Технічний маневр чи втрата політичної волі?
Мирні переговори у Лондоні, які мали стати майданчиком для пошуку шляхів деескалації російсько-української війни, несподівано втратили політичний розмах. Замість зустрічей на рівні міністрів закордонних справ Великої Британії, Німеччини, Франції та високопосадовців США, переговори зведено до технічного рівня. Це рішення, стало реакцією Вашингтона на власну невпевненість у спроможності запропонувати дієвий сценарій миру. США, усвідомлюючи ризик отримати відмову від України та її європейських союзників, вирішили уникнути політичного провалу, перевівши дискусію в формат обміну технічними пропозиціями.
Такий крок викликає запитання: чи є це прагматичним маневром для підготовки ґрунту до майбутніх домовленостей, чи свідченням браку рішучості з боку Заходу? Сполучені Штати не готові ані нав’язувати Росії жорсткі умови, ані брати на себе відповідальність за компроміси, які можуть бути сприйняті як зрада інтересів України. Натомість переговори зосередилися на обмежених питаннях, таких як можливість припинення вогню та механізми його контролю. Це, однак, не вирішує стратегічної проблеми: відсутності умов для завершення війни, адже Росія не відступає від своїх імперських амбіцій, а Україна не погоджується на капітуляцію.
Геополітична шахівниця: позиції ключових гравців
Позиція США у цьому процесі виглядає двоїстою. З одного боку, Вашингтон продовжує імітувати переговорний трек, спрямовуючи спецпосланця Стіва Віткоффа до Москви для кулуарних контактів. З іншого, Білий дім висловлює розчарування заявами президента України Володимира Зеленського, натякаючи, що його стратегія у переговорах не відповідає американським очікуванням. Адміністрація Трампа не вимагає від Києва визнання анексії Криму, але наполягає на початку діалогу без попередніх умов. Це може вказувати на спробу США знайти баланс між підтримкою України та прагненням уникнути ескалації з Росією.
Європейські країни, зокрема Німеччина та Франція, демонструють солідарність з Україною, але їхня відмова від участі у лондонських перемовинах на високому рівні свідчить про небажання брати на себе ініціативу в умовах американської нерішучості. Велика Британія, як площа для переговорів, опинилася в делікатній ситуації: Лондон прагне зберегти імідж активного гравця, але змушений адаптуватися до зниження рівня дискусії. Росія, своєю чергою, використовує переговори як інструмент для затягування часу, не виявляючи готовності до компромісів. Москва сприймає будь-які мирні ініціативи як можливість закріпити свої позиції на окупованих територіях.
Україна, попри тиск, зберігає принципову позицію: жодних поступок, які підривають її суверенітет. Зеленський, судячи з реакції Білого дому, перебуває під зростаючим тиском, але його відмова йти на компроміси з Росією відображає настрої українського суспільства та реалії війни, де поступки сприймаються як поразка.
Сценарії: від крихкого перемир’я до затяжного глухого кута
Майбутнє лондонського переговорного процесу залежить від того, чи вдасться сторонам перейти від технічних консультацій до політичних рішень. Оптимістичний сценарій передбачає досягнення локального припинення вогню, яке могло б стати першим кроком до ширшої деескалації. Проте навіть такий результат потребуватиме чітких механізмів контролю та гарантій виконання, що в умовах взаємної недовіри виглядає малоймовірним. Крім того, будь-яке перемир’я без стратегічного бачення миру ризикує стати лише паузою перед новим витком конфлікту.
Песимістичніший сценарій — це продовження дипломатичного глухого кута. США не знайдуть способу поєднати підтримку України з тиском на Росію, а європейські країни обмежаться роллю посередників, переговори залишаться імітацією. Росія використає цей час для перегрупування сил, а Україна — для зміцнення оборони, але жодна зі сторін не наблизиться до реального вирішення конфлікту.
Третій, менш імовірний сценарій — це прорив у переговорах за рахунок несподіваної зміни позиції одного з ключових гравців. Наприклад, рішучі дії США чи скоординована позиція Європи могли б змусити Росію переглянути свої амбіції. Проте наразі брак політичної волі та розбіжності між союзниками роблять такий розвиток подій малоймовірним.
Висновок: дипломатія перед вибором
Лондонські переговори, обмежені технічним форматом, підкреслюють, наскільки важко досягти миру, коли сторони не готові йти на поступки. Сполучені Штати намагаються зберегти свою геополітичну вагу, уникаючи рішучих кроків, Європа займає вичікувальну позицію, а Росія та Україна залишаються непримиренними у своїх цілях. Від того, чи зможе Захід подолати нерішучість і перейти від формальних дискусій до дієвих рішень, залежить, чи стануть ці перемовини початком деескалації, чи черговою паузою у тривалому конфлікті. Наразі дипломатія стоїть на розпутті, а світ затамував подих в очікуванні наступних подій.
Олександр Колесніченко, політичний оглядач
