Президент Володимир Зеленський підписав закон про примусове вилучення об’єктів власності Російської Федерації, як держави, яка почала повномасштабну війну проти України. Вилучене майно передаватиметься у господарське відання на тимчасовій або постійній основі спеціалізованому державному підприємству, яке буде створено за рішенням Кабінету міністрів. При цьому вилучення здійснюватиметься без компенсації. Яку ще ціну — фінансову, суспільну, репутаційну заплатить путінська Росія за тероризм XXI століття?
Це та інші нагальні питання, на жаль, все ще актуального — воєнного порядку денного Realist.online адресував експерту з питань конституційного та адміністративного права, голові правління Центру політико-правових реформ Ігорю Коліушко.
Читай також: Один ворог на всіх: як війна змінила українську політику і чи варто чекати на прихід військових до влади
- Днями у Міжнародному суді в Гаазі стартували слухання проти Росії відносно її військового вторгнення в нашу країну. Чи використовує, на ваш погляд, офіційний Київ усі майданчики, які дозволяли б притягти агресора до того чи іншого ступеню відповідальності за військову агресію в Україні?
- Складно сказати напевно, усі чи не всі площадки використовуються... Я зараз працюю в територіальній обороні, а не в Кабміні, тому, відверто кажучи, усім об’ємом інформації не володію. А те, що я бачу свідчить, що справді робиться дуже багато, але стверджувати, що все можливе, я не можу.
Разом з тим, варто зауважити, що Міжнародний кримінальний суд, про який ви згадали, розглядає справу, пов’язану з війною в Україні за позовом 39-ти держав — членів МКС. Це дуже важливо, оскільки наша держава не ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду і, відповідно, ми не могли ініціювати це провадження. Але 39 країн звернулися, і це є одним із найвагоміших важелів впливу на цю ситуацію.
- Неабияку, якщо не сказати вирішальну роль на даному етапі відіграє колосальний загальнонаціональний спротив. Які його елементи ви виділили б окремо?
- Тут, передусім варто зауважити, що наші Збройні сили виконують свою місію з честю і героїзмом. Це — ключове і саме від цього залежить подальша доля України. Також варто відзначити величезний ентузіазм громадян і готовність до мобілізації, участі у теробороні, волонтерства, добровольчих формуваннях територіальних громад і так далі. Тобто, усі форми відповідної діяльності, які передбачені чинним законодавством, наразі досить активно використовуються нашими співгромадянами і це просто чудово. Але разом з тим, існують і проблеми. На жаль, мені здається, не до кінця справляється наша управлінська система.
Читай також: Економічне партнерство з Китаєм зробить Росію заручником КНР – інтерв'ю з Андрієм Шевчишиним
- В чому конкретно це проявляється?
- У нас невиправдано довго не вирішується цілий ряд рішень, необхідних для ефективного функціонування і розгортання національного спротиву. Наприклад, є досить суттєві процедурні прогалини у тій же сфері добровольчих формувань територіальних громад, які згідно закону повинні брати на себе частину відповідальності по забезпеченню порядку і охорони територій.
Форма контракту, який має укладатися з добровольцями до цього часу так і не затверджена Міністерством оборони. Це при тому, що в багатьох містах і містечках сформовані сотні-тисячі таких загонів. Очевидно, що для більш ефективного їх використання, необхідно їх оформити відповідно до закону. І тут вже виникає цілий ряд проблем. По-перше, не вся документальна база сформована, точніше — не все затверджено на урядовому рівні. По-друге, подекуди мають місце досить дивні і абсолютно недоречні дії місцевих чиновників, які, замість оперативної роботи вимагають якісь документи, які не фігурують в законодавстві. Чому, запитується ви цього вимагаєте? А вони у відповідь, неначе мантру повторюють: “Ні, надайте ці папери і крапка”. Ось такого роду діалоги затягують процес, що в наші надскладні часи є, скажімо так, величезною розкішшю.
Ми ось уже другий тиждень не можемо завершити процес реєстрації цих добровольчих формувань. Уся ця бюрократична тяганина відбиває ентузіазм багатьох громадян і їх цілком можна зрозуміти. Люди кажуть: “Ми хочемо захищати Україну, а не займатися безплідним переписуванням папірців”.
Читай також: Справа в Гаазі: Чим закінчиться трибунал для Путіна і чи варто Україні розраховувати на репарації від РФ
- А що заважає на різних “поверхах” владної вертикалі гранично оперативно зняти усі ці недоречні нюанси і чітко розставити усі крапки над “і”?
- Хотів би підкреслити, що головні проблеми тут лежать не в законодавчій площині, а в царині виконавчої влади. Майже все, що необхідно було ухвалити на рівні законів, Верховна Рада проголосувала, а президент підписав. Єдина дивна річ, на яку я звернув би увагу стосується закону “Про основи національного спротиву”.
Я зараз кажу про норму, яка передбачає, що командирів добровольчих загонів територіальних громад призначає командуючий сил тероборони. Ну, послухайте, це ж просто утопія! Вже тиждень триває поки що безрезультатна боротьба за те, щоб був підписаний указ про делегування цього повноваження хоча б на рівень командирів бригад, тобто на обласний рівень. Результат? Командири досі не призначені...
- А чому, боротьба? Невже хтось, з огляду на усі виклики, хоче грати у свої ж ворота?
- Річ у тім, що виконавча влада боїться брати на себе відповідальність і приймати навіть ситуативні тимчасові рішення. Усі посилаються на нашу доблесну прокуратуру, та ще на когось і так по колу. Існуюча проблема, між тим, від цього нікуди не випарується. А громадяни дивляться на усе це і кажуть: “Ви — ідіоти, тому що ми хочемо з ворогом боротися, а не розбиратися, хто з вас тут головний і хто за що відповідає”.
Читай також: Закордон не допоможе: чому Росії не варто розраховувати на військову допомогу ОДКБ
- Як би ви оцінили загалом нинішній рівень взаємодії по лінії регіони-центр, коли в країні діє військовий стан?
- Больові точки, на жаль, існують і в комунікаційній площині. Не все в центрі встигають вирішувати. Я розумію, що в Кабінеті міністрів зараз, м’яко кажучи, не солодко і там діє надзвичайний режим роботи. Тим не менше, слід розуміти, що через якісь дрібні недопрацювання уряду (відсутність, приміром, якоїсь постанови КМУ чи наказу профільного міністра) на місцях не можуть вирішити дуже і дуже важливі речі.
- Тобто, через якісь банальні нюанси, фактично блокується увесь процедурний ланцюг.
- Саме так. Таких прикладів, щоправда, небагато, але вони є. Взяти контракт добровольців. Кажуть: не має указу міністра оборони по його затвердженню, але сама форма документу існує. Закон вимагає, щоб контракт був, але в регіонах усі чекають на автограф міністра. Тобто, під кожен крок чекають інструкції, хоча можна було б потім ці питання вирішувати без проблем або в процесі, або постфактум.
- За два тижні війни з Росією чи не найбільшою проблемою для нас залишається небо. Як гадаєте, яким чином вирішиться це над болюче питання і чи вирішиться в принципі?
- Очевидно, що довкола цього питання триває величезна боротьба і не лише між Україною і Заходом. На Заході також є величезна кількість сил, які борються за це питання на нашому боці, але уряди багатьох країн поки що мають свої резони проти закриття неба над Україною. Як буде надалі, сказати складно, адже ситуація, що не дивно, змінюється достатньо динамічно.
Читай також: Путін несе загрозу Європі, а Україна - лише стартовий майданчик: Тарас Чорновіл про вступ до ЄС і вторгнення РФ
- Пройшло вже кілька раундів переговорів між українською та російськими делегаціями, ключова мета яких — припинення бойових дій на території України. Чи є потенціал у цього формату з огляду на цілі, які ставить перед собою головний “архітектор” війни — Путін?
- Все залежить від того, як ставитися до цих переговорів. З повідомлень, які поступають у відкритий доступ стає зрозуміло, що країна-агресор хотіла використати ці переговори для того, щоб забезпечити собі якусь перевагу, як це було, наприклад, при підписанні “Мінських угод”. Тобто, вони використовують зброю, залякують, а потім кажуть: “А ось тепер давайте домовлятися на вигідних для нас умовах”. Якщо українська влада піде на ці ігри, це стане трагедією і означатиме, що вона фактично зрадила і країну, і наші Збройні сили. Втім, я все ж таки вірю, що цього не відбудеться.
Що ж стосується нашого інтересу, то він полягає в тому, щоб використовувати ці переговори для вирішення в першу чергу гуманітарних питань на кшталт виведення цивільного населення з зон “гарячих” конфліктів, вивезення загиблих російських солдат, тощо. Саме такі питання мають підніматися, а не ті, про які говорить РФ. Яке вона взагалі має відношення до того, вступати Україні в НАТО чи не вступати!? Причому тут Москва? Яким боком сюди “приклеїти” країну-агресора? Чому вони мають диктувати нам умови, як жити далі? Ну, це ж абсурд...
Читай також: Конфіскація російського майна: як працюватиме закон, підписаний Зеленським
- На жаль, це розуміють усі, окрім Кремля... Чи погоджуєтеся ви з позицією вітчизняного МЗС про те, що акурат після вторгнення на нашу землю на згаданих вами “Мінських угодах”, до яких раніше невтомно апелювала Росія, можна врешті-решт поставити жирний хрест?
- Москва поставила жирний хрест на “Мінських угодах”, ухваливши рішення про визнання так званих Донецької та Луганської народних республік. Після цього кроку ніяких мінських домовленостей не існує в природі. А якщо говорити загалом, то Росія вже давно перекреслила практично все міжнародне право, порушивши договори, підписані нею і з Україною, і з багатьма міжнародними організаціями. Російська Федерація порушувала і продовжує грубо порушувати статут ООН, принципи Ради Європи і так далі. І ситуація тут неоднозначна. Це можна називати з одного боку крахом міжнародної правової системи. З іншого ж боку, є сенс говорити про те, що є один негідник, який вирішив ігнорувати міжнародне право і якщо його поставити на місце, то можна забезпечити безперебійне функціонування міжнародного права на майбутнє.
- З урахуванням того, що Росія відкрито плює на існуючі міжнародні правила, норми, угоди, тощо, чи є у нас шанс, даруйте, “вибити” у агресора фінансову компенсацію за вже заподіяне лихо?
- Відповідь на ваше запитання напряму залежить від того, як закінчиться війна. Якщо зможемо вистояти і не зазнаємо поразки, без сумніву, ми маємо усі шанси отримати контрибуцію та репарацію і таким чином за рахунок агресора відбудовувати зруйновані ним міста, об’єкти інфраструктури, виплачувати компенсації сім’ям загиблих, тощо. У разі ж, якщо ми програємо війну, перспективи будуть досить сумні і...
- Давайте, цей варіант ми не будемо розглядати предметно. Пане Ігорю, а яким чином, на ваш погляд, єдиний законодавчий орган країни в умовах, що склалися може діяти більш ефективно, адже наразі парламентарі не працюють в пленарному режимі і займаються хто чим?
- Відверто кажучи, я не думаю, що зараз існує багато питань, з приводу яких Верховна Рада має тут і зараз приймати якісь нагальні рішення, адже зрозуміло, що розв’язання проблем безпеки є набагато важливішим за ухвалення того чи іншого закону. Але очевидно, що в порядку денному будуть з’являтися питання, заради вирішення яких парламент має збиратися обов’язково. Мова може йти як про нові закони, так і про внесення точкових змін до вже існуючого законодавства, які б посилили б нашу обороноздатність і захист учасників опору та громадян загалом. Такі речі дійсно потрібно голосувати в оперативному порядку. Крім того, вже через два тижні може постати питання про продовження воєнного стану і для цього також потрібне відповідне голосування у Верховній Раді.
Читай також: В Україні громадянським дозволили використовувати вогнепальну зброю для відбиття нападу окупантів
Тому, на моє глибоке переконання, парламент має перебувати у працездатному стані, який дозволяв би в будь-який момент зібратися і ухвалити рішення, необхідні для захисту України. І в цьому контексті мене трішки турбує законопроект, який днями був зареєстрований у Верховній Раді про так зване дистанційне ухвалення рішень. Я так розумію, мова йде про голосування через інтернет чи щось на кшталт цього. На мій погляд, така форма роботи, по-перше, суперечить Конституції, а по-друге, будь-які дистанційні формати не гарантують достовірності голосування і не дають розуміння того, чи не перебувають у момент голосування народні депутати під тиском.
Звісно, в нинішніх умовах Верховна Рада має збиратися там, де це можна робити безпечно — хоч в бомбосховищі. Причому, не обов’язково в Києві, а в будь-якому українському місті. До речі, цілком припустимою є форма роботи, коли депутатський корпус розділяється на кілька частин (в кожній з яких присутні представники різних фракцій) і збирається в різних місцях. Ось тоді вже дійсно можна встановлювати відеозв’язок і приймати, контролюючи один одного, рішення. Таким чином, можна досягти достовірності голосування. Словом, можна шукати різні варіанти, але безпека депутатів і достовірність голосування — це два ключові параметри, якими не можна жертвувати за жодних умов.
- Хто, що і головне коли змусить Путіна забратися геть з нашої землі?
- На превеликий жаль, проблема не в одному лише Путіні. Відверто агресивна політика влади РФ підтримується величезною кількістю російського народу, про що яскраво свідчать дані соціологічних опитувань. Власне тому, ситуацію, у якій сьогодні опинилася Україна, ми спільно з усією міжнародною спільнотою маємо використати з тим, щоб не лише зупинити війну сьогодні, а й покласти край імперіалістичному тероризму Росії назавжди.
Читай також: Евакуація населення: названо маршрути на 11 березня
