"Українські пілоти-винищувачі опановують американські F-16!" Така інформація час від часу з'являється у ЗМІ ось вже протягом останніх двох місяців. Щоправда, далі ніж це твердження, інформація не розкривається. Є нібито лише факт. А про те, скільки пілотів, де навчаються, якої модифікації ті літаки (так, вона там не одна, а як мінімум три), коли вони стануть на захист – нічого цього не повідомляється достеменно. І це насправді – добра новина!
Читайте також: Право переможця: Україна повинна використати ленд-ліз для відродження авіації
Зрештою, навіщо ворогові знати: навчаються українські пілоти, чи не навчаються, скільки їх, хто вони, де… Нехай ворог просто знає про це і боїться. Але наразі мова дещо про інше.
У суспільстві сьогодні дуже зріс попит на новини подібного характеру, тобто про те, що українські вояки опановують новітню західну військову техніку та озброєння, щоб нищити ворога. Звісно, так воно і є. Але з авіацією дещо складніше, ніж з іншим озброєнням. І зараз я поясню чому.
Почати хочу з тих далеких часів, коли ще існувала така собі імперія під назвою СРСР. Ця імперія боролася із "загниваючим Заходом", намагаючись обійти у всьому, зокрема і у військових технологіях.
Стосовно "всього" – ми знаємо, що з цього вийшло. А от стосовно військових технологій… Тут треба виокремити саме авіацію. Адже на той момент у СРСР було як мінімум три КБ, що розробляли військові літаки. Це "Туполєв", "Сухий" та "Мікоян і Гуревич", тобто "Ту", "Су", та "МіГ" – відповідно. Не вдаватимемось в історію створення винищувачів, штурмовиків та бомбардувальників, але скажемо, що "начинка", тобто прилади та апаратура на цих літаках – також здебільшого була радянська. На момент створення вона цілком відповідала західним зразкам за багатьма характеристиками. Думаю, зрозуміло, що після розпаду СРСР модернізувати такі літаки було дуже складно, адже існуючі підприємства занепали, технології "вмерли", а встановити на радянських літаках системи західних зразків було майже неможливо.
Якщо порівняти це із сьогоденням, то умовно це те ж саме, що порівнювати модернізацію дротового телефону із сучасними смартфонами. Звісно, що користуватись смартфоном можна навчитися, але потрібен час. І навіть ті, хто вважає себе досвідченим користувачем, - не завжди знають всі опції "Андроїду". А коли беруть до рук "Айфони" – інколи навіть губляться. Але це смартфони. І від них глобально не залежить життя людей та те, як буде нищитись ворог.
Тому, повертаючись до авіації, скажу, що українським пілотам, навіть найдосвідченішим, потрібно чимало часу, аби опанувати "Фалькони" чи "Фантоми". І тут постає логічне питання: а чи потрібно це робити? Ну, тобто, чи є сенс у тому, щоб гаяти час, перевчаючись керувати іншим літаком, якщо можна отримати знайому модифікацію звичного "МіГ" чи "Су" і активно нищити ворога?
Читайте також: Авіація бойових довбнів: в РФ знову набрехали про новітні винищувачі "Су"
З огляду на те, що ЗСУ отримали системи ППО, які захищають небо від ворожих літаків, така можливість для українських пілотів з'явилася. Але тут випливає інше питання: українські радіоелектронні системи на землі "навчені" працювати саме з літаками радянських модифікацій. І для того, щоб використовувати закордонні, ці радіолокаційні (знову ж таки радянські) системи треба "переучувати", а заразом і людей, котрі на них працюють. А "переналаштувати" систему – це теж окремі люди та час.
А ще одне не менш важливе питання – інженерний склад з обслуговування закордонних літаків. Техніки, авіоніки, комп'ютерні фахівці… Це все – люди. А значить їх треба вчити. А значить – витрачати час та кошти, яких сьогодні бракує.
Хочу підкреслити: я не кажу, що американські чи французькі винищувачі не потрібні ЗСУ. Вони потрібні! Але рівно в тій пропорції, в якій буде підготовка фахових пілотів. І ось тут виникає головне питання. Адже підготовка справжнього пілота-винищувача – це не курси з водіння. Навіть курси – та й те тривають понад місяць. А для того, щоб пілот зміг не просто підняти та посадити літак, а ще й якісно виконувати бойові завдання, зберігши своє життя – ось це справжній рівень асів авіації, потрібно набагато більше часу!
Тому, зрештою, висловлю переконання, задля якого й була розпочата ця розмова. А саме – про потребу в навчанні фахових пілотів, які б керували найновішими літаками.
Скажу одразу, що база для цього в Україні є. І вона не слабка. Більше того, після нашої перемоги українські бойові пілоти зможуть стати чудовими викладачами, котрі навчатимуть молоде покоління саме практичним навичкам повітряного бою. Адже сучасний повітряний бій – це не те, що ми знаємо чи бачили із фільмів про Другу світову. Сучасний повітряний бій починається тоді, коли радар літака фіксує ворожий літак на відстані у десятки кілометрів. І справа пілота – задіяти всі свої знання, вміння, навички, хитрість, аби обдурити ворога та заманити у пастку, з якої ворогові вже не вибратись.
Але все це – вже фінальний етап навчання. А до цього – дні, тижні, місяці та роки теорії, формул, законів аеродинаміки, "польоти" на симуляторах та надскладні іспити - перш ніж сісти в кабіну справжнього літака навіть під керівництвом інструктора. Саме тому всі українські аси – це офіцери вищої командної ланки. Це роки вправ та тренувань.
Тому після нашої перемоги в Україні має бути створена потужна фахова військова навчальна платформа, не просто коледжі – а інститути, які б навчали військових пілотів. І повірте, запит на таку освіту буде не лише в Україні, а й поза її межами. Адже військова слава "Привида Києва" розійшлася далеко за межі України. Так само, як війська США, Британії та інших країн вже сьогодні вивчають техніку та способи ведення війни, використовуючи у військових навчаннях сьогоднішній досвід ЗСУ, які нещадно та вдало нищать окупантів.
Звісно… Війна – це поганий привід для того, аби прославитись. Але з іншого боку це шанс не просто здобути перемогу над одвічним ворогом, а й стати першою країною, що буде прикладом для підготовки військових фахівців. І в першу чергу – в авіації. Адже отримувати перемоги у повітрі, коли ворог має значну перевагу, - це вартує дуже дорого! Це майже безцінно!
Тому переконаний, що після перемоги багато хто з іноземних партнерів виявить бажання долучитися до створення в Україні найкращих освітніх закладів для підготовки військових, а також цивільних, пілотів. І ми будемо готові до цього.
Читайте також: Повернути "Мрію", або Завдання міжнародної авіаспільноти після перемоги України
