Безпека України більше не може покладатися на абстрактні обіцянки. Зрештою, як повинні виглядати бажані гарантії безпеки? Будапештський меморандум, який гарантував відмову України від ядерного потенціалу в обмін на гарантії безпеки, що довго вважався основою архітектури безпеки України, виявився безсилим, коли під загрозою опинилося саме існування держави. Про це пише Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
В результаті увага України переключилася з символічних гарантій на реальні механізми стримування, які можна торкнутися, виміряти і порахувати.
Мова йде про форми безпекової підтримки, які зроблять будь-яку майбутню агресію практично неможливою. Країна, яка перебуває у стані війни з одним із найбільших арсеналів зброї у світі, не може дозволити собі покладатися лише на дипломатію або абстрактні зобов'язання.
Союзні війська чи миротворці: яка присутність є ефективною?
Одним із таких інструментів може бути розгортання іноземного військового контингенту на території України. Історичні приклади — від американських військ у Південній Кореї до батальйонів НАТО в Литві, Латвії та Естонії — показують, що присутність союзних армій є не лише стримуючим фактором, а й чітким сигналом потенційному агресору: напад на цю територію автоматично означає війну з державою, чий контингент перебуває на місці.
Для України це може бути у формі спільних навчань, сил швидкого реагування, спільних командних центрів або систем протиракетної оборони. Присутність військ партнерів створює не тільки військову перевагу, але й політичний тягар відповідальності. Основними кандидатами для такої співпраці є Велика Британія, Польща, Франція та скандинавські країни, які вже продемонстрували свою готовність брати участь у довгострокових проектах з безпеки.
Однак ця модель вимагає як військової, так і політичної готовності партнерів взяти на себе частину ризиків. Вона може бути формалізована через міжурядові угоди або шляхом включення таких положень до структури «Угоди про Україну». Важливо, що розгортання іноземних військ має бути постійним і інтегрованим у стратегічне бачення спільної безпеки на найближчі десятиліття.
Розвиток оборонних технологій — ключ до безпеки
Іншим не менш важливим компонентом справжніх гарантій безпеки є розвиток оборонної промисловості України. Як показує досвід Ізраїлю, Південної Кореї та Туреччини, жоден союзник, хай який близький, не може забезпечити довгострокову безпеку без потужного вітчизняного виробництва озброєння.
Створення спільних підприємств із західними компаніями (BAE Systems, Rheinmetall, Baykar), передача технологій та локалізація виробництва не повинні бути жестами доброї волі з боку партнерів, а системною політикою, стимульованою українським урядом. Законодавча база, спрощення логістики та безпека об'єктів — це важливі завдання, які необхідно вирішити вже сьогодні.
Українська оборонна промисловість повинна стати одним із центрів європейської військової промисловості. Іноземні інвестиції в цей сектор — це не просто бізнес, це насамперед довгострокова ставка на здатність України захищати себе. Якщо іноземний капітал надходить у виробництво боєприпасів, систем протиповітряної оборони, електроніки або дронів, це означає довіру до майбутнього України. Зі свого боку, Україна повинна гарантувати прозору регуляторну політику, доступ до інфраструктури, страхування ризиків та технічну підготовку.
Високотехнологічна армія: третій стовп стримування
Третім елементом ефективних гарантій є технічні параметри армії, які стримуватимуть майбутні загрози. Мова йде про створення нового покоління збройних сил. Для України армія майбутнього — це не мільйон солдатів зі стрілецькою зброєю, а десятки компактних високотехнологічних корпусів, здатних діяти автономно, в умовах багаторівневої координації, інтегрованої розвідки та переваги в повітрі.
Основна увага приділяється далекобійній артилерії, розгалуженій системі протиповітряної оборони, ударним дронам, бойовим дронам-камікадзе, розвідувальним платформам, системам протидії дронам, кіберзахисту та штучному інтелекту. Українські сили повинні бути цифровізовані до рівня, який дозволить їм знищити колону ворога ще до того, як вона перетне державний кордон. Таких можливостей можна досягти лише за допомогою довгострокової програми, що включає військову допомогу, підготовку персоналу, переозброєння та доктрину ведення війни.
Для України ключовими пріоритетами є забезпечення взаємосумісності з силами НАТО, перехід на стандарти логістики та командування і управління, а також розвиток стратегічних засобів стримування – від збору розвідувальної інформації до сучасного озброєння. Особливу увагу слід приділити розвитку мобільних ударних груп, які є гнучкими у використанні, мають власні системи постачання, логістики та повітряного прикриття. Такі сили не тільки утримують лінію фронту, а й задають темп, захоплюють ініціативу на полі бою та діють асиметрично.
Саме так має виглядати система реальних, а не номінальних гарантій безпеки для України – через симбіоз присутності союзників, технологічного розвитку оборонного сектору та якісної трансформації Збройних сил. Ці гарантії не надаються в обмін на ядерний арсенал. Вони будуються, впроваджуються та захищаються разом з тими, хто справді готовий інвестувати в безпечну Європу 21 століття. Відновлення та побудова такої системи є не лише відповіддю на виклик війни, а й стратегічним баченням ролі України як ключового щита та надійного партнера цивілізованого світу.
Безпека – це не питання милосердя. Це функція сили, компетентності та довіри. І Україна вже має всі передумови, щоб стати регіональним лідером у цій архітектурі безпеки нового покоління.
