Повномасштабна війна перетворила оборону на головний пріоритет держави та змінила структуру бюджету до безпрецедентних показників. За останні роки Україна наростила власне виробництво зброї – від стрілецьких систем і ПТРК до артилерії та ударних дронів. Та попри прогрес, ключові сегменти – танки, ППО, авіація, далекобійні ракети – залишаються зонами критичної залежності від союзників.
Саме тому питання самодостатності оборонного сектору перестало бути гіпотетичним: це ставка на майбутнє, яке визначить і темп війни, і стійкість держави у довгостроковій перспективі.
Еволюція та спроможність оборонного бюджету: від дефіциту до мобілізації
Після анексії Криму та початку війни на Донбасі у 2014 році, фінансування оборони різко зросло. Якщо у 2013 році на оборону витрачалося близько 1% ВВП, то вже у 2015 році цей показник перевищив 3%, а згодом було законодавчо закріплено вимогу виділяти не менше 5% ВВП на безпеку та оборону, але це не було втілено у реальність до 2022 року.
Проте, незважаючи на це зростання, фінансування залишалося хронічно дефіцитним. Основна маса коштів (80-90%) йшла на утримання особового складу (зарплати, забезпечення, соціальні гарантії) та ремонт успадкованої радянської техніки. Середньорічні інвестиції в озброєння та військову техніку становили лише 10-15% від загального оборонного бюджету. Це унеможливлювало реалізацію амбітних довгострокових проєктів (як-от масове виробництво танків «Оплот», одну партію яких виготовляли роками), обмежуючись лише точковим оновленням та виготовленням невеликих партій. Військова промисловість функціонувала в режимі "латання дір", а не системного розвитку.
Повномасштабна агресія докорінно змінила фінансову картину, перетворивши оборону на пріоритет №1. Видатки зросли з $10,5 млрд у 2021 році до понад $40 млрд у наступні роки. У 2024-2025 роках сектор безпеки та оборони планується фінансувати на рівні, що становить близько 31% прогнозного ВВП країни. Це один із найвищих показників військової мобілізації ВВП у сучасній історії.
Основна проблема – це залежність від допомоги. Наразі вона є, але не потрібно повністю на неї покладатися, бо ніщо у світі не вічне. Міжнародна підтримка допомагає нам у двох основних аспектах:
1.Фінансування цивільних видатків (пенсії, освіта, медицина) здійснюється переважно за рахунок міжнародної фінансової допомоги, що звільняє внутрішні кошти для військових потреб.
2. Закупівля дорогого високотехнологічного озброєння (ракети ППО, сучасні літаки, далекобійна артилерія), яке Україна не виробляє, повністю покривається за рахунок прямих постачань від партнерів.
Ця допомога має і свої мінуси, бо це дає інструменти впливу іншим державам, які, погрожуючи припинити постачання озброєння, нав’язують свої вимоги. Тому треба розуміти, що ми можемо виробляти самі, чим з часом себе забезпечувати, а що будемо змушені купувати.
Одним із ключових напрямів є озброєння піхотинця, бо скільки б не розвивалася техніка, все одно територію і захоплює, і утримує саме піхота.
Стрілецька зброя
Довгий час основою озброєння залишався радянський АК-74. Стратегічним проривом став перехід до власного виробництва зразків за стандартами НАТО.
Ліцензійне виробництво CZ BREN 2: Розгортання збірки штурмової гвинтівки CZ BREN 2 (українська версія – «Брен-2 Січ») під калібр 5,56×45 мм НАТО є ключовим кроком для озброєння піхотинців. Гвинтівка є мультикаліберною платформою, але її використання під стандартизований калібр НАТО спрощує логістику та постачання боєприпасів від західних партнерів, використовуючи стандартні STANAG-магазини.
Виробничий потенціал є досить високим. Заявлена потужність виробництва до 12 тисяч гвинтівок на місяць свідчить про реальну перспективу повного самозабезпечення армії у цьому класі зброї протягом кількох років. BREN 2 також демонструє високу точність, ергономіку та надійність.
Протитанкові ракетні комплекси (ПТРК)
Україна має повністю налагоджене власне виробництво високоточних ПТРК, що забезпечує незалежність у цьому класі озброєння. Власні розробки КБ «Луч» стали однією з візитівок українського ВПК та активно застосовуються поряд з іноземними Javelin та NLAW.
«Стугна-П» – важкий протитанковий комплекс другого покоління здатний уражати бронетехніку та укріплення на відстані до 5000 метрів вдень. Його унікальність – дистанційне керування з виносного пульта на відстані до 50 м, що є критичним елементом захисту оператора. Ракети забезпечують високе бронепробиття (до 1100 мм за динамічним захистом).
ПТРК Корсар – український протитанковий ракетний комплекс, ідеальний для піхотних підрозділів. Уражає цілі на дальності до 2500 м, демонструючи бронепробиття не менше 550 мм.
Міномети та Переносні ЗРК (ПЗРК)
Міномети є масовими та відносно простими у створенні, але критично важливі для піхотної підтримки. В Україні активно зростає виробництво мінометів та боєприпасів до них. Це дозволяє самостійно забезпечувати армію дешевим і необхідним вогневим засобом. Наразі це МП-120, які десятками ідуть на озброєння підрозділів. Попередня розробка МП Молот мала багато скарг на свою якість.
З ПЗРК ситуація залишається складною. Україна не виготовляє власні ПЗРК. Власні потужності обмежуються модернізацією радянських комплексів, зокрема «Ігла». Усі сучасні комплекси (американські Stinger, польські Piorun) постачаються виключно союзниками.
Важка техніка в армії важлива для підтримки наземних бойових дій, таких як просування військ, знищення ворожих укріплень та ураження живої сили противника. Вона надає перевагу в маневреності, вогневу підтримку та захист особового складу. Без неї неможлива ефективна робота будь-якої сучасної армії.
Артилерія та РСЗВ
З артилерією в України було багато проблем і лише тільки в останні роки ситуація почала покращуватися. Найуспішніший проєкт це САУ «Богдана». Це найважливіший проєкт у сфері ствольної артилерії. Власна САУ калібру 155 мм (стандарт НАТО) виробляється темпами до 40 одиниць на місяць, що є визначним досягненням. Хоча «Богдана» може поступатися французькому «Цезарю» у деяких технічних параметрах, її нижча собівартість, значний обсяг випуску та простота ремонту в польових умовах роблять її стратегічно цінною. Існує у колісній та причіпній версіях та постійно модифікується.
З виробництвом РСЗВ є певні проблеми. Перспективні власні розробки, як-от «Вільха», «Верба» та «Буревій», існують у дуже невеликій кількості. Інформація про їх масові постачання в підрозділи засекречена або відсутня. Це змушує армію майже повністю покладатися на західні системи (HIMARS, MLRS) для нанесення високоточних ударів по тилах.
Бронетранспортери (БТР), бронеавтомобілі (MRAP) та танки
Український приватний сектор досяг високого рівня локалізації у виробництві бронеавтомобілів (MRAP/APC), що забезпечує мобільність та захист особового складу.
Машини («ВАРТА», «КОЗАК», «НОВАТОР») використовують V-подібне днище та протимінні сидіння, сертифіковані за стандартом НАТО AEP-55, забезпечуючи захист від підриву (наприклад, «ВАРТА» витримує до 6 кг тротилу). Важкий КрАЗ «Ураган» відповідає високим рівням захисту STANAG 4569 Level 4.
Також нещодавно перші машини Inguar-3, що є новим поколінням модульних тактичних бронемашин з окремою передньою та задньою бронекапсулою, завдяки яким її конфігурацію можна швидко змінити – у варіант десантного автомобіля, пікапа, носія важкого озброєння, почали поступати в підрозділи.
Бронетранспортери (БТР)
Власна розробка БТР-4 «Буцефал» виробляється та регулярно постачається у війська. Це високо оцінена машина. Проте, зважаючи на потреби фронту, поточні виробничі потужності не можуть забезпечити повну потребу армії, тому БТР і БМП також надходять від союзників.
Бронетранспортер БТР-4Е 3-ї оперативної бригади Нацгвардії України «Спартан» на Харківщині. Квітень 2023. Україна. Фото: Марієнко Андрій
Танки (ОБТ)
Ситуація з основними бойовими танками в Україні є гіршою. Була випущена лише невелика партія перспективної розробки, танка БМ «Оплот», що пішов на експорт. Сьогодні поповнення танкового парку, необхідного для армії, здійснюється виключно за рахунок постачання західних зразків (Leopard, Abrams, Challenger), а також передачі «радянського спадку» (Т-72, Т-80, Т-64) з різних країн світу.
Безпілотні системи (Дрони)
У сфері безпілотних систем Україна демонструє повну самодостатність, займаючи перше місце у світі за швидкістю адаптації, модифікацій та обсягами виробництва. Це відбулося завдяки децентралізації та швидкій адаптації дронів під умови війни. Десятки компаній працюють над їх розробкою і виробництвом. Це дозволило досягти безпрецедентної швидкості модифікації та впровадження нових моделей.
У сфері безпілотних систем Україна демонструє повну самодостатність, займаючи перше місце у світі за швидкістю адаптації та обсягами виробництва. Це досягнення стало можливим завдяки децентралізації та швидкій адаптації дронів під умови війни. Українська промисловість виготовляє всі класи систем, класифікованих відповідно до дальності застосування. Це охоплює дрони малої дальності дії (пряма видимість, одиниці чи десятки кілометрів), які включають FPV-дрони та розвідувальні системи, як-от «Лелека». Виробляються також дрони середньої дальності дії (сотні кілометрів), до яких належать FP-2 та «Булава». Найбільш відомими розробками є дрони великої дальності дії (від кількох сотень до тисяч кілометрів безпосадкових перельотів) — це стратегічні ударні БПЛА, що здатні діставати цілі глибоко у тилу, зокрема «Лютий» та FP-1. Крім того, промисловість випускає спеціалізовані системи, серед яких морські дрони-камікадзе, новітні реактивні ударні дрони типу «Паляниця», «Пекло» та зенітні дрони.
Крилаті ракети і балістика
Довгі роки в Україні ця область ВПК майже на мала успіхів, але комплекс «Нептун» повернув надію на його відновлення. До цього основною ракетною системою залишалася Точка У. Відновлення виробництва та модернізація протикорабельного комплексу «Нептун» (та версії «Довгий Нептун») дозволила наносити високоточні удари по стратегічних об'єктах у глибокому тилу та на морі. Успішне застосування цієї зброї доводить відновлення вітчизняного високоточного ракетобудування.
З балістикою ситуація в гіршому становищі. Існує перспективна розробка — оперативно-тактичний комплекс «Сапсан», але, на жаль, вона вже багато років залишається під питанням. Отже, власних балістичних ракет на озброєнні наразі немає, але розробка ведеться.
ЗРК, авіація та гелікоптери
Це найбільш високотехнологічні та залежні сегменти, з якими в України найбільші проблеми в виробництві. Україна не виготовляє власні ЗРК. Власні проєкти не пішли в серію. Захист повітряного простору повністю залежить від постачання західних систем (Patriot, IRIS-T, NASAMS). Український ВПК може, на даний момент, лише модифікувати вже діючі системи. Вартість сучасних багаторівневих ЗРК, здатних ефективно протистояти балістичним та крилатим ракетам, є астрономічною. Наприклад, ціна однієї батареї американського комплексу Patriot (PAC-3) разом із радарами, командним пунктом та початковим запасом ракет становить понад 1 мільярд доларів США. Європейські аналоги, такі як IRIS-T SLM чи NASAMS, також коштують сотні мільйонів доларів за одну пускову установку з інфраструктурою.
Виробництво сучасних бойових літаків та гелікоптерів неможливе. Український ОПК може забезпечувати лише ремонт та часткову модернізацію наявного парку. Цей сегмент належить до найбільш високотехнологічних і потребує технологій, спеціалістів і інфраструктури, яких наразі не вистачає. Значно дешевше купувати готові літаки (Mirage, Gripen), а головне — разом із ними постачається готова зброя та сервісна інфраструктура. Це означає, що у разі виходу з ладу двигунів, обладнання чи озброєння, вони можуть бути швидко замінені, відремонтовані, а складні випадки обслужені. Якщо ж Україна почне власне виробництво, весь цей сервіс доведеться підіймати з нуля, що спричинить колосальні витрати.
Причини розвитку українського ВПК
У тих класах озброєння, де було досягнуто локалізації, виробляти дешевше. Наприклад, українська САУ «Богдана» коштує в середньому 2,5 млн доларів, тоді як західний аналог, САУ Caesar, коштує 5,4 млн доларів. Власне виробництво танка БМ «Оплот» оцінюється в середньому в 5,2 млн доларів, що в 3-4 рази менше, ніж ціна західного Leopard 2 або Abrams (понад 15 млн доларів). Ця ж тенденція простежується і в менших системах: ракета ПТРК «Стугна-П» коштує в середньому 35 тис. доларів, що на порядок дешевше за американський Javelin (215 тис. доларів). Навіть у сегменті далекобійних крилатих ракет український «Нептун» (1,25 млн доларів) удвічі дешевший за західні аналоги, як-от Storm Shadow (2,6 млн доларів). Таким чином, у цих секторах виробництво є вигіднішим, оскільки кошти залишаються в економіці, а собівартість одиниці зброї значно нижча.
Взаємодія між державами та приватними оборонними компаніями є ключем до швидкого нарощування військового потенціалу, що демонструють приклади української компанії FIREPOINT та німецького гіганта Rheinmetall. Вони ілюструють дві різні, але однаково важливі моделі співпраці: експорт українських технологій та локалізацію іноземного виробництва.
Компанія FIREPOINT, відома розробкою далекобійних ударних дронів та ракет, стала піонером у сфері міжнародної виробничої кооперації, відкривши частину виробництва у Данії. Цей крок був викликаний необхідністю виробляти критично важливі компоненти, зокрема твердопаливні двигуни та інерційно-навігаційні системи, за межами України для уникнення ризиків, пов'язаних із російськими обстрілами. Іншим показовим прикладом є співпраця між українським державним концерном «Українська оборонна промисловість» (Укроборонпром) та німецьким оборонним гігантом Rheinmetall. Ця взаємодія зосереджена на локалізації виробництва західної техніки в Україні. У червні 2024 року в Україні було відкрито перший спільний цех Rheinmetall, головною задачею якого став ремонт та обслуговування німецької бронетехніки (як Marder та Leopard), що постачається в рамках міжнародної допомоги. Створення спільних підприємств на території України має стратегічне значення: воно не лише пришвидшує повернення пошкодженої техніки на фронт, але й забезпечує передачу технологій українським фахівцям, створює нові робочі місця, а також гарантує сплату податків в український бюджет.
Також ще однією причиною стрімкого розвитку Українського ВПК було те, що в європейських країнах почала закінчуватися техніка, яку вона могла б передати Україні, а їх власні ВПК через десятиліття миру і недофінансування тільки почали пробуджуватися. Рішенням стало впровадження так званої данської моделі фінансування, яка передбачає, що країни-партнери замість передачі готової зброї зі своїх складів напряму фінансують виробництво необхідного озброєння та військової техніки на українських підприємствах.
Майбутній потенціал
Україна не може досягти повної військової незалежності у найближчій перспективі, оскільки залишається критично залежною від міжнародних партнерів у забезпеченні дорогим високотехнологічним озброєнням, як ЗРК (Patriot), РСЗВ та бойової авіації. У високотехнологічних та надскладних секторах (передусім протиповітряна оборона та авіація) Україна залишається критично залежною, бо фінансування таких проєктів самотужки є нереалістичним, на даний момент, оскільки вимагає десятиліть досліджень та мільярдних інвестицій, яких країна в умовах війни не має. Таким чином, у сегментах ППО та авіації міжнародна допомога є безальтернативною і стратегічно необхідною.
Проте, завдяки безпрецедентній фінансовій мобілізації, країна здійснила перехід до часткової самодостатності у ключових галузях. Головним стратегічним проривом стала повна незалежність у сфері безпілотних систем (дронів), де Україна є світовим лідером у швидкості виробництва та адаптації. Ця перевага дозволяє компенсувати брак масового виробництва традиційної важкої техніки та високу залежність у сфері ППО, заміщуючи їхні функції ударними, розвідувальними та спеціалізованими дронами, включаючи зенітні (протиповітряні) дрони для боротьби з ворожими БПЛА. Україна зможе забезпечити себе власним озброєнням майже за всіма пунктами при належному фінансуванні. Контракти на постачання авіації зі Швеції і Франції показують, що Україна розуміє в чому у неї проблема, яку вона самостійно не може вирішити.
Аналіз забезпечення ЗСУ основними класами озброєння за рахунок власного ВПК
Геннадій Петльовий
