Напруга навколо України створює унікальне вікно можливостей - інтерв'ю з Олексієм Гончаренком
Інтерв'ю

Напруга навколо України створює унікальне вікно можливостей - інтерв'ю з Олексієм Гончаренком

14 лютого 2022 | 09:34

Сказати, що інформаційний ажіотаж  довкола так званого великого путінського вторгнення досяг  пікової точки — нічого не сказати. Апогеєм став заклик цілого ряду іноземних посольств до своїх дипломатів залишити межі України. Втім, варто окремо зауважити, що жодне з диппредставництв не припиняє повністю роботу в нашій державі. Та й взагалі, згідно з неписаним правилом, допоки говорять дипломати — гармати мовчать. А перемовини на різних рівнях наразі не припиняються ні на день. На вихідних президент Володимир Зеленський поспілкувався у телефонному режимі про “дипломатичні зусилля щодо деескалації” з лідером США Джо Байденом, канадським прем’єр-міністром Джастіном Трюдо, а також з Еммануелем Макроном, який на минулому тижні особисто відвідав Київ. З французьким президентом чинний господар Банкової обговорив шляхи активізації мирного процесу в межах мінської Тимчасової контактної групи (ТКГ) та в рамках нормандської четвірки.

Що стосується нормандії,  то після більш як піврічної “заморозки”, комунікаційна крига врешті скресла. Днями у Берліні відбулася дев’ятигодинна зустріч радників лідерів країн Нормандської четвірки. І хоча за підсумками цього тривалого рандеву учасники так і не змогли погодити спільний підсумковий документ, вони в унісон висловити підтримку необхідності продовженню перемовин. Інакше кажучи, домовилися домовлятися, що вже є певним позитивом.

Інша річ, що, починаючи з 2020 року, російська сторона зайняла принципову і категоричну позицію, суть якої полягає в тому, що Кремль відмовляється йти на будь-які переговорні моменти з українською стороною до тих пір, поки ми не почнемо імплементовувати політичну частину мінських домовленостей, а всі інші питання - безпекові, обмін полоненими, тощо, вирішувати потім. Росія продовжує поводити себе як шантажист та аб’юзер і в цій ситуації  Україна займає єдину вірну позицію глухої оборони та тактику “ходіння по колу”. Очевидно, що затягування часу — це, серед іншого, запобіжник для вторгнення РФ, про яке останні місяці не говорив хіба що ледачий.

Читайте також: Путін, як гопник, піднімає ставки, а Банкова навіть не намагається чинити опір - інтерв'ю з Бориславом Березою

Втім, починаючи з 2015-го Росія мала понад 7 років для наступу та початку повномасштабної війни з Україною і зараз ситуація для нашої держави не погіршується, а покращується: суспільство чітко усвідомило, що РФ є справді агресором та ворогом, а впродовж останнього часу ЗСУ отримали чимало озброєння від партнерів і продовжують приймати вантажі й надалі. Тому з цієї точки зору, ситуація для початку та ведення повномасштабної війни для РФ значно ускладнилася і на переконання експертів-міжнародників, Росія використовує кейс можливого наступу на Україну як елемент тиску: поки у “велику війну” вірять в Києві та на Заході, доти й триватимуть перемовні торги. Не вірить у реалістичність повномасштабного вторгнення в Україну з боку Російської Федерації і сьогоднішній співрозмовник Realist.online – нардеп, член постійної делегації Верховної Ради в ПАРЄ Олексій Гончаренко.

- По закінченню нещодавніх перемовин радників лідерів “нормандської четвірки”, які пройшли у столиці ФРН, одне з провідних з прокремлівських видань вийшло під заголовком: “Київ взяв Берлін”. Тобто, у РФ натякають, що Україна, умовно кажучи, не прогнулася під тиском західних партнерів і не пішла на ключову вимогу Путіна щодо першочергового виконання політичної частини Мінська, яка передбачає вибори в ОРДЛО і закріплення його особливого статусу на конституційному рівні. З урахуванням цього, якими вам вбачаються подальші рухи на рівні “квартету”?

- На превеликий жаль, я не маю жодних сподівань на просування у “нормандському форматі”, оскільки Російська Федерація не збирається припиняти війну на Донбасі, усіляко намагаючись нав’язати Україні умови, за яких де-юре окупована територія повернеться під контроль офіційного Києва, а де-факто залишиться під цілковитою підпорядкованістю Путіна. Тому тут ми апріорі не зможемо знайти спільний перемовний знаменник з Кремлем, це просто неможливо.

- Тобто, в результаті нас очікує біг по колу, чи Кремль все ж таки якимось чином може змінити свою тактику у цьому напрямку?

- Те, яким чином зараз діє Росія, є нічим іншим, як шантаж світу, ну і, звісно, України. Я вважав і вважаю “велике вторгнення” малоймовірним, але цілком і повністю відкидати такий сценарій неможливо, тому що ми маємо справу з Путіним, стан адекватності якого нам невідомий.

Як на мене, головною тактикою РФ являється дестабілізація нашої країни зсередини. Задля цього власне вони й намагаються використати “Мінськ”, вважаючи, що це для них безпрограшна ситуація в якій існує два варіанти. Перший - росіяни нав’язують Україні власне бачення “Мінську”  і отримують все і зразу. Другий — українська влада погоджується з вимогами Кремля, але її на шляху реалізації зупиняє суспільство за допомогою масових протестних акцій, чим також по повній програмі скористається РФ. Тому єдино правильною відповіддю української влади є не піддавання жодним шантажам  з боку Росії.

- Принаймні поки що чинна влада не переходить так звані червоні лінії і...

- Це правда, але ми ж не були присутні на берлінських перемовинах Єрмака з представниками Німеччини, Франції та Росії і не знаємо напевно, що там звучало за зачиненими дверима. На жаль, діюча українська влада не дуже активно, м’яко кажучи, нас інформує в цьому плані. Наприклад, ми тільки під час спільної прес-конференції Макрона і Путіна дізналися про те, що Кабінет міністрів України відкликав законопроект про перехідний період, що являлося як раз вимогою РФ. Якби не Макрон, ми б про це “по гарячому” не дізналися б.

-  До речі, Макрон під час своєї човникової дипломатії між Києвом та Москвою, втрапив у халепу. Французька Le Figaro написала, що він розповів журналістам, що однією з тем перемовин з Путіним є ідея "фінляндизації" України, тобто закріплення за нею позаблокового статусу. Ще одне французьке видання, Le Monde, підтвердило, що Макрон говорив про "фінляндизацію". Господар Єлісейського палацу публічно спростував цю інформацію, але чи справді тут виник дим без вогню?

- Мені складно коментувати, оскільки дійсно Макрон заявив, що він такий термін не вживав. Але якщо говорити в цілому, то очевидно, що частина західних політиків, які не підтримують вступ України до НАТО, готові надати відповідні гарантії Путіну. Я вважаю, що це хибний шлях. Чим жорсткішою буде відповідь “Ні” агресору на всі його вимоги, тим більша вірогідність того, що він заспокоїться, а чим більше його будуть “умиротворяти”, тим, на жаль, більше він буде розпалюватися.

Читайте також: Без права на капітуляцію, або Що означає заява Байдена про війну

- В якості одного зі сценаріїв Кремля ви назвали внутрішньоукраїнську дестабілізацію, одним із елементів якої ваші колеги по фракції ЄС вважають “справу Порошенка” про держзраду. Якщо відштовхуватися від цієї гіпотези, то виходить, що Банкова грає на частині поля РФ чи в Офісі президента просто не розуміють цього?

- Великою помилкою Зеленського є переслідування Порошенка, тому що він розколює українське суспільство, коли ворог знаходиться буквально біля воріт. Я думаю, це результат того, що в нього емоції беруть гору над розумом. Він дуже болісно сприймає будь-яку критику, за яку і намагається карати опозицію. Взагалі, Зеленський дуже схильний до Лукашенко/Путін-стайл і такі підходи президента є окремим викликом для України.

- Відповідаючи на одне з попередніх питань ви відзначили, що вважаєте малоймовірним сценарій “великого вторгнення” Росії. Чому в такому разі ціла низка іноземних країн буквально в пожежному режимі закликають співробітників своїх посольств в Україні залишити межі нашої держави?

- Ключовим фактором в цій ситуації є відповідальність кожної країни за долю своїх громадян. Тому, виникає питання про те, чи існує в принципі вірогідність вторгнення? Існує, як, втім, існувала усі попередні роки. Але з урахуванням чергової масштабної концентрації російських військ біля наших кордонів, вони, як в нас кажуть, дують на холодне. Крім цього, не слід забувати, що ми живемо в медійному світі і дуже часто те, що звучить в ЗМІ має набагато більшу вагу, ніж те, що є в реальності. А сьогодні Україна — тема номер один в усіх світових медіа і Київ переповнений західними журналістами, які спеціалізуються на висвітленні військових конфліктів. Тому існуючий медійний фон також досить суттєво тисне зсередини на певні рішення влади інших країн.

- Днями у Харкові відбулося  виїзне засідання РНБО. Радбез скликали на тлі рішення Росії закрити для судноплавства окремі райони Чорного та Азовського морів на період із 13 до 19 лютого для проведення військових навчань. Очевидно, що під цим приводом Росія перешкоджає необхідним для вітчизняної економіки морським перевезенням. Чому РФ, якій повсякчас погрожують “пекельними” санкціями діє настільки демонстративно-нахабно?

- З боку Росії продовжується гра на підняття ставок. Вони перетворюють Азовське море на своє внутрішнє озеро, яким вони хочуть користуватися так, як їм заманеться. Це — ще один серйозний виклик для нас, адже ми всі чудово пам’ятаємо події у Керченській протоці зразка 2018 року. Та й Чорне море теж Росія постійно експлуатує начебто для якихось військових навчань, хоча справжньою метою є перешкоджання комерційному трафіку України. Ця класична гібридна атака дійсно може мати дуже негативні наслідки для нашої держави, тому тут маємо реагувати максимально жорстко. Я буквально днями зустрічався з послом США при ОБСЄ Майклом Карпертером і порушував саме це питання. Переконаний, що цю проблему зараз вкрай необхідно піднімати на всіх можливих міжнародних майданчиках, оскільки Путін без жодного пострілу і жодної відкритої агресії “б’є” по Україні.

- А чому, на ваш погляд, до цього часу українська сторона на усіх існуючих міжнародних площадках не лобіює Будапештський меморандум так само категорично і вперто як це робить Кремль із “Мінськом”?

- Дійсно, Будапештський меморандум слід використовувати максимально активно і ефективно. Слід зауважити, що Росія взагалі порушила безліч документів, підписаних з Україною. В цьому контексті можна згадати і “Великий договір про дружбу”, і інші домовленості, які, на відміну від “Мінську”, є міжнародними правовими угодами.

Хотів би окремо підкреслити, що уся ця напруга, яка існує зараз навколо України, створює унікальне вікно можливостей і це не дивно, оскільки не секрет, що кожна монета має дві сторони. Тому, в першу чергу президент України, а також парламент та інші державні інституції мали б по максимуму витиснути з цієї ситуації. Президент, я вважаю, мав би вже давно виступити перед обома палатами Конгресу США, бо “Джавеліни” — це добре, але цього недостатньо.

- Можете сказати предметно, що конкретно може дати спіч глави української держави перед американськими законотворцями?

- Зараз необхідно докладати максимальні зусилля з тим, аби отримати системні рішення, які безпосередньо стосуються нашої безпеки не лише сьогодні, а й через рік, два, три... Я веду мову про хоча б часткове списання наших боргів, отримання статусу союзника США, План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ — ред.), постійну присутність у Чорному морі кораблів Північноатлантичного Альянсу, які б стримували б агресивні дії РФ, встановлення над Україною в разі посилення конфлікту безпольотної зони, тому що в повітрі ми набагато слабші за росіян в військовому сенсі. Цей ряд ще можна продовжувати, але проблема полягає в тому, що українська влада ці можливості або справді не помічає, або просто робить вигляд, що сліпа. А коли наступного разу до України буде прикута увага всього світу, я навіть не знаю.

- Слушне зауваження, але не факт, що ми побачимо вулицю з двостороннім рухом. Приміром, європейці не спромоглися навіть вигнати російську делегацію з ПАРЄ. Ту саму делегацію, яка вже ближчими днями голосуватиме у Держдумі за визнання так званих "ЛДНР". Як ви оцінюєте позиційну гру української делегації, в яку також входите, в рамках Парламентської асамблеї Ради Європи?

- Ми намагаємося активно працювати в ПАРЄ. Особисто я це роблю вже другий термін поспіль і, до речі, ніколи не використовую трибуну у Страсбурзі задля критики української влади в обличчі Зеленського, до якого в мене є надзвичайно багато питань. Переконаний, що всі питання, зауваження та побажання до Зеленського слід висловлювати з трибуни Верховної Ради, тоді як на майданчику ПАРЄ варто підіймати принципові питання щодо України, що ми і робимо. До речі, у січні я був обраний віце-президентом комітету ПАРЄ з питань міграції внутрішньо переміщених осіб і біженців. Це дуже важлива для нас тема, тому я буду максимально використовувати цю позицію і посаду для активного просування українських інтересів.

- А скільки у календарному вимірі вікно можливостей для України, про яке ви зазначили, залишатиметься відчиненим?

- Тут все залежить не тільки від нас. Якщо вторгнення таки відбудеться, то зрозуміло, що ми й надалі будемо знаходитися у фокусі уваги, а якщо нічого кардинально не зміниться, то умовне вікно можливостей буде залишатися відкритим ще декілька тижнів, максимум — місяць. Крім того, ці часові рамки залежать і від світових подій. Якщо зараз в інших країнах розпочнеться щось форсмажорне, це миттєво відверне увагу від нас.

- Сьогодні Україну з офіційним візитом відвідає німецький канцлер Оланд Шольц. Зараз Німеччину, яка, до слова, блокує постачання з інших країн зброї власного виробництва до України, часто критикують за слабку підтримку нашої держави. При цьому ФРН, що немало важливо, є учасником нормандського формату”.  Як ви оцінюєте нинішню позицію офіційного Берліну на тлі ажіотажу щодо ймовірного вторгнення РФ в Україну?

- Безумовно, Німеччина, на жаль, продемонструвала себе в якості слабкої ланки західного світу і Путін, відчуваючи це, тисне на ФРН, використовуючи в своїх політичних цілях і “Північний потік-2”, і травми Другої світової війни. Це взагалі якась дивна історія... Німці відчувають провину за злочини перед російським народом, забуваючи при цьому про український народ, при тому, що саме український народ постраждав більше. Тому зразу після американського Конгресу, Зеленський мав би виступити і в Бундестазі з тим, щоб зламати цю картину. Не можна просто констатувати ситуацію і ображатися. Варто виробити чітку і покрокову стратегію, яка дозволяла б у найближчі три-чотири роки змінити громадську думку у Німеччині, а відтак — тактику тамтешнього керівництва. Це цілком можливо, просто потрібно докласти зусиль — інтелектуальних, організаційних і навіть фінансових, оскільки це того вартує.

- Наскільки сьогодні де-факто діє алгоритм, який повсякчас повторюють представники діючої української влади про те, що жодних рішень про Україну без України прийматися апріорі не може?

- Ця формула, мантра, аксіома, яку ви озвучили, в першу чергу залежить від самої України і ми це маємо чітко усвідомлювати. Якщо хтось таки прийме рішення за нашою спиною, воно для нас буде неактуальним і про це необхідно буде говорити публічно. Разом з тим, сьогодні склалася досить унікальна ситуація, коли в багатьох західних країнах тривають жваві дискусії серед політичних сил про те, хто більше підтримує Україну. З урахуванням цього, гадаю, ніхто не буде порушувати вищеокреслену аксіому. Але як буде надалі - залежить від нас.

Читайте також: Чи витримає армія одночасно указ Зеленського про ЗСУ та агресію РФ - інтерв'ю з Юрієм Михальчишиним