Український досвід показує, що тиха ерозія домовленостей є небезпечнішою за їхній прямий розрив. Про це пише Ігор Петренко, засновник аналітичного центру «Об’єднана Україна», доктор політичних наук, у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
24 вересня Сі Цзіньпін приїде до Білого дому – за чотири місяці після того, як Дональд Трамп уперше за девʼять років побував у Пекіні. Між цими двома візитами у Вашингтоні визріла ідея, яку ще рік тому назвали б капітулянтською: домовитися з Китаєм про паузу навколо Тайваню, не торкаючись питання про статус острова. Foreign Affairs присвятив їй окрему серію текстів, автори яких сперечаються про умови, але сходяться в головному – заморожене протистояння краще за війну. Європа вже підписувала такий документ. Він називався Мінськ-2, і його підсумок вимірюється не роками, а однією датою.
Дискурс змістився: від стримування до домовленості
Ще два роки тому американська дискусія про Тайвань оберталася навколо одного питання: як зробити вторгнення неможливим. Сьогодні вона обертається навколо іншого: як домовитися про те, щоб його не сталося. Foreign Affairs відкрив цю тему прямо – текстом про «тайванське перемирʼя». Річард Гаас у червні пояснив, чому Китай може виграти Тайвань, не воюючи. А Аманда Сяо і Бонні Глейзер у липні описали логіку Пекіна в матеріалі з промовистою назвою – «Чому Китай чекає»: вважаючи себе стороною, що посилюється, Пекін не поспішає брати Тайвань силою.
Політичний рівень підтягнувся швидше за експертний. Напередодні травневого візиту до Пекіна Трамп сказав, що обговорить із Сі постачання зброї Тайваню: «Президент Сі хотів би, щоб ми цього не робили, і я матиму цю розмову». Там же прозвучало й головне: «Я не думаю, що це станеться. Думаю, у нас усе буде добре». Сам саміт 13–15 травня завершився формулою «конструктивних відносин стратегічної стабільності», у якій Тайвань фігурував як питання, що потребує обережного поводження, а не як предмет зобовʼязань.
Так і виглядає народження переговорної рамки: спершу зʼявляється слово, потім під нього добудовують зміст.
Формула, яку вже підписували
Мінська угода від 12 лютого 2015 року складалася рівно з тих елементів, які зараз обговорюють щодо протоки. Негайне припинення вогню. Відведення важкого озброєння на узгоджену відстань. Міжнародне спостереження за дотриманням. І – ключове – питання про статус території відкладається на потім, до «особливого порядку місцевого самоврядування», про який сторони домовлятимуться пізніше.
Ідея була не безглузда. Вона мала зупинити те, що вже горіло, і виграти час для політичного врегулювання. Проблема в тому, що політичне врегулювання так і не настало, а пауза настала – і тривала сім років.
За шість років війни на Донбасі сторони оголошували понад двадцять перемирʼїв. Найамбітніше з них – «всеосяжне, стале і безстрокове» – набуло чинності 27 липня 2020 року. За перші дні ОБСЄ зафіксувала 111 порушень режиму тиші, з них 21 вибух. Усі – у Донецькій області. Місія не вказала, хто саме стріляв, бо не мала ані мандата, ані інструментів для такого висновку.
Це і є той сценарій, який варто тримати перед очима, читаючи про «тайванську формулу»: не зрада домовленості через рік, а її тиха ерозія з першого тижня.
Чекати – це теж стратегія
Аргумент Сяо і Глейзер про китайське терпіння зазвичай читають заспокійливо: якщо Пекін не поспішає, значить, часу ще багато. Український досвід читає його протилежно. Сторона, яка вважає, що співвідношення сил змінюється на її користь, зацікавлена в паузі більше за слабшу – бо пауза конвертує час у спроможність без політичної ціни війни.
Що саме Росія побудувала під прикриттям Мінська, Україна виклала на засіданні Форуму ОБСЄ з питань безпекового співробітництва в липні 2020 року. За даними Генштабу, два армійські корпуси на окупованій території налічували близько 35 тисяч військових, 481 танк, 914 бойових броньованих машин, 720 артилерійських систем і 202 реактивні системи залпового вогню. На командних і штабних посадах перебували близько 650 російських військовослужбовців, ще до 2100 працювали радниками, інструкторами та технічним персоналом. Українська сторона тоді сформулювала це так: створене угруповання перевищує збройні сили деяких європейських країн.
Усе це виросло всередині режиму припинення вогню, під міжнародним спостереженням і без жодного формального розриву угоди. Пауза не була порушенням Мінська. Пауза була способом його виконувати.
Питання не в тому, чи стрілятимуть, а в тому, хто рахує постріли
Головна вада мінської конструкції була не в тексті, а в механізмі контролю. Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ працювала в Україні з 21 березня 2014-го до 31 березня 2022 року і була беззбройною цивільною місією – спостерігала й доповідала, але не мала повноважень ані зупиняти порушення, ані встановлювати винних із юридичними наслідками.
Масштаб того, що вона зафіксувала, важко перебільшити. За підрахунками Global Public Policy Institute, лише за 2016–2021 роки місія задокументувала понад півтора мільйона порушень режиму припинення вогню. Дрони місії глушили засобами радіоелектронної боротьби, стаціонарні камери виводили з ладу – а саме камери в останні роки давали до третини всіх зафіксованих порушень. Росія фактично контролювала 400-кілометрову ділянку власного кордону з Україною, куди спостерігачів не пускали взагалі.
Висновок авторів дослідження звучить як застереження, адресоване вже не Європі: моніторинг перемирʼя працює лише тоді, коли за недотриманням ідуть відчутні наслідки в економічній або воєнній площині. Кількість зафіксованих порушень не має значення, якщо з неї нічого не випливає.
У протоці нема кому верифікувати
Тут тайванський випадок гірший за український, а не кращий. В Європі 2014 року існувала готова організація з мандатом, персоналом і згодою всіх 57 держав-учасниць – і навіть вона виявилася безсилою. В Азії аналога ОБСЄ немає взагалі. Тайвань не є членом ООН, тобто не може бути повноцінною стороною міжнародної моніторингової угоди. Важко уявити й конфігурацію, за якої Пекін допустив би іноземних спостерігачів на узбережжя Фуцзяні, де розгорнуті ракетні бригади.
Але складніша проблема – не хто спостерігає, а що саме підлягає спостереженню. Показовий епізод дає дослідження The Diplomat: під час травневого саміту середня кількість вильотів китайської авіації навколо Тайваню впала до трьох на добу, а 14 і 15 травня не зафіксували жодного – при середньому показнику 7,5 вильоту за перше півріччя. Через два дні після завершення переговорів, 19 травня, НВАК провела патрулювання бойової готовності: Міноборони Тайваню нарахувало 24 літаки.
Крива активності в протоці – не індикатор намірів. Це регульований сигнал, який Пекін вмикає й вимикає під календар переговорів. Система верифікації, побудована на підрахунку вильотів, вимірюватиме не рівень загрози, а рівень зацікавленості китайської сторони в конкретній зустрічі.
Сіра зона не має підпису
Ще гірше з тим, що взагалі не потрапляє в категорію «пострілу». У червні Тайвань зафіксував 55 появ суден китайської берегової охорони проти 30 у травні; уперше зʼявилися патрулі на схід від острова – там, де Пекін раніше не заявляв про юрисдикцію. У переліку інцидентів першого півріччя – 33 години перебування судна берегової охорони в заборонених водах Пратасу 24 травня, перший захід китайських суден у води Іту-Аба 11 червня, скасовані дозволи на проліт літака президента Лай Ціндє від трьох африканських держав.
Окрема категорія – підводні кабелі. Тайвань залежить від 24 кабелів, з яких 14 міжнародні; пошкодження двох ліній біля Мацзу у 2023 році залишило острови без інтернету на тижні, а ремонт займає від шести до восьми тижнів. Інциденти з суднами Shunxin 39 у січні та Hong Tai 58 у лютому 2025 року показали механіку: судно з китайським екіпажем, зареєстроване під третім прапором, волочить якір над кабелем – і жодна моніторингова місія світу не кваліфікує це як порушення режиму припинення вогню.
Мінськ провалився там, де порушення були очевидними й порахованими. Тайванське перемирʼя довелося б будувати проти дій, які принципово не піддаються фіксації.
Ціна паузи рахується не в роках, а в спроможностях
Наприкінці грудня 2025-го Вашингтон схвалив пакет озброєнь для Тайваню на 11,1 млрд доларів – найбільший в історії: 82 HIMARS, 420 ракет ATACMS, 60 самохідних артилерійських систем, дрони, Javelin і TOW. Через одинадцять днів НВАК провела навчання Justice Mission 2025: 89 вильотів авіації й дронів, з них 67 у зоні розпізнавання ППО Тайваню, 14 кораблів ВМС, 14 суден берегової охорони і амфібійна група з чотирьох кораблів у західній частині Тихого океану. Відпрацьовували блокаду.
Саме блокада, а не десант, є найдешевшим способом виграти без бою – і саме її наслідки порахував CSIS у штабній грі «Lights Out?». Без надходження постачань Тайвань вичерпує запаси вугілля на девʼятому тижні, після чого генерація електроенергії падає до 20 % – рівня, якого вистачає лише на аварійні служби. На двадцять шостому тижні, з вичерпанням нафтових резервів, показник знижується до 16 %. Жодного вторгнення для цього не потрібно.
Перемирʼя, яке не змінює цих цифр, не зменшує ймовірності війни. Воно лише переносить її на момент, коли співвідношення виглядатиме ще виразніше.
Що сім років дали Україні
І все ж український висновок із Мінська не зводиться до того, що паузи не працюють. Він точніший: пауза є виправданою рівно настільки, наскільки її використовують.
У 2014 році зі 130 тисяч військових на папері боєздатними були близько шести тисяч. Із восьмисот танків до бою годилися близько дванадцяти, бойової авіації – 15 %. Оборонний бюджет, що у 2008-му впав до 0,79 % ВВП, до 2018 року перевищив 6 %. Чисельність зросла до 250 тисяч. Американські радники за вісім років підготували близько 26 тисяч українських офіцерів, інструктори НАТО на Яворівському полігоні – приблизно десять тисяч військових щороку.
Армія, яка витримала удар 24 лютого 2022 року, була побудована саме в ці сім років. Мінськ дав Росії два армійські корпуси – і водночас дав Україні час, за який вона перестала бути країною з дванадцятьма справними танками. Різниця між двома цими результатами полягала не в тексті угоди, а в тому, що кожна зі сторін робила між її підписанням і її кінцем.
Що це означає для 24 вересня
Коли Сі Цзіньпін зайде до Білого дому, головним питанням буде не те, чи прозвучить слово «перемирʼя». Головним буде те, яку функцію воно виконує в американській стратегії.
Пауза, яка дає час добудувати оборону Тайваню, розосередити американську присутність у регіоні, наростити запаси боєприпасів і закрити вразливості в енергетиці острова, – це інструмент стримування. Пауза, яка приходить замість цих рішень і подається як їхня альтернатива, – це не відкладена війна, а війна, призначена на зручніший для нападника час.
Мінськ не провалився в лютому 2022 року. Він провалився щодня протягом семи років – у кожному з півтора мільйона зафіксованих і нікому не потрібних порушень. Європа заплатила за цей урок повномасштабною війною. Було б розумно, якби в протоці його вивчили без другої оплати.
