Провокації на кордонах країн НАТО є свідомою тактикою Росії, спрямованою на демонстрацію слабкості Заходу та розкол серед союзників України. Про це пише Петро Олещук, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», доктор політичних наук у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Під час чергового масштабного ракетного обстрілу території України росіяни цього разу особливо активно атакували захід країни. Були влучання в житлові будинки у Львові. Звичайний російський тероризм, який уже давно став частиною цієї війни.
Чому Польща не збила військову ціль
Але цього разу сталося дещо нове. 30 липня Reuters повідомив, що під час великого російського удару по Україні крилата ракета Х-101 увійшла в польський повітряний простір і впала поблизу села Tarnawa-Kolonia в Люблінському воєводстві. Вона залишила приблизно десятиметрову вирву. Польща підняла авіацію, а Дональд Туск заявив, що винищувачі були готові знищити ракету, якби вона продовжила політ. Наступного дня Варшава офіційно підтвердила російське походження ракети й викликала російського посла.
Історія насправді дуже цікава, особливо в контексті польської реакції. Точніше, її фактичної відсутності. З польського боку пролунали лише стандартні заяви. Зокрема, польський міністр повідомив, що сили протиповітряної оборони пережили одну з найважчих ночей за весь період повномасштабної російсько-української війни.
Навіщо Кремлю перевіряти НАТО на міцність
Але залишається цілком логічне питання. Чому поляки не збили російську ракету? CNN звернули увагу на особливо важливу деталь. Ракета не просто на кілька кілометрів перетнула кордон, а пройшла понад 90 км углиб Польщі, перш ніж упасти. При цьому Дональд Туск намагався не допустити автоматичної ескалації й заявив, що доказів навмисної атаки саме на Польщу немає.
Досить цікава заява. І виглядає вона максимально дивно, тому що виникає просте питання: а звідки Туск це знає? Звідки польський прем’єр знає, що росіяни не цілилися в Польщу? Особливо зважаючи на те, що ракета не впала одразу після перетину кордону. Вона досить довго летіла територією Польщі. Якби вона вибухнула безпосередньо біля кордону, ще можна було б придумувати якісь пояснення. Але тут ракета спокійно пролетіла польською територією на значну відстань.
Фактично таким чином польська влада сигналізує, що не хоче застосування механізмів колективної безпеки НАТО через цей конкретний інцидент. Логіка приблизно така. Так, у нас вибухнула російська ракета, але нічого страшного, усе нормально, це просто форс-мажор. Не треба ніяких спільних рішень НАТО, не треба ескалації, не треба запускати складні союзницькі процедури.
І тут виникає наступне питання. Чому Польща не хоче хоча б консультацій у межах НАТО, не кажучи вже про дискусію щодо четвертої чи п’ятої статті? Можливо, польська влада не хоче використовувати механізми НАТО через об’єктивно відносно малий інцидент, щоб не отримати негативну відповідь і зберегти можливість у майбутньому звернутися по реальну допомогу, якщо виникне вже масштабна небезпека.
Простіше кажучи, і в Польщі, і в інших східноєвропейських країнах, м’яко кажучи, не дуже впевнені, що Альянс справді спрацює так, як належить, коли виникне серйозний виклик. Наприклад, гібридне вторгнення, масштабний ракетний або дроновий обстріл, проникнення військових підрозділів чи інша форма прямої російської агресії. Поляки просто не поспішають руйнувати власні сподівання на безпекову парасольку НАТО.
Але чи допоможе це Польщі? Ракети в Польщі, дрони в Румунії – це не випадковість. Це зондування найбільш перспективного напрямку для гібридних провокацій проти країн НАТО та Європейського Союзу. Саме цим Росія зараз і займається. Власне, про це зараз активно пишуть усі світові видання.
Цікавий матеріал з’явився 7 серпня у The Wall Street Journal. За даними видання, американська розвідка вважає, що Путін може спробувати здійснити обмежену атаку проти країни НАТО саме для перевірки рішучості Альянсу. Розглядаються різні сценарії. Наприклад, кібератаки, гібридні операції та невеликі сухопутні вторгнення. Особливо небезпечними є операції, які залишатимуться нижче очевидного порогу для застосування статті 5.
Саме Польща зараз виглядає для Росії одним із найбільш перспективних напрямків провокативних дій. На польському прикладі Кремлю надзвичайно вигідно спробувати продемонструвати слабкість НАТО та всієї системи колективної безпеки в Європі.
Навіщо це росіянам? Ситуація з війною проти України для Росії виглядає далеко не так переконливо, як її намагається показати російська пропаганда. Палаючі склади, нафтопереробні заводи, проблеми з пальним, величезні черги на заправках – усе це складно продавати населенню як ознаки великої перемоги. Тому російська пропаганда змушена запускати нову платівку. Мовляв, це вже не Україна атакує Росію, це агресивний блок НАТО веде проти неї війну і намагається її знищити.
Пропагандистський конструкт переслідує одразу кілька цілей
По-перше, треба пояснити росіянам, як вийшло, що після кількох років «демілітаризації» Україна не лише не перестала воювати, а навпаки – дедалі ефективніше уражає цілі на території Росії.
По-друге, треба обґрунтовувати необхідність нових кроків усередині самої Росії. Зокрема, розширення мобілізації, посилення репресій, нових економічних обмежень та інших неприємних для населення рішень.
Але тут виникає інше питання. Якщо російська пропаганда вже стверджує, що Росія фактично воює з НАТО, то рано чи пізно навіть у найбільш радикальної частини російського суспільства з’явиться питання. Якщо головний ворог – це НАТО, то чому Росія продовжує скидати КАБи та запускати ракети переважно по українських містах? Де тоді всі «Сармати», «зброя відплати» та інші елементи російської пропагандистської міфології?
У Кремлі цю проблему чудово розуміють. Тому організація якоїсь гібридної провокації проти країни НАТО може вирішувати одразу кілька завдань.
Перше, показати слабкість Альянсу і запустити процес його внутрішньої дезінтеграції. Якщо НАТО не продемонструє ефективної відповіді навіть на очевидний російський виклик, це стане великою геополітичною перемогою Путіна. Однією з реальних стратегічних цілей російської політики давно є послаблення, а в ідеалі – руйнування НАТО. І якщо Росія зможе продемонструвати, що Альянс не здатен захистити власних членів, це можна буде подавати всередині Росії як величезну перемогу.
Друге, повернути росіянам віру у «фарт», силу та спроможність їхнього вождя. Російська політична система в цьому сенсі досить сильно нагадує логіку бандитського угруповання. Ватажкові можуть пробачити майже все, поки він успішний, поки він демонструє силу і дозволяє грабувати інших, розподіляючи частину награбованого всередині системи. Ця демонстративна успішність принципово важлива. Але як її демонструвати, коли всередині країни накопичуються досить серйозні проблеми? І тут можна заявити, що ми не побоялися цілого НАТО, ми кинули йому виклик, і воно нічого не зробило.
Третя, допоміжна, але надзвичайно важлива мета – це зменшення підтримки України. Якщо внаслідок російських провокацій усередині європейських держав починається політична криза, суперечки, взаємні звинувачення й страх перед «ескалацією», допомога Україні закономірно стає одним із перших об’єктів для скорочення.
Чому саме Польща — ідеальна мішень
Чому в цій ситуації особливо цікава Польща? Тому що Польща є майже ідеальним об’єктом для такої провокації. Країни Балтії значно більш згуртовані у своєму ставленні до російської загрози і значно серйозніше готуються до можливих викликів. Польща зараз нічого подібного не демонструє.
У країні існують серйозні внутрішньополітичні проблеми, які додатково посилюються конфліктом між президентом і прем’єр-міністром. Для Росії це майже ідеальна ситуація. Можна створити кризу, після якої різні гілки польської влади почнуть перекидати відповідальність одна на одну, сперечатися про те, хто винен і що робити, замість швидкого ухвалення спільних рішень.
На цьому тлі продовжується і конфлікт між Польщею та Україною, що теж відкриває прекрасні можливості для російських гібридних дій. Будь-яку російську провокацію можна спробувати вписати в контекст українсько-польського протистояння.
Наприклад, у Польщу залітає десять ракет. Одразу запускається версія, що це українці їх не збили, бо не захотіли. Або інша, що українці якимось чином вплинули на ці ракети, і вони полетіли в Польщу, тому що українці ненавидять поляків. У Польщі достатньо середовищ та агентів російського впливу, готових розганяти будь-які подібні теми.
І в результаті Польща замість реальної протидії російській загрозі почне з’ясовувати, хто винен. Туск, президент, українці, Зеленський. З точки зору російських провокацій це майже ідеальний момент.
Крім того, Польща – велика східноєвропейська держава з досить серйозною, принаймні на папері, армією. Якою вона є в реальності, ніхто поки що не знає. І, на щастя для поляків, перевіряти це ще не доводилося. Але якщо Росія зможе досягти хоча б якихось військово-політичних цілей у протистоянні з Польщею, це стане сигналом для всіх інших східноєвропейських держав.
Якщо навіть Польща не спроможна захиститися і не отримує переконливої підтримки союзників, то що робити меншим країнам? З російської точки зору відповідь очевидна. Треба бігти домовлятися з Путіним. При цьому Росія, найімовірніше, не починатиме одразу з масштабного ракетного обстрілу польської території. Набагато логічнішою для Кремля виглядає поступова ескалація – своєрідне «варіння жаби на повільному вогні».
Спочатку одна ракета. Потім дві. Потім десять. Можливі й інші сценарії, про які вже говорять у світових ЗМІ. Наприклад, російські військовослужбовці, які десь «заблукали». Причому це можуть бути навіть не російські військові. Це цілком можуть виявитися, наприклад, військовослужбовці КНДР, які «випадково» опинилися не там під час якихось навчань. Зараз з’являється інформація про підготовку нових північнокорейських військових контингентів для участі у війні проти України. А що завадить частині такого контингенту одного разу «помилитися напрямком» і опинитися десь на території Польщі?
Поява військовослужбовців КНДР на території країни НАТО – це агресія з боку Росії? Білорусі? Північної Кореї? А якщо це формально агресія КНДР, то як саме на неї відповідати і які механізми НАТО застосовувати? Поки європейські політики будуть обговорювати юридичні формулювання та проводити консультації, на місці можна буде створити вже зовсім іншу реальність. Саме на цьому і побудована логіка гібридної війни. Створити ситуацію, яка виглядає недостатньо масштабною для повноцінної війни, але водночас постійно руйнує межі допустимого.
І в цьому полягає головна небезпека розповзання російсько-української війни. Світовий конфлікт не обов’язково починається з моменту, коли хтось офіційно оголошує війну НАТО. Він може починатися поступово. З однієї ракети, одного дрону, одного «заблукалого» підрозділу, однієї диверсії, одного інциденту на кордоні. Кожного разу всі сторони говоритимуть, що нічого особливого не сталося. Кожного разу західні держави намагатимуться уникати «ескалації». І кожного разу Росія пересуватиме межу ще трохи далі.
Саме тому головною помилкою є спроба применшувати значення таких інцидентів. Якщо російська ракета перетнула кордон країни НАТО, її треба розглядати не як випадкову неприємність, яку варто якнайшвидше забути, а як частину системного тестування західної системи безпеки. Росія повинна отримувати чіткий сигнал, що кожне наступне підвищення рівня ескалації матиме конкретні наслідки.
Повітряні цілі, які вторгаються на територію держав НАТО, повинні знищуватися. Порушення кордонів мають отримувати однозначну політичну оцінку. Союзники повинні демонструвати готовність до спільної реакції не після масштабної атаки, а ще на етапі перших спроб перевірити їхню рішучість.
Бо якщо кожен попередній крок Росії залишається без відповіді, наступний майже неминуче буде масштабнішим. Тому нинішній інцидент треба сприймати не як завершену історію, а як початок значно небезпечнішого процесу. Якщо європейські країни й надалі відповідатимуть на російську ескалацію лише спробами пояснити, чому чергова ракета, дрон чи військовий «насправді не були спрямовані проти нас», Росія продовжуватиме перевіряти межі допустимого.
Єдиний спосіб не допустити такого сценарію – це зробити ескалацію невигідною для Росії ще на її початкових етапах.