Історична угода з Євросоюзом відкриває для України першу багаторічну лінію фінансування оборонки. Про це пише Данило Єршов, політолог, молодший експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна» у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
28 травня 2026 року Верховна Рада України ратифікувала угоду з Європейським Союзом щодо позики обсягом до 90 мільярдів євро на 2026–2027 роки. Це один із найбільших пакетів фінансової підтримки України з боку ЄС за час повномасштабної війни. Перші транші очікуються вже в червні 2026 року (Єврокомісар Валдіс Домбровскіс називав кінець травня — початок червня).
Із загальної суми приблизно 30 мільярдів євро спрямують на макрофінансову підтримку державного бюджету — стабілізацію фінансів, виплати пенсій, зарплат у бюджетній сфері та підтримку критичних державних послуг. Решта — 60 мільярдів євро — це пряме фінансування українського оборонно-промислового комплексу (ВПК). Кошти підуть на масове виробництво дронів різних типів, боєприпасів, систем протиповітряної оборони (ППО), а також на посилення ракетних і ударних можливостей.
Важливо розуміти: це не грант, а позика, яку Україна має повернути. Умови пільгові, з тривалим терміном погашення, а повернення пов’язане з майбутніми репараціями від Росії — кредит стає таким, що підлягає погашенню, лише після того, як Росія сплатить воєнні репарації.
Для країн європейського союзу, як і для самого ЄС, як наддержавної інституції, це інструмент одночасно гуманітарної, економічної та безпекової підтримки: гроші залишаються в європейській фінансовій системі, частково йдуть на закупівлю європейської продукції, а головне — посилюють здатність України стримувати агресію на східному фланзі Європи.
Процес узгодження позики тривав кілька місяців і пройшов через кілька інституційних етапів
Політичне рішення на рівні Європейської Ради ухвалили ще 18 грудня 2025 року. У лютому 2026-го пакет схвалив Європарламент, однак фінальне ухвалення затягнулося через вето Угорщини та Словаччини, пов'язане з нафтопроводом «Дружба». Лише після зняття цих вето Рада ЄС остаточно завершила законодавчу підготовку 23 квітня 2026-го. 27 травня про підписання Меморандуму оголосила голова Єврокомісії, а вже наступного дня, 28 травня, Верховна Рада ратифікувала угоду разом із Меморандумом про взаєморозуміння.
Це створило повноцінну правову рамку для перших виплат. Фінансування відбуватиметься через запозичення ЄС на ринках капіталу з гарантіями бюджету ЄС. Така структура дозволяє швидко мобілізувати великі суми без негайного навантаження на національні бюджети держав-членів.
Для України це велика перемога: уперше з початку повномасштабної війни з’являється багаторічна (два роки) лінія фінансування саме на оборонне виробництво в таких масштабах. Раніше допомога часто надавалася пакетами на кілька місяців, що ускладнювало довгострокове планування контрактів з підприємствами.
60 мільярдів євро – безпрецедентна сума для прямого посилення українського ВПК
Надані кошти дозволять масштабувати виробництво безпілотників (FPV-дрони, дрони середньої дальності, розвідувальні, морські) та боєприпасів (артилерійські снаряди, міни, ракети). Посилення також торкнеться виробництва систем ППО, зокрема засобів перехоплення дронів і крилатих ракет, а також розвитку інфраструктури підприємств і залучення нових потужностей, у тому числі через державно-приватне партнерство.
Частина коштів може бути використана на закупівлю готової європейської продукції (боєприпаси, компоненти ППО), що створює додатковий попит для оборонної промисловості ЄС. Більше того, військова частина позики має застереження «Made in Europe», щоб максимум коштів ішов саме європейським (а не американським) виробникам. Це важливий момент для європейських платників податків, адже гроші таким чином частково «повертаються» в економіку Європи через контракти.
Ще до отримання нової позики Україна продемонструвала феноменальний прогрес у виробництві дронів
Десять років тому країна майже не мала військового дронового виробництва. Сьогодні Україна — один із світових лідерів у цій сфері за швидкістю інновацій та за масштабами.
У 2025 році Україна виготовила приблизно 4 мільйони роботизованих і автономних систем. У 2026-му, за наявності достатнього фінансування, оцінки виробництва коливаються в межах 5–7 мільйонів одиниць на рік (Atlantic Council і Aviation Week орієнтуються на ~7 млн, CFR — на 5–6 млн), а самі українські потужності з випуску FPV-дронів сягають понад 8 мільйонів на рік.
За оцінкою профільного заступника міністра оборони, за умови достатнього фінансування союзниками виробництво можна було б наростити навіть до 20 мільйонів дронів на рік — це майже подвоєння торішнього показника лише за рік і кратне зростання порівняно з початком війни.
Особливо помітним став прорив у сегменті middle-strike drones — дронів середньої дальності. На практиці командири описують радіус до 100–150 км від точки пуску, а сам Зеленський визначав пріоритет як «ураження ворога на глибину до 120–150 км».
На відміну від тактичних FPV-дронів (дальність кілька кілометрів, використовуються безпосередньо на лінії фронту) та стратегічних дронів дальністю в тисячі кілометрів, middle-strike системи заповнюють «оперативну глибину»: вони вражають склади боєприпасів, командні пункти, логістичні вузли, мости та засоби ППО противника на відстані, де звичайна артилерія вже не дістає, а стратегічні удари ще не потрібні. Це, у свою чергу, відкриває вікно можливостей для Сил Оборони України.
За даними Сил безпілотних систем України, кількість місій middle-strike дронів за останній рік зросла в 28 разів. Президент України Володимир Зеленський у травні 2026-го зазначив, що кількість таких ударів подвоїлася порівняно з березнем і зросла вчетверо з лютого. Найчастіше використовувані системи — українські Chaklun V та B-2; вони керуються переважно вручну, а не за координатами, що дає кращу точність і стійкість до радіоелектронної боротьби (РЕБ) противника.
Ці дрони вже суттєво впливають на фронт: змушують російські війська відмовлятися від використання певних автошляхів, створюють дефіцит пального в тилових районах, руйнують мости та залізничні комунікації на південному напрямку. Аналітики ISW зафіксували, що в квітні 2026 року російські сили вперше з серпня 2024-го зазнали чистої втрати контролю над територією в українському театрі воєнних дій — близько 116 км².
Україна не просто збільшила кількість дронів — вона змінила підходи до їх застосування
Створено окремі підрозділи безпілотних систем, інтегровано дронові роти та батальйони в структуру бригад і корпусів. З'явилися так звані middle-strike capabilities на рівні оперативно-тактичних об'єднань — можливість проводити скоординовані удари по тилу противника у поєднанні з артилерійськими та ракетними засобами. За даними Головнокомандувача Олександра Сирського, лише у травні було близько 2000 ударів middle-strike системами, зокрема по 414 командних пунктах, пунктах управління та районах зосередження.
Це дозволило українським силам у низці напрямків проводити успішні контрдії та завдавати асиметричних втрат. Загальну перевагу в FPV-дронах Головнокомандувач Збройних Сил України Олександр Сирський у червні 2026-го оцінив як співвідношення 1,5:1 на користь України, що в поєднанні з middle-strike ударами створює умови для локальних ініціатив навіть за загальної ресурсної нерівності.
Українська модель — комерційно орієнтована, децентралізована, швидка. На відміну від традиційних важких оборонних підприємств, виробництво дронів часто базується на невеликих майстернях, стартапах та волонтерських ініціативах, які швидко масштабуються завдяки державним контрактам. Це дало змогу обійти бюрократію та швидко впроваджувати інновації (ШI-навігація, стійкість до РЕБ, модульність).
Додаткові кошти змінять фронт восени
З надходженням перших 60 мільярдів євро на оборону вже влітку 2026 року очікується якісний стрибок. Масштабне фінансування дозволить у рази збільшити щомісячне виробництво middle-strike та тактичних дронів та розгорнути серійне виробництво нових типів боєприпасів та засобів ППО (включаючи перехоплювачі дронів). Окрім того планується посилити інтеграцію дронових систем у загальновійськові операції на рівні бригад і корпусів та підвищити стійкість тилової інфраструктури та логістики України завдяки кращому ППО.
Для фронту це означає можливість більш активного впливу на російські комунікації в оперативній глибині, ускладнення підготовки російських наступів улітку та восени, зростання втрат противника в тилу та, потенційно, створення умов для українських контрдій на вибраних напрямках.
Аналітики вже зараз відзначають, що українська дронова кампанія середньої дальності змушує Росію перекидати додаткові ресурси на захист тилу та логістики — ресурси, які могли б бути використані на передовій. З новим фінансуванням цей ефект посилиться.
Європа сперечається про витрати
Позика в 90 мільярдів євро викликала дискусії в низці європейських країн. Зокрема, спільне запозичення виключає Угорщину, Словаччину та Чехію, а решта 24 держав-членів сплачуватимуть близько €3 млрд щорічних відсотків. Критики (зокрема в державах зі скептичним ставленням до допомоги Україні) запитують: «Чому платники податків ЄС мають фінансувати чужу війну?»
Прихильники наводять кілька аргументів. По-перше, це позика, а не грант; повернення передбачене лише за рахунок російських репарацій. По-друге, це інвестиція в європейську безпеку: дешевше підтримувати Україну зараз, ніж зіткнутися з посиленою Росією на кордонах ЄС пізніше. По-третє, частина коштів повернеться в європейську економіку через контракти з оборонними підприємствами ЄС завдяки застереженням «Made in Europe». По-четверте, це демонстрація єдності та рішучості перед агресором. Водночас фінансування обумовлене реформами в Україні, насамперед боротьбою з корупцією: будь-який відкат у цій сфері може призвести до тимчасового призупинення допомоги.
Україна запровадила нову модель військового виробництва
Історія знає приклади швидкого масштабування оборонного виробництва в кризові періоди. Під час Другої світової війни США перетворилися на «арсенал демократії», наростивши випуск озброєння в рази завдяки державно-приватному партнерству та інноваціям. Сучасна Європа тривалий час відставала у виробництві артилерійських снарядів та дронів, покладаючись на «мирні дивіденди» після Холодної війни.
Україна ж за чотири роки війни пройшла шлях від майже нульового військового дронового сектору (близько семи виробників до вторгнення) до близько 500 виробників станом на 2025 рік. Її модель — комерційно-орієнтована, гнучка, з акцентом на швидкі ітерації та масове виробництво недорогих, але ефективних систем — контрастує з традиційними важкими оборонними комплексами багатьох європейських країн.
Країни Балтії та Польща особливо активно підтримують таку трансформацію, спираючись на власний історичний досвід загрози з боку Росії та розуміння важливості асиметричних можливостей. США паралельно розвивають власні програми співпраці з Україною в дроновій сфері. Український досвід уже вивчають у НАТО та ЄС як приклад того, як країна, що перебуває під ударом, може швидко стати експортером інновацій у сфері безпілотних систем.
Позика в 90 мільярдів євро — це не лише про дрони та ракети. Це про те, чи зможе Україна утримати фронт і змусити Росію платити високу ціну за агресію. Це про те, чи залишиться Європа безпечним континентом для наступних поколінь.
Для України це можливість перетворити вже наявні переваги в дроновій сфері на стійку, промислову основу, яка дозволить не просто виживати, а активно впливати на перебіг війни. І вона це довела, перетворюючи результати на інновації. Для ЄС — це демонстрація того, що колективна підтримка партнера на східному фланзі є найефективнішим способом гарантувати власну безпеку.
Улітку та восени 2026 року світ побачить, як 60 мільярдів євро, спрямованих у правильне русло, здатні змінити баланс сил на полі бою. Україна вже довела, що вміє перетворювати інновації на результати. Тепер у неї з’являється ресурс, щоб зробити це в набагато більшому масштабі.
