Agenda Pública та Аналітичний центр «Об’єднана Україна» представляють щотижневу серію статей «Фокус Україна», в якій аналізують, як розвиватиметься військовий конфлікт в Україні та політична та економічна ситуація в країні. Автори статей – Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ, експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна». З перекладом чергового матеріалу серії можна ознайомитись нижче.
Росія використовує брак засобів ППО, який склався в Україні та явну перерву у допомозі зброєю з боку західних партнерів. Крім власне інфраструктури міст та інших населених пунктів росіяни докладають зусиль для знищення енергетичної інфраструктури України. Україна, опинившись в інноваційній кризі, намагається відновлювати ВПК та приймає зміни до мобілізаційного законодавства.
11 квітня Росія завдала удару по Трипільській ТЕС, від якої отримували електроенергію Київська, Черкаська та Житомирська області, ТЕС практично знищена. Взагалі руйнування Трипільської ТЕС стало дуже помітним для українців оскільки, незважаючи на закінчення зимового періоду, ставить питання щодо наступного зимового сезону. Власник ТЕС компанія «Центренерго» заявила взагалі про втрату 100% генерації. Удар по ній був завданий новими російськими крилатими ракетами Х-69, це подальша переробка ракети Х-59. Х-69 – дозвукова крилата ракета для літаків тактичної авіації Су-34 та Су-35. Дальність запуску – близько 400 км. І головне, з деталей видно, що це свіжі ракети, зроблені наприкінці 2023 року. Серед деталей є ті, які виготовлені в країнах Заходу та Азії. Тобто питання санкцій проти РФ більш ніж актуальне. Через терор, який влаштовує РФ за допомогою артилерії та авіації проти мирних прифронтових та прикордонних міст та сіл України, доводиться приймати рішення про вимушену евакуацію людей, які живуть біля кордону та лінії фронту. Так, у Харківській області оголошено про евакуацію 47 прифронтових населених пунктів. 8 квітня російська авіація скинула 4 керовані бомби на місто Білопілля Сумської області, загинула жінка, у місті руйнування інфраструктури. 9 квітня росіяни завдали авіаудару по Костянтинівці Донецької області. Бомба поцілила у двоповерховий будинок. З-під завалів відкопано тіла двох загиблих. Російська ракета влучила у цивільну інфраструктури у Полтавській громаді. Постраждали житлові будинки, частково зруйновано покрівлю будівлі, виникла пожежа. Внаслідок цього удару одна людина загинула. Травми отримали п'ятеро людей, з них троє дітей. Показово, що традиційно частина керованих бомб російської авіації падає на контрольовану нею територію, так було раніше із ракетами, які падали на території Росії. Світ побачив відео, зняте в окупованому Росією з 2014 року Єнакієвому Донецької області, де на магазин у центрі міста впала російська керована авіабомба вагою півтори тонни, видно її обладнання, вона проломила дах і на щастя не вибухнула. Якби бомба вибухнула, зруйнувавши з півкварталу, і були б численні жертви, ми однозначно почули б крики російської пропаганди про «обстріл мирних російських людей Донбасу неонацистським київським режимом». Так було неодноразово, починаючи з 2014 року, коли окупанти видавали свої злочини, при чому і свідомі обстріли мирних людей, за обстріли з боку України. Про це треба пам'ятати завжди.
На цьому тлі заява Міжнародної енергетичної агенції про те, що удари українських БПЛА по російських нафтопереробних заводах призводять до ризику для міжнародного ринку нафтопродуктів, звучить як знущання. Саме нафта та нафтопродукти дають Росії можливість платити всій тій наволочі, що йде вбивати українців, дають можливість виробляти зброю. Тож актуальним є перекриття для Росії джерела отримання грошей. Тому НПЗ РФ – це легітимна ціль для Сил оборони України. До речі, зараз російські НПЗ працюють на найнижчому рівні від травня 2023 року. Ну а заяви Росії про те, що, мовляв, удари її вбивць є якоюсь там «розплатою» або «помстою» - традиційна російська брехня. РФ виставляє себе жертвою, хоча є відвертим агресором, який розв'язав війну. Так само як і вдаваний гуманізм Путіна, який нібито не хотів наражати на страждання українців і через це удари завдаються у теплу пору року. Цей «гуманізм» спростовується перебігом зими 2022-2023, станом справ у Харкові та цілеспрямованим створенням Росією випаленої землі на українській території вздовж кордону та лінії фронту. У такому контексті пропозиції «не провокувати Росію опором» – відверте марення та явна допомога державі-агресору. Тільки дієві удари у відповідь і поразка Росії припинять війну. Україна заявляє про необхідність отримання додаткових систем ППО «Patriot», причому і Президент України Володимир Зеленський, і міністр закордонних Дмитро Кулеба роблять заяви без зайвого політесу. Потрібним мінімумом є сім комплексів, які дозволять прикрити більше обʼєктів інфраструктури.
На суходолі, у спробах захопити Україну Росія не тільки не зважає на втрати в живій силі та техніці, а й намагається виробляти нову тактику та озброєння. Є відео того, як атаку на Красногорівку очолював танк, обшитий з усіх боків сталевими листами, воскрешаючи у пам'яті картини Першої світової війни, так росіяни намагаються протидіяти дронам. Відзначено застосування танка, оснащеного величезною кількістю станцій РЕБ, які мали забезпечувати безпеку підрозділу від фпв-дронів українців, заглушаючи їм сигнал. Це необхідно враховувати не лише Україні, а й нашим союзникам, оскільки затримки з постачанням озброєнь та боєприпасів ускладнюють боротьбу з російськими окупантами та призводять до великих жертв. Наступи відбуваються на багатьох напрямках, на деяких по кілька десятків на день. Але деякі з експертів вважають, що атакувальний імпульс росіян майже вичерпався і намагання просуватися пояснюється тим, що загарбники прагнуть розширити своє просування, скориставшись явним дефіцитом боєприпасів для артилерії, зменшенням щільності ППО та браком особового складу на деяких напрямках у Сил оборони України (наприклад Бахмутський та Новопавлівський). За інших умов, можливо, ті просування припинилися б.
При цьому Україна продовжує завдавати ударів по обʼєктах на російській території та у глибині тимчасово окупованих територій. 13 квітня у тимчасово окупованому Луганську Сили оборони України, ймовірно, двома ракетами завдали удару по місцям зосередження там живої сили та техніки загарбників. У тому районі міста є військова частина окупантів та машинобудівний завод, де таки приховують техніку. У першій половині тижня лунала повітряна тривога в окупованому Севастополі – головній базі Чорноморського флоту. Дрони атакували Борисоглібськ у Воронезькій області, добре відомий навчальний центр російської військової авіації, також там є завод, пов'язаний з виробництвом ракет. Кількома днями раніше дронами був атакований Брянський хімічний завод імені 50-річчя СРСР, який спеціалізується на виробництві промислових вибухових речовин та утилізації боєприпасів. Керовані авіабомби, про які ми згадували, є небезпечною зброєю, що застосовується Росією, але навіть з нею можна успішно боротися. На Донеччині українські прикордонники збили її із зенітної установки ЗУ-23-2, хоча це й дуже складно. Вона впала і не вибухнула, потім її підірвали сапери.
Росія очікувано повернулася до ядерного шантажу за допомогою захопленої Запорізької атомної електростанції в Енергодарі. 7 квітня МАГАТЕ повідомило про підрив невідомого дрону, а також про три прямі влучання по об'єктах Запорізької АЕС. За повідомленням МАГАТЕ, це перша з листопада 2022 пряма атака на основні конструкції захисної оболонки ЗАЕС. Україна не причетна до жодних провокацій на території тимчасово окупованої ЗАЕС. Радіаційна безпека – найвищий пріоритет для сил оборони, це було доведено ще в перші дні повномасштабної війни. Саме через російські провокаційні обстріли, незаконне і недбале управління росіянами станцією, ЗАЕС весь час перебуває на межі техногенної катастрофи. Від небезпеки блекауту рятує станцію українська енергомережа. Такі інциденти – форма російського ядерного шантажу, спрямованого як проти України, так і міжнародної спільноти. Рішення елементарне – Росія має негайно вивести війська з усіх об'єктів ЗАЕС. Тільки це дозволить відновити контроль за важливим об'єктом атомної енергетики, належним чином забезпечити дотримання всіх міжнародних норм, встановлених для таких об'єктів.
Водночас Росія думає про розширення агресії, у тому числі з території свого сателіту – лукашенківської Білорусі, як це вже було 24 лютого 2022 року. Сам білоруський диктатор Лукашенко про це говорить. І ремствує, що нічого не вийде, оскільки, мовляв, кордон сильно укріплений. Там зосереджено багато українських військ. Ну, а якщо не виходить, тоді в хід йдуть псевдогуманістичні роздуми Лукашенка, він, мовляв, не хоче, щоб український народ страждав і атакувати не буде. Два роки тому білоруська влада не думала про це, коли пропускала російські танки до України, коли згодом на території Білорусі російські мародери влаштували торги награбованими в Україні, використовували її пошту для відправлення додому награбованого. Лукашенко – співучасник російських злочинів.
Важливо, що активізація Росії на фронті пов'язана ще й з тим, що комуністичний Китай почав надавати їй дані супутникової розвідки. КНР загалом активізувала свою підтримку Росії. Зокрема, китайці надають країні-агресору мікроелектроніку, верстати для виробництва танків та снарядів, оптичні прилади та ракетне паливо. На цьому тлі очевидно, що підтримка України має бути оперативною та методичною, а санкційна політика щодо РФ всеосяжною та безкомпромісною.
Верховна Рада України нарешті ухвалила зміни до законодавства про мобілізацію
Не зважаючи на численні затримки та величезну кількість правок, після того, як до зали засідань прийшов Головнокомандувач збройних сил України та низка бойових командирів, які переконували депутатів підтримати зміни, рішення було ухвалене. Редакція прийнятих законодавчих змін відрізняється від початкових пропозицій українського уряду. Протягом 60 днів з дня набуття законом чинності всі українські чоловіки віком від 18 до 60 років повинні будуть оновити свої військово-облікові дані. Надалі вони будуть зобов'язані протягом усього часу дії воєнного стану носити свої військово-облікові документи при собі та пред'являти їх на вимогу співробітників ТЦК або поліцейських. У законодавство вводиться поняття електронного кабінету військовозобов'язаного: його може добровільно завести собі кожен український чоловік призовного віку. Чоловікам, які не перебувають на військовому обліку, не можна буде оформити закордонний паспорт або (тут йдеться про тих, хто перебуває за кордоном) скористатися консульськими послугами. Крім того, закон обмежує можливість "ухилянтів" працювати на держслужбі та дозволяє ТЦК через суд ініціювати позбавлення їх водійських прав. До методів впливу на потенційних порушників законодавства про мобілізацію можна віднести й суттєве збільшення – удесятеро – штрафів за такі порушення.
Найбільше суперечок в українському суспільстві викликало вилучення з кінцевої редакції норм щодо демобілізації військовослужбовців після трьох років служби на фронті. Зроблено це було на основі звернення головнокомандувача О. Сирського. Основне пояснення – в умовах, коли росіяни планують мобілізувати до літа ще 300 тисяч військовослужбовців під черговий «наступ», розраховувати на можливість якоїсь демобілізації не доводиться. Критики відсутності норм про демобілізацію зазначають, що це може негативно позначитися на моральному дусі військовослужбовців. Водночас, в уряді запевняють, що норми про демобілізацію будуть розроблені окремо та внесені протягом кількох місяців.
У будь-якому випадку всім зрозуміло, що Росія поставила для себе серйозну мету знищення української держави як такої, а тому відповідати на цей виклик доведеться через мобілізацію усіх доступних ресурсів.
Загалом, ухвалення мобілізаційних змін знаменує собою новий етап в україно-російській війні, коли держава потребує у першу чергу ресурсів для продовження боротьби та збереження свого існування.
Втрата старого покоління в Україні та втрата технологічних компетенцій – чи є спільна точка дотику цих двох трендів?
В останні роки, середній вік працівників українських оборонних підприємств та високотехнологічних виробництв – далеко за п’ятдесят років.
Літні електрики, токарі, сантехніки, технологи – молодь в Україні не хоче опановувати технічні професії.
Україна до повномасштабної війни не достатньо зважала на деіндустріалізацію.
В Уряді панувала квазіліберальна думка та певне досить спрощене перекручення теорії Шумпетера: індустріалізація сприймалась як «позитивна індустріальна мутація» та «творча, будівна руйнація».
На міжнародних економічних форумах економічну модель України позиціонували як «зерно та мізки», тобто експорт аграрної та цифрової сировини.
Промисловість приносилась у жертву цій моделі, вважалось, що Україні не потрібно виробляти свої власні промислові товари, зокрема і продукцію ВПК – вважалось, що все, що потрібно, можна буде купити за доходи від експорту сировини.
Але виявилось, під час повномасштабної війни не все можна купити.
Зараз Україна судомно намагається знайти необхідні технічні ресурси і налагодити виробництво власних товарів. У якості технічного персоналу розраховувати доводиться на пенсіонерів чи людей передпенсійного віку.
Але війна і стрес «з’їдає» літніх людей в Україні – спостерігається стрімка динаміка скорочення пенсіонерів в Україні.
На початок 2024 року в Україні нараховувалось 10,52 млн. пенсіонерів.
У 2012-му році їх налічувалось 13,8 млн осіб. Напередодні повномасштабної війни, даний показник скоротився до 10,9 млн.
За два роки війни кількість пенсіонерів впала на 325 тис осіб, а за два роки пандемії (2020-2021) - на 494 тис осіб. Динамічні процеси відбуваються у 2024 році: за січень-березень 2024-го кількість пенсіонерів скоротилась одразу на 362 тис осіб - до 10,15 млн.
Тобто скорочення за квартал перевищило аналогічний показник за два останні роки. Ключова причина – це врахування скорочення пенсіонерів внаслідок нової окупації територій.
Але певним чином впливає і фактор підвищеної смертності - чоловіки в Україні до пенсії не доживають (середня тривалість життя впала с 65 до 57 років), але на чисельність пенсіонерів, головним чином, впливає зменшення тривалості життя жінок (з 75 до 70 років) – а це досить значний сегмент пенсіонерів.
Загалом, якщо аналізувати останні 10 років, чисельність пенсіонерів скоротилась на 3,65 мільйона людей або на 27%.
Давайте екстраполюємо цю тенденцію на загальну чисельність населення в Україні.
В 2012 році в Україні мешкало 45,56 млн осіб (до речі, в той рік вперше за 19 років було зафіксовано зростання чисельності населення України).
Показник скорочення за період 2012-2024 у розмірі 27% означає втрату більше 12 млн осіб. Тобто зараз в Україні може бути 33 млн осіб. Але це без врахування міграції за кордон.
Крім того, цифра у 45 млн у 2012 році була явно завищена, бо не було проведено перепису населення. Якщо відняти кількість біженців за кордон, отримаємо 27 млн осіб.
До речі, за даними ООН, за кордоном перебуває майже 6 млн біженців з України.
За цим показником Україна входить у страшну світову трійку:
1. Сирія - 6,5 млн біженців.
2. Афганістан – 6,1 млн.
3. Україна – 5,9 млн.
Таким чином, можна зробити певні висновки.
Чисельність населення в Україні складає зараз приблизно 27 млн осіб. Якщо війна завершиться в 2025 році, сальдо біженців погіршиться ще на 1-1,5 млн осіб, а кількість пенсіонерів складе трохи менше 10 млн. Загальна чисельність населення досягне 25 млн осіб. У випадку негативного сценарію, Україну чекатиме нова хвиля біженців, тоді чисельність населення може знизитись навіть до 20 млн осіб.
Паралельно із втратою старого покоління і його компетенцій відбувається і втрата технічних навичок, технологічних компетенцій та інноваційного драйву.
Це така саме проблема для України, як і глибока демографічна "яма".
Колись, майже 40% патентів за часів СРСР припадало на УРСР, Україна була лідером інноваційної активності.
На жаль, зараз поряд з демографічною катастрофою Україна опинилась в інноваційній кризі.
Візьмемо 2021 рік та звіт Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Усього у світі було подано 3,4 млн заявок на винаходи, 67% припало на Азію. Середній щорічний приріст заявок становив 3,6%. Найвищі темпи приросту в Китаї та Індії – по +5,5%. Якщо взяти першу десятку країн, то понад 1,5 млн. заявок припало на Китай. На другому місці – США із майже 510 тисячами. На третьому Японія – 413 тис. Далі Південна Корея – 268 тис. Німеччина – 166 тис. Франція – 66 тис. Британія – 54 тис. Швейцарія – 48 тис. Індія – 43 тис. Італія – 34 тис.
А що ж Україна? У 2021 році в Україні було зареєтровано 3393 заявки на винаходи. Питома вага поданих заявок у загальному світовому обсязі – 0,1%, при тому що за чисельністю населення ми займали тоді 0,5%. Тобто розрив між питомою вагою в інноваційній активності та чисельністю населення – майже вп'ятеро, не на користь інновацій.
Причина такого катастрофічного падіння інтелектуальної активності країни має багатоплановий характер. Це й майже повна ліквідація шкільних технічних гуртків, які колись були: електроніка, авіамоделювання, хімія тощо.
І невдала реформа середньої технічної освіти. І нинішня криза ключових технічних вузів країни.
Це і ситуація, коли із освітнього держзамовлення викидаються технічні спеціальності. Під час війни Україна могла використати фактор світової уваги до її проблем та створити низку технічних навчальних центрів для передачі учням сучасних технічних компетенцій та навичок. Цей проект можна було запустити під егідою найбільших світових компаній та бізнесменів, таких як Маск, Бренсон. Для них це був би цікавий маркетинговий хід.
Такі центри могли б охопити кілька десятків тисяч людей у всій країні. Але одна з ключових проблем – це повна втрата взаємозв'язку між державним освітнім замовленням та потребами реального сектору економіки.
Скоро інженерів та технологів доведеться запрошувати з інших країн – це майже "африканська" кадрова модель. Зрозуміло, що свою роль відіграють хвилі міграції. Багато розумних людей виїхало з країни у 90-ті, нова хвиля виїжджає зараз.
На жаль, без інноваційної складової Україна не зможе збудувати кластерну модель економіки. Тому що кластери – це конкуренція між учасниками, це наука та інновації, це кваліфіковані суміжники.
Яма втрати навичок та компетенцій стає такою ж глибокою як і демографічна криза. Ситуацію може врятувати нова освітня політика у кореляції з промисловою політикою, перехід до кластерної моделі розвитку економіки, створення технологічних парків на стику виробництва, науки та сучасних технічних центрів освіти.
Джерело: Аналітичний центр «Об’єднана Україна»
Першоджерело: "Agenda Pública"
