Президент Володимир Зеленський, виступаючи днями у парламенті, оголосив про намір провести реформу Збройних сил України, яка, зокрема, передбачатиме відмову від призову та поступовий перехід до професійної армії. При цьому діючий гарант Конституції заперечив, що такі кроки пов’язані із загрозою вторгнення Росії: “Цей указ – не тому, що невдовзі війна, а для того, щоб незабаром і надалі був мир – мир в Україні”. Указ “Про зміцнення обороноздатності країни та привабливості військової служби”, який глава держави підписав прямо у сесійній залі Верховної Ради, передбачає збільшення протягом трьох наступних років чисельності контрактників ЗСУ на 100 тисяч людей, створення 20 додаткових бригад Збройних сил, підведення грошового забезпечення усіх військових до рівня не нижче трьох мінімальних зарплат, розробку концепції забезпечення житлом військових, ветеранів та членів їх родин, а також систему карʼєрного росту офіцерів.
На тлі дискусій про зростаючу військову загрозу з боку Росії, а також того факту, що найближчими роками ми, на жаль, не станемо повноправним членом НАТО, збільшення чисельності ЗСУ вбачається цілком логічним кроком. Але в нинішніх реаліях рішення президента викликає безліч питань – насамперед фінансового штибу. Про те, наскільки великим є ризик того, що дійсно важлива і далеко не нова ініціатива, яка стосується ЗСУ або не буде виконана взагалі, або реалізується лише частково через банальну нестачу коштів Realist.online поговорив з експертом з державної безпеки Юрієм Михальчишиним.
- У четвер, 3 лютого під стінами Офісу президента пройшов мітинг проти нестатутних відносин та насильства в українській армії та Нацгвардії. В акції взяли участь люди, чиї близькі постраждали від так званої “дідівщини”. Вони запевняють, що проблема насилля в армії масштабна, але влада та правоохоронці на неї практично не звертають уваги, а випадки смертей через нестатутні стосунки замовчуються. Наскільки це відповідає дійсності?
- Відвідуючи десятки частин Національної гвардії України з метою рекрутингу, під час неформального спілкування я жодного разу не почув скарг військовослужбовців на нестатутні відносини, більш відомі на побутовому рівні як “дідівщина”. Так, траплялися скарги на недостатню кількість заходів бойової підготовки. Інколи лунали нарікання стосовно не дуже задовільного харчування... Але такі кричущі рецидиви ганебного радянського минулого, як мені пояснили старші офіцери, починаючи з 2000-х років вважаються системно викоріненими. Зараз я веду мову про систему Національної гвардії України (а раніше це були Внутрішні війська). Дещо менше я знаю ситуацію в ЗСУ, але у спілкуванні з багатьма колегами так би мовити на горизонтальному рівні, не чув нарікань стосовно цього ганебного феномену — “дідівщини”. І попри це, очевидно, що на глибинному рівні все ще існують паростки цієї ракової пухлини, яка полягає в перенесенні норм по суті кримінального середовища у колективи військовослужбовців. Боротьба з цим явищем, поза всяким сумнівом, є не те, що пріоритетним завданням служби по роботі з особовим складом, а й обов’язком кожного молодшого командира і кожного офіцера.
- Вочевидь, своїм обов’язком реформувати ЗСУ вважали чи не всі українські президенти, але якихось кардинально-якісних зрушень ми, на жаль, не бачимо. Днями з ініціативою реформи армії виступив і Володимир Зеленський, у відповідному указі якого, серед іншого йдеться про збільшення чисельності Збройних сил на сто тисяч. Тут виникає одразу кілька питань. Перше: звідки береться саме ця цифра? Друге: наскільки такий крок є доцільним і реалістичним з точки зору належного фінансування?
- Висловлю припущення, що ініціатива щодо збільшення чисельності Збройних сил у задекларованому обсязі зумовлена новою геополітичною обстановкою, зокрема - інтеграцією республіки Білорусь в Російську Федерацію і, відповідно, збільшенням нашого спільного кордону з потенційним агресором на тисячу кілометрів. Тому не виключаю, що розрахунки Генерального штабу ЗСУ якраз і базуються на необхідності прикрити потенційно небезпечні оперативні напрями просування військ агресора вже з території Білорусі. Варто розуміти, що ніякі високотехнологічні системи озброєння, в тому числі безпілотні літальні апарати не зупинять танкову гармату і десятки тисяч піхоти на бронетранспортерах.
Тому ці розрахунки цілком логічні. Інша річ, що вони співпали у часі з реакцією верховного головнокомандувача на ганебний інцидент у Дніпрі, де інститут строкової служби виступає таким собі офірним цапом і покликаний у проекті свого зникнення продемонструвати різкі і незворотні зміни в українських Збройних силах.
Щодо реалістичності, то всі знають про те, що проблеми з людським ресурсом у Збройних силах на сьогодні є дуже відчутними. Тому, в першу чергу я би загострював питання на комплектації існуючих бригад ЗСУ до показника 70-80% від штатної чисельності. Якщо ж створювати нові бригади, залишивши нинішній рівень забезпечення матеріальною частиною, бойовою технікою, інфраструктурою, ми, на превеликий жаль, ризикуємо отримати слабкі і неукомплектовані з’єднання, які замість того, щоб підсилити нашу оборону, можуть стати черговою проблемою.
Для новостворених формувань необхідно виділити величезний фінансовий ресурс, а також гарантувати належний рівень грошової забезпеченості військовослужбовців контрактної служби вже сьогодні, оскільки відтік кадрів триває. Вибачте, за абсурд, але уявіть собі ситуацію, коли військовослужбовці, навчені вже зараз поводженню з новими зразками озброєння (маю на увазі, передусім, протитанкові ракетні комплекси), котрі нам постачають союзники, через два роки під час чергового загострення виявляться працівниками на виробництві у Познані або будівельниками де-небудь під Прагою. На превеликий жаль, це цілком реалістичний сценарій, тому вже тут і зараз варто зробити все, щоб він став неможливим.
- Виникає логічне запитання, яким чином унеможливити цей сценарій?
- Ви знаєте, справа тут не тільки у фінансовому чиннику, а й в колосальній бюрократизації, яку до кінця так і не вдалося подолати. Саме бюрократизація досить часто стає вирішальним чинником при прийнятті рішення не продовжувати перший контракт. Не знаю напевно, наскільки на сьогодні точною є ця статистика, але більше 70% військовослужбовців контрактної служби не мають наміру служити і укладати наступний контракт. Це — індикатор невпевненості у завтрашньому дні і соціальній незахищеності військовослужбовця. Ось тут я бачу корінь проблеми.
- Відповідно до закону, на оборону та безпеку Україна має виділяти 5% ВВП. З них безпосередньо в оборону йде лише половина. При цьому, якщо на одного солдата США витрачають $510 тисяч на рік, Великобританія – 250 тисяч фунтів стерлінгів, Німеччина – $220 тисяч, Польща – $100 тисяч, Росія – $83 тисяч, то в Україні менше 15 тисяч доларів. Це ж мізер... І де нам при цьому всьому взяти мільярди (причому це не замість вже існуючих потреб, а додатково) на сто тисяч нових військовослужбовців?
- При цьому, хотів би звернути увагу на те, що ми зараз говоримо про бюджети проїдання, а не розвитку. Тобто, існуючий спосіб збройної організації держави “з’їдає” фінансовий ресурс, але не передбачає якісного посилення обороноспроможності: закупівлі новітніх систем техніки та озброєння, заміни застарілих зразків техніки новітніми і т.д. Це, власне і є розвиток Збройних сил, а ресурсу не вистачає. Тому, виходячи з тих реалій, в яких ми опинилися, мабуть бюджетний ресурс потрібно виводити з таких програм, як “Велике будівництво”. Іншого джерела у таких масштабах я, чесно кажучи, не бачу і не здатний уявити.
- Новим президентським указом пропонується скасувати з 1 січня 2024 року обов’язковий призов. Якщо врахувати, що щорічно до Збройних сил, Національної гвардії, прикордонної служби та військ Держспецтрансслужби закликають близько 30-ти тисяч людей, то який в результаті може виникнути дисонанс?
- Жодного дисонансу не буде, крім того, що багато наших частин відчують гостру недостачу особового складу. Що ж до іншої форми військової підготовки, яка пропонується концепцією міністра оборони Резнікова, я так розумію, вона передбачає поєднання початкової і базової підготовки, яка буде здійснюватися, починаючи із старших класів середньої школи. І тут моделі таких держав, як Ізраїль чи Швейцарія пропонують нам яскраві приклади організації саме таких форм підготовки. Очевидно, що в літній період це може бути 2-3 місяці перебування у польових таборах. Взимку це можуть бути збори резервістів та військовозобов’язаних такої ж тривалості, але вже в умовах полігонів чи навчальних центрів. Це все допоможе організувати середній рівень підготовки, який може створити кадровий ресурс для майбутніх мобілізацій у разі їхньої потреби. Але чи є ця альтернатива заміною строкової служби? Очевидно, що існуючі регулярні частини не погодяться з цим, тому що у них людей в результаті бракуватиме, а кількість контрактників сама по собі не збільшиться автоматично.
Читайте також: Резніков назвав умову, за якої від призову до армії повністю відмовляться
- Досить жваві дискусії у соцмережах викликав указ Володимира Зеленського щодо ВСУ. Чинного президента звинуватили у крадіжці однієї з ключових “фішок” свого попередника із серії “Армія. Мова. Віра”. Скільки, на ваш погляд, політики в ініціативі нинішнього господаря Банкової?
- Дискусії — це правильно, але, давайте, зробимо уточнення, що ніхто не приватизовував Збройні сили України і державницький підхід якраз передбачає посилення нашої обороноздатності, незалежно від політичних конотацій. А хвиля, що здійнялася в соцмережах, гадаю, не випадкова, тому що це все переводиться в категорію електоральної боротьби. Я дуже не люблю, коли національна безпека стає розмінною монетою у змаганнях політтехнологів, які хочуть виграти чергову виборчу кампанію. Очевидно, що команда п’ятого президента України будувала його імідж, як реформатора Збройних сил. Життя демонструє дещо інші прояви, але ми ж чудово знаємо, що віртуальний зріз соцмереж та ЗМІ може жити цілком незалежно від жорсткої реальності.
- Військові експерти в переважній своїй більшості підтримують ініціативу щодо скасування призову та переведення армії на контрактну основу, попутно нагадуючи при цьому, що про це говорили практично всі президенти. А що за усі роки, які передували появі “зелених чоловічків” у Криму, а згодом ситуації на Донбасі заважало реалізувати на практиці цю ідею?
- Ну, це питання досить глобальне, тому я ризикну висловити тільки версію, яка може слугувати варіантом відповіді. По-перше, одну з ключових ролей у цьому зіграв опір пострадянського генералітету, який не уявляв інших моделей формування Збройних сил. По-друге, впродовж 90-х-2000-х років ЗСУ були джерелом безкоштовної робочої сили для тодішньої армійської верхівки.
- Якою вам вбачається реакція суспільства на “армійський” указ Зеленського на фоні інформаційних штормів щодо ймовірного повномасштабного вторгнення РФ?
- Путінське вторгнення — окреме питання, а ось в контексті ганебного і кричущого інциденту у Дніпрі з розстрілом строковиком своїх товаришів по службі, очевидно, що у свідомості батьків майбутніх призовників, реакція є позитивною. В середовищі ж військових експертів реакція є стримана і скептично-критична. Хоча я зустрічав і абсолютно позитивні оцінки, та й сам належу до тих, хто вважає, що зараз саме час розрубати цей “гордіїв вузол” і кардинально перебудувати нашу збройну організацію. Настав час, щоб ми повністю відмовилися від радянської спадщини, одним із елементів якої є інститут строкової служби. І не потрібно тут кивати на те, що строкова служба існує, приміром в Німеччині та інших державах європейської спільноти. В даному випадку потрібно розуміти, що перед ними стоять зовсім інші виклики і вони потребують кардинально інших збройних сил, аніж воююча вісім років Україна.
- Ви кілька разів поспіль згадали нещодавній інцидент у Дніпрі з розстрілом строковиком своїх товаришів по службі. Як ви гадаєте, наскільки правильним було рішення командувача Національною гвардією Миколи Балана написати заяву про відставку після цього трагічного інциденту, а президента Зеленського, з урахуванням того, що кадрова лава запасних у чинної влади, м’яко кажучи, надзвичайно коротка, її прийняти?
- Виходячи з професійної етики, не можу коментувати рішення Миколи Балана, оскільки це буде некоректно з мого боку. Разом з тим, висловлю іншу думку, яка полягає в тому, що цей резонансний випадок категорично підтверджує необхідність посилення такого інституту, як заступники командира з морально-психологічного забезпечення. Справа в тому, що у нас зараз, згідно з переходом до стандартів НАТО, відбувається поступова відмова від цих посад і відповідні обов’язки покладаються на групу психологів і капеланів. Вони, безумовно, виконують дуже важливу роботу, але очевидно не покривають увесь спектр проблем, пов’язаних з морально-психологічним забезпеченням: постійним вивченням психологічного клімату в колективі, визначенням больових точок та проблемних місць, виявленням груп ризику і так далі. Це робота, яка покликана також розвивати відповідальність особового складу та почуття патріотизму і гордості за те що ти захищаєш українську державність. Звичайно, що вага цієї лінії роботи буде нівельована, якщо вона буде вестися не відповідальним офіцером, який є заступником командира, а звичайним психологом, який прийде після, вибачте, університетської чи магістерської програми в колектив чоловіків при зброї з досить специфічною атмосферою. Я вважаю, що це несерйозно.
- Як ви оцінюєте не фінансову, а саме військову підтримку нашої держави з боку іноземних держав з початку інформаційних пристрастей, які почали кипіти навколо ймовірного путінського вторгнення?
- Якщо дивитися більш глобально і брати за точку відліку 2014 рік, коли нам постачали ковдри і спальні мішки, то...
- Даруйте, нам і зараз Німеччина каски дарує, блокуючи при цьому постачання летальної зброї власного виробництва з інших країн.
- О, так! І саме це — продовження генеральної лінії партії зразка 2014 року. Але, на щастя, не Німеччиною єдиною і не тільки касками. Сьогодні ми отримали новітні якісні протитанкові системи і скоро чекаємо зразків озброєння проти вертольотів та низьколітаючих штурмовиків. Тому якісний стрибок в цьому плані за п’ятибальною шкалою я оцінюю як “добре”, тобто на четвірку.
- А як ви оцінюєте учорашнє підписання угоди між офіційними Києвом та Анкарою про виробництво турецьких безпілотників “Байрактар” в Україні? Ще на стадії перемовин у Кремлі з цього приводу бризкали інформаційною отрутою і при цьому Ердоган постійно виступає за те, щоб його країна стала альтернативною Мінську перемовною площадкою по питанням врегулювання ситуації на Донбасі.
- Насправді, це така собі східна хитрість. Ердоган не надає нам безкоштовно системи озброєння і боєприпаси. Україна сплачує за кожен літальний апарат, а це — кошти для турецького бюджету, робочі місця на цих заводах і так далі. Тому, перенесення виробництва в Україну — це турецька інвестиція в майбутнє. Але головне, що тут задіяні наші моторобудівники, тому що без наших двигунів самі по собі новітні безпілотники літати не зможуть, а це означає, що цикл виробництва замкнеться на нас і врешті-решт ми отримаємо високотехнологічне підприємство військово-промислового комплексу — перше, хотів би особливо підкреслити, збудоване з нуля за часів незалежності. Тому саме ця конкретна східна хитрість вигідна і для нас, а те, що це викликає істерику в Кремлі — його — Кремля — проблеми.
- Наскільки у Кремлі реально готові до повномасштабного вторгнення в Україну?
- Складно дати вичерпну оцінку, але я гадаю, що сценарій передбачав розігрів зовнішньополітичної безпекової обстановки навколо України до максимуму з метою перевірки реакції — декларованої і справжньої з боку наших союзників. На мою думку, саме реакція Великобританії, Туреччини і Польщі стала фактором, який не врахувала російська стратегія.
- Ви явно невипадково не згадали у цьому контексті США. Чому?
- Тому що Вашингтон зайняв досить двояку позицію. З одного боку, вони декларують всебічну підтримку, а з іншого — не поспішають її надавати. Нагадаю, що перші постачання протитанкових систем пішли з Об’єднаного Королівства. І тут мова йде не про пальму першості, а про те, хто швидше відгукнувся на запит про допомогу і Великобританія тут зробила принциповий крок.
Крім того, мені видається, що до нагнітання напруги дуже серйозно доклалися американські медіа. Разом з тим, звичайно, що важливою є й американська допомога, як, власне допомога кожного союзника чи партнера, але британці зреагували найоперативніше — і це факт.
- Погодьтеся, що авторитетні засоби масової інформації, такі як The New York Times чи CNN складно запідозрити у підігруванні РФ. Тому виникає закономірне питання, чим обумовлена їх без перебільшення істерична риторика про незворотність “великої війни” між Москвою та Києвом? Чи мають підґрунтя гіпотези, що, максимально нагнітаючи ситуацію, Сполучені Штати намагаються схилити Зеленського до виконання руйнівної для нашої держави політичної частини Мінських угод?
- На мою думку, сценарій, який був запущений у листопаді минулого року і який пов’язаний з концентрацією російських військ, він якраз і поховав остаточно Мінські угоди. Зокрема, це пов’язано і з постійними погрозами російської Держдуми визнати так звані “ЛДНР”. Ми ж розуміємо, що це поставить жирну крапку у мінському процесі як такому. І поховання Мінського формату є чи не найголовнішим нашим здобутком у цій кризі.
- Ви справді думаєте, що Путін піде на визнання де-юре “республік” Донбасу? Що йому це дасть?
- Я чітко знаю, що це дасть нам. А нам це дасть можливість припинити вдавати, що існують якісь там “ЛДНР”. Ми матимемо змогу цілком аргументовано говорити про території, окуповані Російською Федерацією і створеними нею бандформуваннями. Відповідно, жодних виборів там відбутися не може у зв’язку з тим, що там роздали триста тисяч російських паспортів. А що стосується Путіна, то він змушений продемонструвати хоч щось для внутрішньополітичного споживача. Мовляв, таким чином вони захищають співвітчизників, не дозволяючи Україні провести наступ і “анексувати” окуповані “республіки”. Приблизно такою, я думаю, і буде кремлівська риторика.
- Які настрої сьогодні є домінуючими у колі наших воїнів на тлі бурхливих інформаційних пристрастей навколо ймовірного вторгнення Росії?
- Настрій — робочий. Ця вся ситуація, можливо, налякала цивільних, але військових вона серйозно підбадьорила в тому плані, що ситуація дійсно потребує мобілізації всього суспільства. Не в сенсі мобілізації військоматами, а мобілізації ресурсної — економічної, фінансової, людської врешті-решт. Тобто, ефект від цих усіх подій загалом позитивний.
Читай також: Стало відомо, скільки мобілізують до армії у разі прямого вторгнення
