Європейський Союз посилює роботу з Вірменією напередодні виборів. Про це пише Антон Кучухідзе, співзасновник аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнародник, у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Червневі парламентські вибори 2026 року у Вірменії формують один з найбільш напружених політичних епізодів останніх років на просторі колишнього СРСР. У лютому 2026 року Єреван офіційно звернувся до Брюсселя з проханням розгорнути команду швидкого реагування для виявлення й нейтралізації російського втручання у виборчий процес.
Видання oc-media з посиланням на RFE/RL уточнює, що міністр закордонних справ Вірменії Арарат Мірзоян надіслав комісарам ЄС лист 13 лютого з проханням створити аналог тієї двадцятиособової групи, яка успішно працювала в Молдові під час виборів 2025 року. У межах нової архітектури Брюссель ухвалив рішення розгорнути EU Partnership Mission in Armenia, EUPM Armenia, мандат якої прямо охоплює протидію гібридним загрозам, кібератакам та незаконному фінансуванню політичних структур, як фіксує резолюція Європейського парламенту.
Молдовський прецедент переноситься на південний Кавказ
Брюссельська логіка полягає в масштабуванні моделі, яка вже спрацювала в Кишиневі. Перед молдовськими виборами у вересні 2025 року російські мережі впливу провели одну з найбільших операцій з підкупу виборців та інформаційного тиску за останнє десятиліття, проте координація між Брюсселем і Кишиневом дозволила вистояти проєвропейській більшості. У тематичному огляді RFE/RL йдеться, що ЄС вважає молдовську місію успішною й тепер прагне відтворити її у вірменському контексті.
Глава європейської дипломатії Кая Каллас прямо назвала російські та підконтрольні Москві мережі акторами тих самих дезінформаційних кампаній, що були застосовані в Молдові. Йдеться про той самий сценарій, який працює мовою однієї FIMI-машини, лише з географічною заміною об’єкта. Подібну схему дезінформації фіксує і моніторинг EUvsDisinfo, згідно з яким Москва ще з початку 2025 року почала тестувати ворожі наративи проти прем’єр-міністра Нікола Пашиняна, спікера парламенту Алена Симоняна та інших проєвропейських політиків.
Український досвід стає базовою моделлю для тих, хто розриває з Москвою
Якщо порівняти траєкторії Києва, Кишинева та Єревана, проступає одна спільна логіка. Кожна з цих столиць пройшла або проходить етап, на якому Москва намагається утримати контроль через гібридні інструменти, від енергетичного шантажу й церковних мереж до кібероперацій та масованих кампаній штучних соціальних голосів. Україна почала проходити цей шлях ще з 2014 року й заплатила за нього найвищу ціну. Її досвід полягає в одному принциповому уроці.
Жоден компроміс на ґрунті нейтралітету не зупиняє Москву, він лише дає їй час для накопичення інструментів впливу. Тому вірменським і молдовським посадовцям сьогодні потрібен український досвід не в абстрактному історичному сенсі, а у вигляді конкретних протоколів стійкості, від процедур реагування на кіберінциденти до правил роботи з російськомовним медіапростором у власній юрисдикції.
Брюссель розгортає мережу протидії російському впливу за українським зразком
Інституційний крок ЄС важливий і поза вірменським контекстом. EUPM Armenia стає другим прикладом європейської цивільної місії з протидії гібридним загрозам після молдовського кейсу. Європейський парламент у травневій резолюції закликає збільшувати інформаційний обмін та координацію між Кишиневом і Єреваном, оскільки досвід обох країн фактично є дзеркальним.
Аналітики oc-media нагадують, що в грудні 2025 року ЄС і Вірменія підписали нову стратегічну програму, яка пріоритизує саме боротьбу з гібридними загрозами. У цій логіці Україна виступає неформальним донором досвіду для нової європейської регіональної архітектури, де гібридна стійкість стає не доповненням до зовнішньої політики, а її головним змістовним каркасом.
Підтримка Києва є механізмом демонтажу російської імперської периферії
Західному читачеві варто бачити вірменський і молдовський сюжети не як периферійні новини з пострадянського простору, а як прямі наслідки української війни. Військовий і політичний тиск, який Україна чинить на російську державу з 2022 року, послаблює Москву й створює простір для тих суспільств, які прагнуть розірвати залежність від російської орбіти, без ілюзій про нейтралітет чи рівновіддаленість. Підтримка Києва тут перестає бути лише локальною війною за територіальний суверенітет і перетворюється на інструмент демонтажу самої моделі російського панування над сусідами.
Кожен наступний рік, у якому Київ зберігає здатність воювати і реформуватися, відкриває нове політичне вікно для Єревана, Кишинева, Тбілісі та інших столиць, які вирішують, чи лишатися на російському узбіччі або входити в європейську ціннісну й безпекову систему. Західному виборцеві варто пам’ятати про це, коли він бачить чергові заголовки про гроші, виділені Києву. Це інвестиція не в Україну. Це інвестиція в європейський порядок без російського імперського периметра.
