Другий тиждень до ряду Україну відвідують провідні європейські та світові політики. У вівторок, 8 лютого, міждержавні переговори пройшли на найвищому рівні: президент Володимир Зеленський обговорив зі своїм французьким колегою Еммануелем Макроном Мінські домовленості, Нормандський формат та посилення безпеки. За результатами зустрічі домовилися про надання офіційним Парижем 1,2 млрд євро макрофінансової допомоги нашій державі. Крім того, було підписано двосторонню угоду про співпрацю в оборонно-промисловому комплексі. Серед інших високих гостей цих днів — голова німецького МЗС Анналена Бербок, яка разом зі своїми колегами з Австрії, Чехії та Словаччини відвідала Донбас, щоб побачити наслідки російської агресії.
Читайте також: Немає причин стверджувати, що війна стовідсотково буде
Тема війни на південному сході України піднімалася недавно і в Білому домі, де зустрілися президент США Джо Байден та канцлер ФРН. Оланда Шольца неодноразово критикували за недостатньо активну позицію навколо російсько-українського збройного конфлікту, оскільки Берлін навідріз відмовився постачати нам озброєння, надіславши натомість партію захисних касок. Шольц пояснює: ФРН принципово відмовляється постачати зброю в кризові регіони, проте за ймовірне "велике вторгнення" Кремль поплатиться сповна. Щоправда, як саме, не пояснив. Замість нього це зробив Байден, який зазначив, що так званий пекельний пакет санкцій включає, крім іншого, повне блокування настільки важливого для РФ проекту як "Північний потік-2".
Вже 9 лютого Шольц проведе переговори з президентами Франції та Польщі про ситуацію навколо українських кордонів, а за тиждень на канцлера Німеччини очікують і в Києві, і в Москві.
Об'єднавчою ланкою в риториці всіх іноземних політиків в "українському питанні" є їхня апеляція до необхідності практичної реалізації горезвісних Мінських домовленостей, політична частина яких є очевидною загрозою нашій державності як такій. Чи ступить Банкова під пресингом західних партнерів на стежку, накреслену Путіним і ведучу фактично в прірву?
Відповідь на це та інші питання Realis.online шукав разом із колишнім нардепом, який свого часу представляв нашу країну на майданчику Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) Бориславом Березою.
- Президент Франції за останні два дні відвідав дві столиці – Київ та Москву. Якими є ваші спільні враження від цього візиту і що позитивного він міг принести Україні?
- Оцінювати результати візиту Макрона ми можемо лише через призму результатів. Однак те, що я побачив і почув після його зустрічі спочатку з Путіним, а потім із Зеленським, дає підстави говорити, що ці рандеву потрібні, насамперед Макрону. Справа в тому, що навесні у Франції відбудуться президентські вибори, які Макрон хоче виграти. І щоб виглядати більш вагомим на тлі інших кандидатів, він і активізувався на міжнародному фланзі, прагнучи в даний конкретний момент зіграти роль такого собі миротворця. Саме це його головна мета, а все інше вторинне.
Але це все говорить також і про те, що його (Макрона - ред.) цікавить історія умиротворення Путіна в будь-якому варіанті, щоб Путін залишився задоволений. Подивимося, чи зміг він умовити Зеленського спробувати реалізувати Мінськ у форматі, кращому для Російської Федерації. Проте буде, м'яко кажучи, дивно, якщо Зеленський погодився на це, оскільки він чудово знає, що в Україні виконання "Мінських угод" у російському трактуванні неодмінно призведе до масових вуличних протестів.
- Чому один "Мінськ" Київ та Москва бачать по-різному? Де закладено умовну міну різночитань?
- Це не різночитання, все лежить в іншій площині. Проблема в тому, що для Путіна найголовніша формула сформульована так: спочатку вибори, потім решта. При цьому він відверто плює на інші пункти "Мінська". Наприклад, на пункт номер п'ять, де йдеться про паритет обміну військовополоненими. У Росії сьогодні шалена кількість українців, які перебувають у ролі заручників, а також незаконно утримуваних, які щодня піддаються тортурам. Також можна згадати пункт номер один, де йдеться про повне припинення вогню. А що ми бачимо насправді? 8 лютого, наприклад, режим припинення вогню було порушено п'ять разів і навіть було поранено одного українського військового. Крім того, згідно з тими ж "Мінськими домовленостями" Дебальцеве має бути під контролем України, але його на сьогодні контролюють російські окупаційні війська. Але все це не цікавить Путіна. Його цікавить лише один пункт — вибори в Донецьку та Луганську, які дадуть змогу легалізувати сепаратистів, його найманців та маріонеток. А от коли вже відбудуться вибори, Путін буде згоден на все, що завгодно.
- Дуже показовим є демонстративно підкреслене хамство Путіна. Наприклад, Макрону, який прибув до Москви, не подали, всупереч протоколу, кортеж до трапу президентського борту, а про путінські "жарти" про "терпи моя красуня" взагалі немає слів. Чим зумовлена така зухвалість незмінного господаря Кремля, адже навряд чи йдеться про експромт, доцільніше говорити все ж таки про якісь домашні заготівлі?
- Путін розуміє, що Європа не хоче війни і намагається, використовуючи момент, вичавити з цього максимум. І тут є два варіанти. Перший: Путін цурається ідеї війни. Другий: він дотискає тему Донбасу та "протягує" проведення там виборів за своїм сценарієм.
Найголовніше зараз у цій історії, що Путін піднімає ставки, що для нього є єдиним способом досягнення результату. Тут фактично ми бачимо класичну гру в покер, коли людина грає голою, не маючи на руках ідеального набору карт. Путін усіляко демонструє, що він нібито готовий до санкцій, проте насправді це не так. Сьогодні більшість людей у Росії та й в оточенні Путіна чудово усвідомлюють, що санкції, які передбачається запровадити, Російська Федерація не витримає. Але річ у тому, що Путін як типовий гопник блефує до кінця.
- Як би там не було, але всі світові лідери в унісон апелюють до Мінська. А чому за всі роки війни Україна не змогла вивести на цей рівень, скажімо, Будапештський меморандум?
– Будапештський меморандум, на жаль, мертвий, оскільки наші партнери його підписали, але не ратифікували. Тому їм краще говорити про "Мінськ", який був підписаний в умовах необхідності запобігання російській навалі. Єдине, що може робити Україна, — домагатися своїх інтересів, як це роблять усі учасники цього процесу. До речі, хочу нагадати, що Саркозі колись вмовив Саакашвілі підписати угоду з Росією, через яку Грузія втратила частину території, а він — владу та підтримку населення. Так от, Саркозі тоді виграв із погляду міжнародної політики, тоді як Саакашвілі програв і сьогодні нам дуже важливо не повторювати його помилки.
- Свого часу тепер уже екс-канцлер Ангела Меркель неодноразово заявляла, що "Мінськ" - це не залізобетонна договірна конструкція, і її рамки можна видозмінювати. Чому українська сторона не розкрутила цей кейс з урахуванням своїх інтересів?
- Справді, проблема полягає в тому, що російська влада абсолютно на всіх майданчиках та рівнях демонструє, що її цікавить реалізація "Мінська" саме в існуючому форматі, а українська влада з цим погоджується, не намагаючись навіть змінити стан справ. У результаті некомпетентна влада в особі Зеленського, Єрмака та їх оточення призвела до патової ситуації, коли неможливо знайти вихід та комфортне для себе рішення.
- Якраз після зустрічі з Макроном, на спеціальному брифінгу президент Зеленський заявив про свою готовність до майбутньої зустрічі лідерів "нормандії", назвавши цей формат, "гідним майданчиком для врегулювання конфлікту на Донбасі". Ви погоджуєтесь з таким визначенням?
- Україна в рамках "нормандського квартету" має займати проактивну позицію та, формуючи порядок денний, максимально просувати свої тези. Проте Україна тут є ніби пасивним глядачем і це, на жаль, вибір Зеленського, Єрмака та всієї цієї камарильї, яка не спроможна сформувати сильну зовнішню державну політику.
Читайте також: Те, як живе Україна – це вибір більшості, який потрібно змінити
- Чи поділяєте ви думку деяких експертів, які кажуть, що Німеччина не надає і, більше того, блокує постачання в Україну зброї власного виробництва через те, що ФРН (якщо винести за дужки інтерес, пов'язаний із Nord Stream-2) є членом " Нормандського формату ", отже, не має бути упередженою?
- Ні, це насправді не так. Тут усе "зав'язано" на зовнішньому векторі політики ФРН загалом. Після Другої світової війни Німеччина дуже травмована і готова йти на будь-які переговорні процеси аби уникнути військових дій. Для німців безліч проблем створює сама ідея того, що вони в тому чи іншому конфлікті можуть стати на чийсь конкретний бік, оскільки ще раз наголошу, вони травмовані війною. А ось ще один учасник "нормандки" - Франція, займає абсолютно проросійську позицію, оскільки для французів, які є русофілами, РФ - це значно пріоритетніший напрямок, ніж Україна. До того ж, у цьому контексті слід нагадати, що політика — це продовження економіки, тільки більш концентроване.
- Яким чином Зеленський може, як то кажуть, пройти між крапельок, з одного боку, утихомирюючи пристрасті навколо ймовірного "великого вторгнення", через які ми бачимо відтік інвестицій, а з іншого - просити світ, перш за все, про військову допомогу, щоб бути готовими до найгіршого з варіантів?
- Говорити сьогодні про те, що, мовляв, заспокойтесь війни не буде, а завтра прогнозувати захоплення Харкова - це абсолютно профанська позиція некомпетентного чиновника. У ситуації, що склалася, вище керівництво має максимально маневрувати, ставлячи на чільне місце лише одне — національні інтереси. Не вміє? Нехай іде і поступається місцем іншим.
- Наскільки Путін реально побоюється санкцій Заходу і готовий під загрозою їхнього введення піти на поступки щодо "Мінська"?
- Путін реально боїться санкцій і чудово усвідомлює, що рано чи пізно це може призвести до розвалу Росії, а цього він точно не хоче. Він хоче реанімувати Радянський Союз. Так, це його хворі фантазії, але, на жаль, вони мають місце і саме ними він і керується. Проте нам необхідно розуміти, що Путін має свої цілі, європейці — свої, а Україна — свої. Саме наші цілі мають бути пріоритетом номер один, бо без нас жодних рішень не буде у жодному разі.
- Ви не раз підкреслювали, що представники виконавчої влади, зокрема, президент, некомпетентний у питаннях великих геополітичних ігор. А як би ви, як колишній парламентарій, оцінили в умовах широкомасштабної військової загрози з боку РФ дії або бездіяльність Верховної Ради?
– На сьогоднішній день Верховна Рада підпорядкована Офісу президента. Через позицію монобільшості, яка зітхнути не може без "добра" з Банковою, парламент не здатний приймати самостійні рішення. Відповідно, ми не можемо говорити про незалежну інституцію, тому хочеться побачити якнайшвидше новий парламент. Парламент, де будуть представлені компетентні депутати, які справді зацікавлені у розвитку держави та хочуть якісних змін, а не ті, хто безвільно виконує всі бажання профану з "95 Кварталу" та його оточення.
- Володимир Зеленський, під тиском Заходу чи інших факторів, може перейти так звані червоні лінії у частині реалізації "Мінська"?
- Якщо Зеленський ці лінії перейде, це означатиме лише одне: кінець його влади.
Читайте також: Єдиний розумний вихід для України – це перевибори до Ради
