У сучасному світі антиглобалізм став потужним інструментом для політичних рухів, зокрема популістських. Популізм, як ідеологія, що апелює до "народу" проти "еліт", часто використовує антиглобалістські наративи для мобілізації підтримки. Лівий популізм акцентує на соціальній справедливості та антикапіталізмі, тоді як правий – на націоналізмі та протекціонізмі. Якщо брати сучасні дослідження та повідомлення з ЗМІ, можна з впевненістю сказати, що популізм та антиглобалізм стали “союзниками” в досягненні політичної мети як правих так і лівих рухів.
Як антиглобалізм став інструментом популістів
Антиглобалізм виник як реакція на негативні наслідки глобалізації, такі як посилення нерівності, ерозія національного суверенітету та екологічні кризи. Він об'єднує різноманітні ідеології, від лівих антикапіталістських груп до правих націоналістів. Популізм, у свою чергу, спрощує складні проблеми, протиставляючи "чистий народ" корумпованим елітам. З 2000-х років антиглобалізм еволюціонував, пов'язавшись з популізмом: праві версії (як рух за вихід Великобританії з ЄС – Brexit, чи політика Трампа) акцентують на націоналізмі та антиімміграційній політиці, тоді як ліві – на антиприватизаційних кампаніях, таких як "жовті жилети" у Франції чи протести проти TTIP/TPP.
Цей зв'язок пояснюється економічними шоками: втрата робочих місць через аутсорсинг, боргові кризи та пандемія COVID-19 посилили антиглобалістські настрої. У 2025 році, з тенденцією до політичної дестабілізації, популісти використовують цю риторику для електорального успіху, обіцяючи "повернення контролю" народу. Згідно з аналізом, низькокваліфікована глобалізація (імпорт низькокваліфікованих товарів чи імміграція) підвищує підтримку правого популізму, тоді як висококваліфікована – знижує її. Популістські рухи, як у Європі та Латинській Америці, експлуатують незадоволення традиційними системами, звинувачуючи глобалізацію в інфляції, нерівності та масовій міграції.
Погляд зліва: антикапіталізм і глобальна справедливість
Лівий популізм використовує антиглобалізм як інструмент критики неолібералізму, представляючи глобалізацію як інструмент експлуатації еліт (транснаціональних корпорацій та міжнародних фінансових інституцій, як МВФ чи СОТ). Основні ідеї включають опір "турбо-капіталізму", акцент на інтернаціональну солідарність і пропозиції альтернатив, таких як "альтерглобалізм" – справедливіша модель інтеграції, орієнтована на права людини та екологічний баланс. Лівий популізм позиціонує місцеві еліти та іноземні сили як зрадників національних інтересів, мобілізуючи громадян навколо ідеї, що невелика еліта отримує вигоду від національного багатства, тоді як більшість залишається бідною.
Приклади:
Occupy Wall Street (2011): Рух, натхненний антиглобалістськими протестами (як у Сіетлі 1999 року), мобілізував мільйони проти фінансової нерівності. Ліві популісти, такі як Берні Сандерс у США чи Жан-Люк Меланшон у Франції, використовували цю риторику для критики "1% еліт" проти "99% народу". Це призвело до посилення дискусій про справедливу торгівлю та скасування боргів країн, що розвиваються.
"Жовті жилети" у Франції (2018): Почавшись як протест проти підвищення податків на пальне, рух еволюціонував у антиглобалістську кампанію проти приватизації та аустеритизму. Ліві популісти інтерпретували це як опір "глобалістським елітам" ЄС, що допомогло партіям на кшталт "Нескореної Франції" набрати підтримку.
У Латинській Америці: Антиглобалістські рухи сприяли підйому лівих популістів, як Уго Чавес у Венесуелі чи Ево Моралес у Болівії, які створювали альтернативи (наприклад, ALBA чи Банк Півдня) для протидії "імперіалізму" США та МВФ. У Венесуелі та Бразилії лідери використовували цей наратив для мобілізації проти вітчизняних олігархів та іноземних впливів, підкреслюючи видобуток ресурсів мультинаціональними компаніями у змові з місцевими елітами. У 2025 році, з економічним занепадом, лівий популізм співіснує з сильним зростанням, але використовує економічну тривогу та етнічні розколи для палива.
Лівопопулісти вбачають свою соціальну базу в робітниках, студентах та екологах - через гасла "інший світ можливий", натхненні Всесвітнім соціальним форумом (WSF). Це дозволяє перетворювати антиглобалістські протести на електоральні кампанії, але часто призводить до фрагментації через відсутність єдиних альтернатив.
Симбіоз правопопулізму та антиглобалізму:
Правий популізм використовує антиглобалізм для захисту "національних інтересів" проти "глобалістської змови". Глобалізацію представляють як загрозу культурній ідентичності, робочим місцям і суверенітету, часто з антиіммігрантським ухилом. Праві антиглобалісти критикують наднаціональні структури (ЄС, ООН) як інструменти еліт, що ігнорують локальні спільноти. Правопопулісти застосовують антиглобалізм для критики ерозії національного суверенітету та культурних основ глобальними елітами, технократами та міжнародними інституціями, аргументуючи тим, що еліти відірвані від "справжнього" народу, просуваючи імміграцію, вільну торгівлю та мультикультуралізм, які підривають традиційні цінності та національну ідентичність.
Як приклад:
Brexit (2016): Кампанія "Вихід з ЄС" у Великій Британії базувалася на антиглобалістській риториці проти "бюрократії Брюсселя" та імміграції. Популісти, як Найджел Фарадж (UKIP), апелювали до робітників, які втратили роботу через глобалізацію, обіцяючи "повернути контроль". Це посилило правий популізм у Європі, де партії на кшталт "Альтернативи для Німеччини" (AfD) критикують санкції ЄС як "глобалістську війну". У 2025 році AfD стає другою найбільшою опозиційною партією в Німеччині, використовуючи незадоволення традиційними партіями для просування націоналістських та антиіммігрантських політик.
Політика Дональда Трампа під час першої каденції (2016–2020): Трамп використовував антиглобалістські наративи для торгівельних війн з Китаєм і виходу з угод (TPP, Паризька кліматична угода). Гасло "America First" апелювало до правого популізму, представляючи глобалізацію як "змову еліт" проти американських робітників. Це призвело до деглобалізації, як зниження торгівлі через протекціонізм.
У Європі та Україні: Праві популісти, як Віктор Орбан в Угорщині чи "Національний фронт" у Франції, критикують ЄС як інструмент "мультикультуралізму" та імміграції. В Австрії ультраправа Партія свободи (FPO) під керівництвом Герберта Кікля сформувала коаліційний уряд, використовуючи невдоволення інфляцією та імміграцією для обіцянок радикальних змін. В Україні антиглобалістські ідеї проявляються в програмах партій на кшталт ВО "Свобода" чи Радикальної партії Олега Ляшка, які виступають проти продажу землі іноземцям, боргів МВФ і "зовнішнього управління". Після 2022 року війна з Росією посилила ці настрої, перетворивши антиглобалізм на протекціонізм проти західної залежності.
Правий популізм мобілізує базу через етноцентризм і антиелітарну риторику, часто кооптуючи антиглобалістські ідеї без справжньої критики капіталізму. Це призводить до посилення націоналізму, але ризикує маргіналізацією через асоціацію з екстремізмом. Дослідження показують, що низькокваліфікована глобалізація підвищує підтримку правого популізму, тоді як висококваліфікована — знижує, з ефектами, посиленими кризами та деіндустріалізацією.
Механізми використання та наслідки
Популісти використовують антиглобалізм через:
· Риторику спрощення: Глобалізацію зводять до "змови еліт" (ліві - корпоративної, праві - глобалістської), що резонує з економічною незахищеністю. У 2025 році популістські уряди призводять до падіння ВВП на 10% за 15 років порівняно з непопулістськими країнами.
· Мобілізацію через протести: Ліві - вуличні акції (як проти G20), праві - референдуми та соціальні мережі (зростання антиглобалістських постів у X на 30% у 2022–2025 роках).
· Електоральний вплив: Антиглобалізм посилює популізм, як у зриві угод (MAI, FTAA) чи борговому полегшенні, але часто призводить до кооптації, де держави приймають протекціонізм без соціальної справедливості. У Європі "викликальні" популістські партії впливають на зовнішню політику, використовуючи антиглобалізм для критики ЄС.
Наслідки: Популізм стимулює деглобалізацію (зниження торгівлі на 2,9% через санкції та кризи), але посилює поляризацію. У 2025 році, з економічним уповільненням і війнами, це може призвести до багатополярного конфлікту, де антиглобалізм стає інструментом геополітики. Праві популісти інструменталізують міграцію в рамках антимігрантського популізму, фокусуючись на ширшому аналізі популізму.
Лівий і правий популізм використовують антиглобалізм як потужний наратив для мобілізації проти глобалізації, але з різними акцентами: ліві - на справедливості, праві - на суверенітеті. Це дозволяє перетворювати соціальні протести на політичний капітал, впливаючи на глобальний порядок. Однак фрагментація та кооптація обмежують справжні зміни. У контексті криз 2025 року, антиглобалізм залишатиметься ключовим для популістів, підкреслюючи необхідність балансу між критикою та конструктивними альтернативами, як зазначається в дискусіях про перехід до "глобалізації 2.0".
Данило Єршов
