Оголошена нещодавно у рф "часткова мобілізація" на даний момент не призвела до серйозного посилення окупаційного контингенту на території України, однак уже спричинила серйозні соціально-політичні зміни як у самій рф, так і у ряді сусідніх до неї держав.
Читайте також: Мобілізація зруйнує росію: імперські амбіції призведуть до падіння економіки та демографії
Один з найочевидніших результатів перших днів "мобілізації" - велика втеча росіян чоловічої статі та призивного віку за межі своєї держави. Оскільки європейські сусіди рф (Латвія, Естонія та ін.) поспішили закрити власні кордони для подібної категорії "туристів", то основний "удар" поки що приймають Грузія та Казахстан, де, за наявною інформацією, російських біженців від мобілізації уже сотні тисяч.
Ставлення до цієї ситуації у світі та Україні – досить неоднозначне. З одного боку, спостерігається велика неприязнь до представників держави-агресора, які, зіткнувшись з небезпекою для власного життя, не почали боротьбу з путінським режимом, а поспішили залишити батьківщину. Це обумовлює численні вимоги не приймати росіян в інших державах. З іншого боку, масова втеча потенційних "призовників" - це найкращий індикатор реальної довіри та підтримки режиму у середині рф.
Ситуація з мобілізацією у рф знайшла свій відгук і на рівні керівництва України. Російська Федерація відчуває, що програє війну з Україною, тому намагається відтягнути поразку відправленням усіх підряд на фронт. Про це у своєму вечірньому зверненні наголосив Президент Володимир Зеленський у понеділок, 26 вересня. Зеленський сказав, що російське командування продовжує гнати своїх військових на загибель попри очевидну безглуздість війни для Росії та втрату окупантами ініціативи. Зеленський також зазначив, що російське суспільство поки не усвідомлює всієї жорстокості своєї влади, але Україна має зробити все для визнання громадянами РФ того, що їхня держава позбавляє їх права на життя.
Необхідно відзначити, що побоювання українців та деяких європейців щодо масового потоку росіян в інші країни мають під собою цілком реальне підґрунтя. На відміну від попередньої хвили еміграції з рф, що відбулася після нападу на Україну 24 лютого, зараз з росії тікають у тому числі і ті, хто раніше цілком підтримував режим, або, щонайменше, не виступав проти його дій. Вони просто намагаються врятувати власне життя, що не означає автоматично перегляду політичної позиції. Таким чином, прийняття цих людей у ЄС потенційно може означати посилення присутності пропутінського сегменту суспільства.
Водночас, не зважаючи на все сказане вище, масова втеча росіян від мобілізації є виразним індикатором тієї системної кризи, у якій опинилася рф та її правлячий режим.
Ще на початку російської агресії проти України низка політичних коментаторів відзначали, що російський режим ніколи не піде на оголошення військової мобілізації, оскільки це буде ударом по самим його підвалинам. Російський путінський авторитаризм тривалий час базувався на ідеї, що влада забезпечує стабільне, спокійне, сите життя для широкого загалу, очікуючи у відповідь на підтримку, яка, водночас, не вимагає особливої участі у політичному житті. Незацікавленість громадян у політиці тривалий час вважалася "нормою" для лояльних до влади російських громадян. Тепер же режим принципово змінює правила гри, і більшість цих "деполітизованих" громадян тепер мають усі шанси потрапити на фронт та загинути. Відсутність політичної позиції та бажання чинити опір режиму уже не є "гарантією" того, що у росіянина не буде проблем з владою. Таким чином, оголосивши мобілізацію, російський режим підштовхує власних громадян знову "зацікавитися" політикою.
Ще один серйозний наслідок мобілізації – це перетворення війни проти України на особисту справу кожного росіянина. Тривалий час російський режим позиціонував війну як своєрідну "спецоперацію" - як щось обмежене у часі та просторі, де участь бере дуже невелика частина суспільства. Відповідно, для більшості росіян війна залишалася просто черговим інформаційним приводом, який поширюється у телевізійних новинах. Це дозволяло ретранслювати суто пропагандистське бачення війни як протистояння "обмеженого контингенту військ" та "українських нацистів", і це бачення цілком задовольняло велику частину російського суспільства. Мобілізація наближає війну до кожного громадина рф, який, можливо, і не є сам потенційним учасником війни, але точно матиме відповідних знайомих, від яких одержуватиме альтернативну до офіційної пропаганди інформацію. Більше того, оскільки тепер війна стає загальною справою, то подібну інформацію будуть шукати та поширювати за допомогою неформальних комунікацій. У підсумку, домінуванню путінської пропаганди у російському суспільстві настає край.
Читайте також: Російські мігранти дестабілізують країни ОДКБ: Україні потрібна стратегія
Не варто забувати і про соціально-економічні наслідки від мобілізації та масової втечі росіян. Залишають рф переважно цілком заможні та економічно-активні громадяни. Мобілізація ж буде завдавати додаткового удару по економіці, по виробництвам на території рф. Так або інакше, але держава-агресор втратить значний відсоток громадян, спроможних робити свій внесок у ВВП. І це в умовах, коли вони самі офіційно оголосили курс на "імпортозаміщення" в умовах іноземних санкцій.
Нарешті, мобілізація – це удар по стійкості держави, яка сама офіційно називається "федерацією" та є багатонаціональною. Бажання центру відправити на явну смерть молодих чоловіків викликало бурхливу реакцію у ряді "національних республік". Зокрема, у Дагестані розпочалися масові протести. Раніше повідомлялося, що мобілізація не буде проходити у Чечні. Все це не може не позначатися негативно на стійкості "федерації". Війна проти України з усією повнотою показала жорсткий режим національної та регіональної нерівності у рф, коли в імперіалістичній війні мають гинути у першу чергу "національні меншини". Це теж є міною уповільненої дії під і без того нестійкою національною будовою.
Ще один очевидний висновок мобілізації – демонстрації повного банкрутства путінського режиму у базових для нього самого сферах. Тривалий час уся його легітимність вибудовувалася на тезі про "військову міць", яка дозволяє рф входити у число "світових держав" та диктувати свою волю іншим. Це, зокрема, виразилося у легендарній концепції "другої армії світу", яка, якщо і поступається комусь, то лише США. Однак зіткнення цієї військової "потуги" з реальністю показало, що її "сила" була, більшою мірою, пропагандистською тезою. Знищення понад 50 тис. російських військовослужбовців в України висунула вимогу проведення мобілізації у самій рф просто для того, аби продовжувати війну. Колосальна корупція та неефективність російської армії стали загальним надбанням. Тепер, завдяки мобілізації, це стане очевидним і для самих росіян.
Підсумовуючи все сказане, необхідно відзначити, що українцям не варто недооцінювати ризики та небезпеки від мобілізації у рф, адже, у будь-якому випадку, кількість ворожих військовослужбовців на теренах України зросте, і наша держава потребуватиме більше військової допомоги від Заходу. Водночас, цей жест відчаю путінського режиму неминуче означатиме його стратегічний крах та розпад. Росіяни стрімко втрачають і втрачатимуть віру в "силу та міць" власної влади, яка уже навіть декларативно не може стверджувати про наявність у себе якоїсь "стратегії". Обравши шлях ескалації, путніських режим не лише розпочав власне падіння, але і , швидше зав все, розпочав процес розпаду та пере форматування самої рф. Наслідки цих процесів будуть серйозними і далекосяжними, у цьому вже немає найменших сумнівів.
Читайте також: Мобілізація в росії: чого слід чекати після антивоєнних мітингів
