Київ має кілька місяців, щоб конвертувати нові заяви Вашингтона у конкретну зброю та технології. Про це пише Петро Олещук, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», доктор політичних наук у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Останнім часом радикально змінилася офіційна риторика Сполучених Штатів та адміністрації Трампа. Причому змінилася вона на різних рівнях. Спочатку це були лише поодинокі публікації західних ЗМІ про те, що нібито на саміті Великої сімки союзникам вдалося переконати Трампа, що ситуація на фронті нині складається більш позитивно для України, ніж для Росії. Далі пролунали вже офіційні заяви з боку представника Сполучених Штатів в ООН про те, що Росія має негайно погодитися на припинення вогню, інакше для неї все буде гірше. І загалом час грає не на боці Росії.
Після цього вже самого Трампа журналісти почали прямо запитувати в Білому домі, як він вважає, хто перемагає. І він сказав, що, на його думку, Зеленський достатньо непогано порається з викликами, а загалом ситуація для України розвивається досить позитивно. Зрештою, Марко Рубіо дезавуював усі російські фантазії про «дух Анкориджу» та інші нібито наявні домовленості між Трампом і Путіним, досягнуті на Алясці щодо форматів завершення війни. Рубіо заявив, що жодних домовленостей там не було. Були лише розмови, але вони ні до чого не призвели, бо інакше війна вже завершилася б.
Здається, в руках України з’явились карти
Отже, риторика справді змінилася достатньо радикально і серйозно. Тепер варто зрозуміти, що за цим стоїть і які це матиме наслідки для України. Адже нас найбільше цікавить не риторика, а конкретні кроки, конкретні дії і те, чи варто на них чекати.
Що стоїть за цією новою тенденцією? На перший погляд відповідь очевидна. Ситуація почала змінюватися не на користь Росії. І головне навіть не на фронті, а в тилу. Україна завдяки своїм далекобійним ударам змогла достатньо ефективно вразити російську нафтопереробну і нафтотранспортну промисловість. Це вже позначилося на кризі у російських регіонах, де виникли очевидні й серйозні проблеми із забезпеченням громадян паливом.
«Країна-бензоколонка», як свого часу називав Росію американський політик Дж. Маккейн, перетворилася на бензоколонку без бензину. І це факт, який важко відкидати як росіянам, так і американцям.
Абсолютно очевидно, що Путін не контролює ситуацію. Він може скільки завгодно розповідати про великі наступи, захоплення і тому подібне. Але якщо ти не контролюєш власний повітряний простір і не можеш забезпечити нормальне функціонування стратегічних для себе галузей економіки, це явно не виглядає як перемога. Це очевидний факт, який неможливо відкидати.
Саме це є серйозним і вагомим аргументом, який можна пред’явити американцям. Він спростовує всю попередню логіку і всі попередні заяви через дуже простий факт, що Путін не перемагає.
Від початку своєї каденції адміністрація Трампа у питанні російсько-української війни виходила з того, що Росія перемагає або рано чи пізно переможе. Тому, мовляв, треба завершити війну шляхом домовленостей. Відповідно, якщо росіяни висувають якісь вимоги, треба їх задовольнити, бо інакше вони все одно заберуть це силою. Зараз ці аргументи не працюють. Вони недієздатні.
Водночас, Сполучені Штати за будь-якої адміністрації мали виразні інтереси щодо Росії. Вони стосувалися того, що Росія має зберегтися, там повинна бути стабільність, не можна допустити розповзання російського ядерного арсеналу, а також занепаду російської нафтової промисловості. Власне, цим тривалий час керувалася адміністрація Байдена, обмежуючи українські можливості у нанесенні далекобійних ударів по Росії і, по суті, зв’язуючи Україні руки всіма можливими засобами. Адміністрація Трампа діяла більш прямолінійно. Вона просто хотіла домовитися з Росією про певні формати співпраці, щоб відірвати Росію від Китаю і, зрештою, знайти собі союзника замість ворога.
Війна проти Ірану змусила США переосмислити свою стратегію
Однак останнім часом адміністрація Трампа нарешті отримала шанс суттєво переглянути і переоцінити все те, що вона робила. Війна проти Ірану, схоже, завершилася для Сполучених Штатів не перемогою. Якщо ти завершуєш війну в гіршій позиції, ніж починав, то ти зазнав поразки.
Інша річ, що Сполучені Штати, звичайно, могли б цю війну продовжувати. Вони могли б сильніше тиснути на Іран, завдавати регулярних ракетних ударів, і це призводило б до серйозних руйнувань, тому Сполучені Штати не зазнали військового розгрому. Ні. Вони просто визнали продовження війни шкідливим і безперспективним, а тому прийняли низку іранських вимог.
І це суттєво вплинуло на свідомість як самого Трампа, так і його оточення. Вони зрозуміли, що в сучасному світі все не так просто. Відносно менша держава, якщо має відповідні ресурси і, головне, налаштована на боротьбу, може достатньо ефективно чинити спротив значно більшій державі.
Прогрес у питанні російсько-української війни може зміцнити позиції Трампа
Крім того, є ще один момент. Фактична поразка у війні проти Ірану створює для Трампа і його адміністрації багато політичних проблем. Одна з найбільш очевидних — це те, що з такою поразкою йти на вибори до Конгресу не надто вигідно.
Якась суттєва перемога у російсько-українській війні могла б стати для Трампа серйозною передвиборчою темою. Тому складається враження, що зараз в адміністрації Трампа визріває ідея використати тему російсько-української війни в передвиборчий період, але вже трохи в іншому ключі. Не просто «Трамп завершив чергову війну», бо це вже нікому абсолютно не цікаво, а «Трамп здобув якусь перемогу для Америки».
Водночас не треба висувати завищених очікувань. Трамп і США мають власні інтереси. Але вони бачать реальну можливість серйозно натиснути на Росію і примусити її розмовляти зі Сполученими Штатами в абсолютно іншій тональності.
Російсько-українську війну можна розглядати як достатньо серйозну і перспективну «інвестицію» для Сполучених Штатів. Вона дозволила б, з одного боку, стримати серйозного ворога США, а з іншого — продемонструвати силу Сполучених Штатів і повернути їхній авторитет у міжнародних відносинах.
Але при цьому Сполучені Штати все одно не поспішають вкладатися у війну. Поки що є лише заяви і бажання приєднатися до українських успіхів. Наприклад, з’являються публікації у ЗМІ про те, що для атаки українських дронів на Москву Україна використовувала розвідувальні дані Сполучених Штатів.
Тому до всіх цих заяв треба ставитися спокійно і тиснути на Сполучені Штати в контексті конвертації їхнього бажання долучитися до українських успіхів у конкретні кроки.
Що потрібно Україні від Сполучених Штатів? Найочевидніше — це зброя. Але не будь-яка зброя, а конкретна, якої в України немає. Причому бажано не просто якась кількість ракет, а технології, ліцензії і можливість виробництва. Це те, що зараз активно просуває український президент. Зокрема, мова про ліцензії на виробництво ракет для систем Patriot.
Зрозуміло, що ракети Tomahawk також не завадили б, особливо якби Україна змогла їх виробляти. Це суттєво посилило б українські позиції і стало б конкретним аргументом для подальшого тиску на росіян.
Якщо Україна матиме достатню кількість ракет для систем Patriot і достатню кількість самих систем Patriot, це виб’є фактично останній аргумент росіян у цій війні.
Україна зобов’язана скористатись ситуацією
Зрозуміло, що з адміністрацією Трампа буде непросто. Тому Україна має задіяти всі можливості лобіювання і підтримки в Конгресі. Там є достатньо багато позитивно налаштованих до України конгресменів, у тому числі республіканців. І зараз для них відкриваються нові можливості.
На місці всіх друзів України варто було б лобіювати наново тему ленд-лізу в американському Конгресі. По-перше, це абсолютно не суперечить ідеології Трампа (нічого не віддавати за межі Сполучених Штатів просто так, нікому нічого не дарувати). Тут же мова про те, щоб не дарувати, а кредитувати, інвестувати, створювати можливість заробити. Це те, що можна продати республіканцям і Трампу.
При цьому не треба очікувати від них занадто багато. Вони залишаються американцями і чекатимуть нагоди, щоб у потрібний момент знову кинутися перезавантажувати відносини з росіянами. Треба цей момент не втратити і не ставити себе в надмірну залежність від Сполучених Штатів.
Але кон’юнктурно зараз у України буде кілька місяців, упродовж яких можна буде принаймні теоретично просунути потрібний нам порядок денний в американській політиці. Це може накластися на вибори до Конгресу, і можна буде спробувати використати момент.