Контроль за людьми важить не менше за експортні заборони. Про це пише Дмитро Левусь, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнародник у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
На початку серпня 2026 року Тайвань оголосив, що розслідує діяльність сімнадцяти китайських компаній, яких підозрюють у незаконному переманюванні фахівців із виробництва напівпровідників та інших високотехнологічних галузей. У межах операції слідчі обшукали шістдесят чотири локації й допитали понад сотню людей.
За версією слідства, китайські структури використовували посередників і приховані схеми працевлаштування. Це показує, що головна битва чипової війни точиться вже не за заводи, а за людей. Тобто в чиповій війні контроль за людьми стає таким самим інструментом державної політики, як експортні заборони чи класична контррозвідка, і саме тому цим займаються слідчі, а не кадровики.
Знання інженерів стало цінністю, за яку йде полювання
Масштаб операції значний. Бюро розслідувань міністерства юстиції повідомило, що з тринадцятого липня до четвертого серпня триста тридцять агентів провели обшуки в шістдесяти чотирьох місцях і допитали сто чотирнадцять осіб. Серед фігурантів кілька публічних китайських компаній, зокрема виробник обладнання для чипів ACM Research Shanghai та розробник мікросхем Goke.
За даними слідства, фірми маскувалися під тайванські або іноземні, відкривали офіси без дозволу й діяли через кадрові агенції, щоб приховати справжнього роботодавця. Одна з компаній, за повідомленнями, пропонувала потрійні зарплати, аби переманити цілі виробничі команди. Такі схеми дають змогу обходити тайванські обмеження на діяльність китайського бізнесу й водночас діставатися до носіїв найцінніших знань напряму, оминаючи будь-який офіційний контроль.
Для Тайваню ставки надзвичайно високі. Острів виробляє майже всі найсучасніші у світі чипи, зокрема для Nvidia та Apple, і саме ця першість найважче піддається копіюванню з боку Пекіна. Тому влада розглядає переманювання як загрозу безпеці, а не як звичайний трудовий спір. Спеціальну робочу групу для боротьби з таким рекрутингом створили ще наприкінці 2020 року, і відтоді вона опрацювала понад сотню справ.
Захист інженерів фактично прирівняли до захисту самих технологій. Для острова це питання виживання, адже саме монополія на найскладніше виробництво чипів робить його критично важливим для світу й слугує своєрідним захистом від воєнного тиску Пекіна.
Кілька тисяч фахівців важать більше за заводи й патенти
Причина такої уваги до людей проста. Відрізаний від найсучаснішого обладнання й чипів через експортні обмеження США, Пекін дедалі більше спирається на єдиний ресурс, який санкціями заблокувати найважче, а саме на самих людей, що вміють ці чипи створювати. Китай, по суті, намагається купити той талант, який не може виростити самостійно.
Практичні виробничі знання зосереджені не в патентах, а в кількох тисячах інженерів із реальним досвідом. Саме тому переманити ключову команду часто цінніше, ніж викрасти документацію. Обладнання й ліцензії можна з часом відтворити або обійти, а от досвід інженера, який роками доводив технологію до стабільного серійного випуску, скопіювати чи вкрасти майже неможливо.
Це не поодинокий випадок, а стала кампанія. Лише за останні роки Тайвань неодноразово проводив подібні рейди, а лічені такі розслідування відкриваються щороку. Та сама компанія Goke фігурувала й раніше, коли ще у 2024 році кількох людей засудили за створення нелегальних тайванських підрозділів для рекрутингу фахівців.
Пекінське полювання за інженерами лише посилилося на тлі курсу на власну технологічну самодостатність під тиском обмежень. Тобто йдеться про системну політику, а не про окремі порушення. Щороку Тайвань відкриває десятки таких проваджень, що перетворює протидію переманюванню на постійну, а не разову лінію оборони його високотехнологічного сектору й національної безпеки.
Людський капітал стає частиною національної безпеки
Головне, що людський капітал перетворюється на предмет національної безпеки. Тайвань тепер захищає доступ до досвідчених інженерів так само, як контролює вивезення чипів і технологій, а інструментами стають обшуки, допити й спеціальні слідчі групи, тобто апарат безпеки, а не трудове право. Водночас варто бути обережним, адже розслідування триває, звинувачень поки не висунуто, а факт викрадення комерційних таємниць цими сімнадцятьма компаніями не доведено.
Проблема тут не стільки в конкретних паперах, скільки в самих знаннях, які носять із собою люди. І саме ці знання держава намагається втримати. Показово, що держава застосовує тут інструменти безпеки навіть там, де формально йдеться лише про працевлаштування, бо реальну цінність становлять не папери, а знання в головах людей.
Стратегічний висновок очевидний. Технологічне домінування залежить не лише від заводів і патентів, а від кількох тисяч інженерів, які володіють практичними виробничими знаннями, тому контроль за людським капіталом стає частиною національної безпеки поряд з експортними обмеженнями та контррозвідкою.
Хто утримує людей, той утримує й перевагу, а отже, чипова війна за своєю суттю є війною за інженерів. І з розгортанням гонки штучного інтелекту вона тільки загострюватиметься. Заводи можна побудувати за гроші, а досвід збирається роками. А хто зуміє втримати й виростити цих людей, той і визначатиме, кому належатиме технологічна перевага в наступному циклі розвитку штучного інтелекту.