Але і кілька "пробних" трамваїв місто "не потягнуло": було оголошено, що електрики не вистачає навіть на роботу ліфтів і при таких "розкладах" трамваї - недозволена розкіш.
Мало-помалу, непомітно почали зрізати дроти, розбиратися рейки в деяких частинах міста. Зник рухомий склад. Луганський трамвай став всього лише сумною частиною історії міста. Тотально були скорочені тролейбуси (їх залишилося всього кілька штук), зникли закуплені містом в 2012-2013 рр автобуси. Зараз місто заполонили старі маршрутки, що майже розвалюються.
Медицина
"При Плотницькому такої фігні не було", - кажуть "бувалі, які пережили правління декількох" народних губернаторів ", наступних за ними" глав "і вже заплуталися в нескінченній низці "міністрів".
Це може звучати досить дивно, але дійсно, в період з осені 2014 і по осінь 2017 ситуація в медицині була куди краще, ніж зараз, коли Луганськ міцно став на "мирні рейки". Медики роз'їхалися хто куди: Росія, Україна, ЄС. Оперують і лікують вчорашні випускники або ж доктора ще тієї, радянської закалки і з такими ж поглядами на лікування.
У підсумку, щоб буквально вижити, луганчани отримують російське громадянство, щоб мати можливість, хоча б просто лікуватися. З'їздити безпроблемно в "місто - мільйонник" Ростов з Луганська на медобстеження обійдеться в суму близько 300 гривень з людини і 5-6 годин.
При наявності російського паспорта і страховки багато процедур будуть проходити безкоштовно. Дістатися ж до аналогічного Харкова з Луганська за ці гроші і час - непосильне завдання.
Особливо це актуально у вік нових вірусів: робити щеплення "Супутником" люди їдуть в Ростовську область, оскільки вакцинуватися в "ЛНР" - важковирішуване завдання. Як і пройти тест на ковід, яких просто немає.
Все вищевикладене додає мало оптимізму розсудливим жителям міста, які, незважаючи не нескінченні пісні-танці, салюти та інші "радощі життя" задаються питанням: "А куди, власне прийшли?" і "Як пережити ще рік?", коли якість життя стає порівняно тільки з тими самими "лихими 90-ими", але аж ніяк не з обіцяною "маленькою Швейцарією".
Читайте також: Лікарі без досвіду і ліки втридорога: на що перетворилася медицина в окупованому Луганську