Москва посилила головну статтю свого експорту - нестабільність та конфлікти
Російська агресія

Москва посилила головну статтю свого експорту - нестабільність та конфлікти

18 листопада 2021 | 08:53

Світова спільнота нарешті має зробити висновки щодо політики РФ у рамках існуючого світопорядку. З розпадом СРСР Росія перестала бути супердержавою, залишившись у звуженому територіальному просторі із значно зменшеним людським ресурсом. Навіть у межах колишнього СРСР, Москва на деякий час втратила реальні важелі тиску та впливу.

Однак завдяки збереженому потенціалу розвідувальних органів ще часів Союзу, які повністю перейшли під російське управління, Москва почала відновлювати втрачений авторитет та вплив.

Читайте також: Маніфест окупанта: статтю Путіна навчають в армії РФ, щоб стріляти в українців та білорусів

Кадри вирішували

Багато кадрів, які працювали на таких складних напрямках як США та Західна Європа, частково перепрофільовано для роботи на пострадянському просторі. Вони були впроваджені в усі часи суспільства країн колишнього СРСР з метою ведення деструктивної роботи.

Було розгорнуто роботу величезного масштабу, яка, однак, мала свої обмеження у вигляді важкого економічного становища в самій Росії, яка не могла фінансувати всі проекти своїх розвідорганів не лише з підкупу політичних еліт новостворених держав, але навіть для нормальної виплати зарплат своїх висококваліфікованих кадрів військової (ГРУ) та політичної розвідки (ЗВР).

Однак, коли з 2000 р. ціни на енергоносії стали стрімко зростати, що дозволяло забезпечити з профіцитом бюджет державного розвитку РФ за рахунок постачання зовнішніх ринків нафти і газу, у Москви з'явилися нові можливості втручання у внутрішні справи сусідніх країн.

Вектори агресії

Конфлікти в Нагірному Карабаху, Абхазії та Придністров'ї Кремлю вдалося законсервувати, перевести в режим керованих, за допомогою яких здійснювався вплив на Азербайджан, Грузію, Вірменію та Молдову. Білорусь та Казахстан стали на шлях зближення та інтеграції з РФ, тому створювати там збройні конфлікти Кремлю не було сенсу.

Латвія, Литва та Естонія з розпадом СРСР одразу рішуче стартанули на інтеграцію з НАТО та ЄС, а місцеве російськомовне населення у своїй більшості було за такий вектор розвитку, який обіцяв входження до елітного клубу багатих європейських країн, а значить і солідний рівень життя, який кудись вище, ніж у Росії зразка 90-х. Та й Брюссель із Вашингтоном допомогли Балтійським країнам на євроінтеграційному шляху, вважаючи їх за природних союзників у можливому протистоянні з РФ.

У Середню Азію справи у Кремля йшли зі змінним успіхом. Киргизстан і Таджикистан потрапили в орбіту тяжіння Москви, тоді як Туркменістан та Узбекистан завдяки своїй яскравіше вираженій родовій клановості були менш вразливими перед російськими спецслужбами.

Україна - камінь спотикання

Україна, яка окремо стоїть державою, яка мала виключно важливе значення для РФ, була. Без України Росія була євразійською державою. У разі отримання Києва на свій бік Москва ставала європейською країною із давньою традицією державності. Для цього всіляко підтримується міф про триєдиний народ і що росіяни є прямими нащадками Київської Русі, що зовсім не так.

У першій половині 90-х років. Москва запустила у Криму сценарій провокування конфлікту на ґрунті сецесіонізму. На деякий час Кремлю вдалося привести до влади своїх людей в особі Мєшкова та подібних до них. Але в першій половині 90-х років. оборонний потенціал України та Росії був рівноцінний, а враховуючи меншу територію нашої держави, у разі виникнення війни, Збройні Сили України могли не лише дати відсіч РФ, а й навіть перемогти. Тому з розпадом СРСР Москва запустила спецоперацію з ядерного роззброєння України та суттєве скорочення звичайних озброєнь та чисельності нашої армії. Ще наприкінці 80-х років до лав українського національно-демократичного руху було інфільтровано агентів російського впливу, які діють досі.

Читайте також: Медведєв "по Фрейду": екс-прем'єр РФ визнав безглуздість переговорів із Москвою

Залякали та обібрали

Ідею трагічних наслідків Чорнобильської катастрофи вони використали для пропагування в українському суспільстві ідеї відмови від ядерної зброї. Без'ядерний статус України було виписано вже у Декларації про державний суверенітет України (липень 1990 р.), а надсилання на цей документ було вже в історичному Акті про проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.).

Бачачи неминучість розпаду СРСР, вже у вересні 1991р. Москва почала тиснути на Київ щодо повного ядерного роззброєння, а Україна на той час мала третій у світі ядерний потенціал. Усі стратегічні ядерні озброєння з України були спрямовані на США та країни Західної Європи. Тому Вашингтон, Лондон і Париж серйозно включилися в тиск на повне ядерне роззброєння Києва. Стратегічну ядерну зброю та засоби доставки було повністю вивезено з України до РФ або знищено у період 1991-96 років.

Москва наприкінці 1991 р. також розпочала блискавичну операцію з виведення з України тактичної ядерної зброї, яку Київ міг використати в будь-якому напрямку, не тільки західному, а й східному. Вже до кінця 1992 року Кремль зумів вивезти з України на свою територію всі тактичні ядерні боєголовки. Була задіяна вся московська агентура, яка засіла у новій політичній владі України та у керівництві Збройних Сил.

Менше ніж за рік цю спецоперацію було закінчено. Київ не встиг і оком моргнути, як виявився без тактичної ядерної зброї. Потім росіяни взялися до звичайних озброєнь.

Спроба знищити

До 1995 р. Москві вдалося пролобіювати серйозне скорочення чисельності ЗСУ, проте під час загострення ситуації в Криму українська армія ще була достатньо чисельною і непогано озброєною. Кремль скріпивши зубами відступив. Розуміючи, що у майбутньому воєнному зіткненні з Україною потрібно мати багаторазову перевагу, Москва продовжувала "стимулювати" роззброєння української армії. Наступний конфлікт у Керченській протоці 2003 р. вже мав іншу диспозицію, ніж події 1994-95 років.

Однак політичне керівництво в Києві та Сімферополі тоді виявило серйозну рішучість і готовність до боротьби. Москва знову мусила відступити. Для заколисування пильності Києва, Кремль постійно використовував міф про непорушні історичні зв'язки українського та російського народів.

До лютого 2014 року українська армія завдяки старанням Москви з 1991 р. взагалі мала плачевний стан. РФ зуміла протягом 23 років серйозно корумпувати частину представників політичної еліти у Києві, а також керівництва української армії та спецслужб. До лютого 2014 р. Кремль підпорядкував своєму впливу в Криму низку політичних лідерів, а у Києві певну кількість впливових людей, які збагатилися за рахунок торгівлі з Росією, тому вони не були зацікавлені рішуче протистояти відкритому акту російської агресії на півострові. Результат цих подій відомий.

Читайте також: Помста вкраденого боягуза: як Москва використовує брехню для виправдання окупації територій України

Не кінець, але новий початок

Москва продовжує через своїх агентів впливу свою деструктивну політику у Європі та Україні. РФ хотіла нещодавно створити осередок напруженості в Косові, але рішучий настрій європейського миротворчого контингенту та втручання Вашингтона та Брюсселя не дозволили Москві відновити конфлікт на міжнаціональній основі. Навіть приїзд до кордону Сербії та Косова російського посла та військового аташе з Белграда як акт підтримки силам, які виступали за конфлікт, не допоміг.

Потім проросійські сили розгойдували ситуацію в Чорногорії, але ця країна вже стала членом НАТО, тож перспектив розпалювання внутрішнього конфлікту мало. Нині на всю запущено "гойдалку" у Боснії та Герцеговині, де проросійські політики знову заговорили політичною мовою 90-х років минулого століття.

Тут НАТО і ЄС теж на чеку і максимально уважно моніторять ситуацію охоче діяти. Тому, щоб зосередити європейську увагу та пильність української сторони, Москва запустила проект транспортування біженців із зони конфлікту на Близькому Сході до Білорусі.

В.Путін домовився з А.Лукашенком, що це нібито ініціатива Мінська допомогти тим, хто потребує переміститися в стабільні європейські країни. Підкреслимо, що Білорусь не має оперативної, аналітичної та логістичної можливості провести цю операцію, яка повторює перебіг дій російських спецслужб восени 2015 р., коли вдалося запустити міграційний потік до Європи. Тоді новий виклик змістив зі сторінок європейських ЗМІ тему Донбасу на третій план. Навіть після закінчення цієї кризи тема війни на Донбасі та окупації Криму не повернулася на перші сторінки європейських медіа.

Москва десятиліттями провокує конфлікти в українському суспільстві та конфронтацію між політичними силами. Кремль приховано підтримує не лише проросійські сили, а й радикалів. Потрібно пам'ятати, що Росія таємно фінансує всі ультраправі та ультраліві рухи в Європі, які вносять сум'яття в суспільстві, вважаючи їх природними союзниками Москви, а також підтримує всі конфлікти та війни на всьому пострадянському просторі та ширше.

Тому у світі час усім зрозуміти, що РФ є головним світовим експортером не стільки нафти і газу, скільки нестабільності, конфліктів і воєн.

Читайте також: "Зроблено в Росії": Кривавий продукт Кремля на експорт - створення збройних конфліктів

Різдвяний піст: що не можна робити віруючим
28 листопада 2021
Ефект доміно: у Львові патрульний розбив чотири припарковані автівки (фото)
28 листопада 2021
Не створені для домашніх справ: найгірша господиня за знаком Зодіаку
28 листопада 2021
Сніг та грози: погода в Україні в останній понеділок листопада
28 листопада 2021
В Одеському аеропорту не зміг приземлитися літак через туман (фото)
28 листопада 2021
"Подвійний удар": Влад Яма зачарував яскравими фото з сином
28 листопада 2021
Помер батько російського року: маловідомі факти з життя Олександра Градського
28 листопада 2021
У Києві сталася лобова ДТП: не розминулися два авто (відео)
28 листопада 2021