Група двадцяти, безумовно, є важливою платформою для обговорень насущних економічних проблем і об’єднує держави всіх континентів з різним середнім доходом. Разом на країни G20 припадає понад 85% світового економічного виробництва та близько 80% населення світу, що додає їй більшої легітимності як основний форум найбільших економік світу на тлі падіння загальної частки світового ВВП до 25% стосовно держав-членів G7.
Раніше об’єднання дійсно було ефективним інструментом узгодження економічної політики держав-членів, як-от наприклад під час світової фінансової кризи 2008 року, коли учасники погодились виділити $4 трлн на заходи стимулювання. Однак останні роки через значне посилення країн так званого «Глобального Півдня», послаблення країн Заходу та загальну поляризацію світу на тлі інтенсифікації американо-китайського протистояння Група двадцяти вже не здатна виступати тим форумом, який би узгоджував і координував політику держав-членів. Саме тому результати саміту потрібно сприймати не як наслідок дводенних обговорень країн-учасників, а як відображення загальної кон’юнктури міжнародних відносин та світової політики. В цьому відношенні важливо дослідити цьогорічний саміт не у вакуумі, а спираючись на еволюцію як позицій окремих держав-членів, так і форуму загалом, особливо в порівнянні з попередніми самітами.
Якщо говорити за спільну учасників позицію стосовно України, то віднайти її можна в офіційних комюніке за результатами самітів. На жаль, простежується чітка тенденція звуження віконця домовленості між державами-членами щодо війни в Україні та засудження Росії. Найбільш конкретним і найменш нейтральним виявилось комюніке саміту в Балі 2022 року, в якому чітко йшлося про Росію як агресора та про заклик до повного виведення її військ з території України. Як щодо результатів саміту в Нью-Делі 2023 року, сторони, начебто, ледве прийшли до компромісного вигляду комюніке після 200 годин переговорів та 300 двосторонніх зустрічей, і його текст мав вже більш розмитий характер. В ньому вже не міститься прямого засудження Росії, але натомість йдеться про те, що всі держави повинні «утримуватися від погрози силою або її застосування з метою територіальних придбань проти територіальної цілісності, суверенітету або політичної незалежності будь-якої держави», а «застосування або загроза застосування ядерної зброї є неприпустимими». У свою чергу, комюніке саміту в Ріо-де-Жанейро 2024 року, як не дивно, є найслабшою з точки зору висловлення спільної позиції. Насправді, в документі навіть не згадується Росія, але наголошується на «людських стражданнях і негативному впливі війни на глобальну продовольчу та енергетичну безпеку, ланцюги поставок, макрофінансову стабільність, інфляцію та економічне зростання». Крім того, учасники «привітали всі відповідні та конструктивні ініціативи, спрямовані на підтримку всеосяжного, справедливого і тривалого миру».
В такій тенденції мало чого хорошого для України, яка так і не змогла привернути увагу до себе за межами країн Заходу. Причин такої тенденції декілька — послаблення західних країн, консолідація держав-пертурбаторів, посилення позиції Росії у війні проти України, а також просування теми мирних переговорів. Ймовірно, головну роль у формуванні спільної позиції держав-членів щодо України в комюніке грає саме перебіг російсько-української війни, адже позиції України восени 2022 року, коли здавалося, що наша держава перемагає, були чітко висвітлені в комюніке саміту в Балі, а разом з тим, як наше становище погіршувалося, все більш нейтральними були формулювання у двох наступних документах. Водночас, це означає, що такого роду формулювання не варті особливої уваги, адже не несуть яких-небудь політичних наслідків для України, що також випливає і з того, що результати саміту є лише відображенням уже наявних наслідків як в Україні, так і на міжнародній арені загалом.
Більш цікавим в цьому відношення є цьогорічне комюніке, в якому простежується просування теми мирних переговорів, що дійсно несе серйозні ризики для нас на тлі можливих мирних перемовин у найближчому майбутньому. Як відомо, вже як півроку Бразилія і Китай разом зі своїми союзниками, здебільшого по БРІКС, активно просувають свою мирну ініціативу, яка базується на китайському мирному плані, що існує з початку 2023 і передбачає заморозку війни. Ризик полягав в тому, що Бразилія і Китай використають цей саміт для максимального просування тез цієї ініціативи, і особливо посилився він після того, як стало відомо, що Сі Цзіньпін прибув до Бразилії на день раніше початку саміту, щоб провести зустріч з Лулою да Сілвою. Однак, на щастя, виглядає так, що цей ризик не матеріалізувався, адже формулювання в комюніке щодо України не відображали ті тези, які містить китайсько-бразильська ініціатива чи китайський мирний план, окрім загального заклику до миру, а заяви окремих лідерів держав щодо України також мали стриманий характер.
Найбільш неприємні для України результати саміту ховаються за кулісами цієї події. Здебільшого мова йде за Китай, очільник якого провів декілька результативних зустрічей з лідерами інших держав. Такий стан справ сильно контрастує з подіями, що відбувалися навколо минулорічного саміту в Нью-Делі, адже, якщо пригадати, Китай його не відвідав через незагоєний прикордонний конфлікт з Індією. Тоді КНР найбільше програла від саміту, адже Індія, скориставшись відсутністю свого конкурента, значно посилила своє становище серед країн «Глобального Півдня», по-перше, запросивши Африканський Союз офіційно стати постійним учасником, і, по-друге, сформувавши порядок денний навколо питань, з якими стикаються країни, що розвиваються. Однак ситуація у цьому відношенні останнім часом суттєво змінилась, адже Китай та Індія не лише поклали край прикордонному конфлікту шляхом підписання угоди на полях саміту БРІКС, а й заявили про значне потепління у двосторонніх відносинах за останній місяць. На самому саміті G20 провели зустріч міністри закордонних справ КНР та Індії, після чого МЗС Індії заявив, що співпраця двох країн в рамках G20 «була плідною». Для країн Заходу та для України в тому ж числі такий розвиток подій не є приємним, адже перше за 4 роки покращення відносин Індії з Китаєм в такий визначальний час означає збільшення простору для маневру для Індії в американо-китайському протистоянні. Якщо за ці 4 роки Індія була фактично вимушена «тяжіти» в сторону США, що вилилось у підписання купи важливих договорів, посилення ролі Quad, збільшення товарообігу між державами і т.д., то на тлі покращення відносин з Китаєм Індія буде балансувати. В свою чергу, якщо у Заходу стане менше важелів впливу на Індію, то перспективи індійської підтримки України кратно зменшуються. Самій Україні стане важче вибудовувати комунікацію з індійським естеблішментом, який не ризикуватиме відносинами з Китаєм та Росією заради України.
Ще одним проривом для Китаю стало покращення відносин з Бразилією, про що прямо повідомили їхні очільники, заявивши, що вони підвищили статус глобального стратегічного партнерства своїх країн. Це відбулося на тлі того, як Лула да Сілва не відвідав саміт БРІКС в Казані начебто через проблеми зі здоров’ям, Бразилія заблокувала приєднання Венесуели та Нікарагуа на цьому ж саміті, посилаючись на те, що її делегація не має повноважень приймати такі рішення без присутності президента, а трохи згодом Бразилія заявила, що не буде брати участі у проєкті «Один пояс, один шлях». Тим не менш, обидві держави об’єднує бачення майбутнього світу як багатополярної міжнародної арени, де «Глобальний Південь» грає вирішальну роль. До того ж, не дивлячись на відмову від участі в BRI, Бразилія вкрай зацікавлена у китайських інвестиціях, адже країна досі не відновилась до рівня 2011 року через світову фінансову кризу та пандемію. Зрозуміло, що інтенсифікація співпраці Китаю та Бразилії не гратиме на руку ні Заходу, ні Україні, адже це, по-перше, консолідація держав-членів БРІКС, по-друге, поступове економічне узалежнення через борги (Бразилія є другим за величиною позичальником Китаю в Латинській Америці після Венесуели, борг оцінюється у більш ніж $30 млрд) Бразилії від КНР, по-третє, покращена координація у просуванні китайсько-бразильської ініціативи щодо України. Звичайно, що мова не йде про перетікання Бразилії в антизахідний табір, співпраці в рамках БРІКС стосовно розширення чи доєднання до BRI. Зрештою, не просто так Бразилія від цього проєкту відмовилась, зважаючи на вже наявні борги від Китаю та на попередження торгового представника США. Бразилія продовжить свою політику «активного» нейтралітету, однак може опинитись в тому ж положенні, що й, наприклад, Індонезія, яка через суттєві борги вимушена «тяжіти» до КНР. До того ж, зважаючи на прихід Трампа до влади, а також на публічний конфлікт Ілона Маска з Сілвою, відносини США та Бразилії можуть погіршитися одразу після приходу нової адміністрації.
Важливою також є зустріч прем’єр-міністра Великобританії Кіра Стармера з Сі. Відомо, що Британія вже давно переживає не найкращий час у відносинах з Китаєм, а саме після того, як США почали викручувати руки Девіду Камерону за спроби налагодити контакти з китайською адміністрацією. Особливо для Китаю не знайшлося місця в зовнішньополітичній стратегії Британії після виходу з ЄС у 2021 році та ухваленням стратегії «Глобальна Британія», внаслідок чого Британія доволі сильно узалежнила свою зовнішню політику від стратегії США. Однак лейбористи після приходу до влади уже проголосили новий підхід, який полягає як у відновленні зв’язків з континентальною Європою, так і з Китаєм, як виявилося. Стармер під час зустрічі з Сі заявив, що Британія хоче «сильних британсько-китайських відносин». Як не дивно, для України зближення Британії з Китаєм буде корисним, адже руки у Сполученого Королівства будуть більш розв’язаними, і вони зможуть приймати певні рішення автономно, що раніше могло б нам допомогти, наприклад, у прискореному знятті обмежень на застосування британських ракет по території РФ. Зрештою, підвищення рівня суб’єктності на міжнародній арені одного з наших найбільших партнерів є само по собі хорошою новиною.
Отже, цьогорічний саміт G20 в Ріо-де-Жанейро не був насиченим в плані офіційних результатів для України, однак засвідчив продовження тенденції, яка позначається у нездатності країн-учасників домовитися щодо правильного формулювання стосовно війни в Україні, а в самому комюніке можна було зустріти беззубі, в порівнянні з двома попередніми текстами, тези, що ще й підкріплювались закликами до миру. На щастя, китайсько-бразильський план, щодо якого було певне занепокоєння, не знайшов втілення ні в офіційному документі, ні в заявах держав-учасників. Однак найбільш деструктивні наслідки для України були опосередковані, адже надходили з тих політичних процесів, які зачіпали здебільшого Китай та його зростаючий вплив. Під час саміту Сі Цзіньпін встиг провести дві продуктивні розмови з ключовими партнерами по БРІКС, які не несуть нічого хорошого для України та її союзників. Тим не менш, можна лише привітати прагнення Кіра Стармера відновити зовнішньополітичний суверенітет Великої Британії, однак зовсім не факт, що США в цей раз не будуть викручувати руки.
Нікіта Кравецький, асоційований експерт аналітичного центру «Обʼєднана Україна»
